Україна та Туреччина: несподіваний альянс

Україна опинилася в неймовірно складній ситуації, що стосується питань безпеки. Війна, що фінансується Росією, вирує на Східній Україні, Європейський Союз затримує реалізацію Угоди про асоціацію, у найближчому майбутньому НАТО не готовий надати Україні статус союзника, західні партнери не надали оборонного озброєння Україні, а українська економіка перебуває в повному безладі. З такою великою кількістю проблем внутрішнього і зовнішнього характеру українська влада в безвиході та має задуматися над своїми пріоритетами, коли мова йде про подальший розвиток країни. Незвичайні часи вимагають незвичайних дій та креативних рішень, пошуку нових ринків та потенційних союзників у політичній сфері.

Два надважливих питання постають перед Україною: війна на Донбасі і напівзруйнована економіка. У статті для аналітичного центру Atlantic Council євразійський аналітик Пол Гоубл (Paul Goble) зазначив, що «перед тим як реформувати Україну, її треба захистити». Гоубл має рацію, коли стверджує, що Україна повинна витіснити прокремлівських бойовиків, які сіють хаос на території України. Хоча він досить вірно акцентує увагу на тому, що територіальна цілісність країни є першочерговим завданням, немає ніяких підстав вважати, що питання безпеки України та реформування зруйнованої економіки не можливо вирішити одночасно. Насправді, обидві ці проблеми тісно взаємопов’язані: здатність України побудувати динамічно розвинуту економіку безпосередньо пов’язана з безпекою країни загалом. Захист сходу країни може реалізовуватися паралельно, поки реформатори в уряді можуть шукати іноземної підтримки як всередині так і ззовні.

Як Україна може зміцнити свою економіку та переконати іноземних інвесторів продовжувати вкладати капітал у нові бізнес можливості? Призупинення Угоди про Асоціацію України з ЄС – це невдалий побічний ефект інтенсивного російського лобіювання. Мало того, що російське лобіювання зашкодило можливостям України щодо економічних реформ та зовнішніх інвестицій, так ще й посилило сприйняття Путіна ЄС як об’єднання принципово слабкого, продажного та розділеного. За відсутності безпосередньої економічної інтеграції з Європою Україна, по суті, змушена піклуватися про себе самостійно до 2016 року, шукаючи альтернативні ринки і потенційних міжнародних партнерів.

Деякі аналітики та українці сприймають Китай як потенційне джерело іноземного капіталу і політичної підтримки. Раніше Китай вже висловлював жвавий інтерес інвестувати в Україну, зокрема, в сільськогосподарський сектор. Тим не менш, Україна не повинна розраховувати на Китай як на джерело іноземного капіталу або партнера в політичній сфері. Зовнішня політика Китаю на міжнародній арені є досить обережною та Пекін притримується нейтральної позиції. Офіційний Пекін переважно не висловлював свою позицію щодо української кризи з часів анексії Криму, аби не розчарувати ані Захід, ані Росію. Китай і Росія є країнами БРІК (Бразилія, Росія, Індія та Китай), які часто співпрацюють в Раді Безпеки ООН та в двосторонніх відносинах, навіть враховуючи тривожне ставлення Пекіну до російської підтримки сепаратизму в Україні. Зрештою, Китай багатонаціональна країна зі своїми проблемами, що пов’язані з сепаратизмом, особливо, в західних регіонах країни та Тибеті. Незважаючи на відкритий обережний підхід Китаю у міжнародних відносинах, Києву не варто розраховувати на Пекін як на потенційне джерело іноземного капіталу або політичної підтримки. Китай навряд чи захоче псувати відносини з Кремлем через Україну, а нещодавні сигнали натякають нам на схильність Пекіну до Москви. Китай нещодавно підписав рекордну 30-річну газову угоду з Росією, до того ж Китай є найбільшим торговельним партнером Росії. У 2013 році товаропотік між цими двома країнами склав близько 90 млрд дол. США. Нещодавно китайські високопосадовці прокоментували кримську кризу, де висловили розуміння офіційної позиції Москви. Китайські чиновники виступили із заявами, співчуваючи Кремлю. «Китай з повним розуміння ставиться до викликів і загроз, з якими зіткнулася Росія у зв’язку з українським питанням і підтримує підхід Москви до його врегулювання», – заявив Гуй Цунюй (Gui Congyou), заступник генерального директора департаменту європейських та центрально-азійських відносин Міністерства закордонних справ Китаю. Крім того, співпраця з найбільшим торговим партнером Росії лише поглибить залежність України від Москви, особливо у часи, коли така стратегія є політично і стратегічно недоцільною.

Враховуючи економічну інтеграцію з ЄС протягом наступних двох років, чи може Україна зосередитися на поглибленні економічних зв’язків з Канадою та Сполученими Штатами? У довгостроковій перспективі це, звичайно, правильна стратегія, але нестабільна політична ситуація та крихка національна безпека України лякають потенційних інвесторів по той бік Атлантики. Нік Пьяцца (Nick Piazza), генеральний директор SP Advisors у Києві, вважає, що західні інвестори розглядають Україну як ринок надзвичайно ризикований, але з потенційно високою віддачею. Витрати на фінансування запуску стартапу в Україні досить низькі, але пов’язані з цим ризики досить високі. Більша частина нових стартапів закривається протягом кількох років функціонування. За відсутності економічних реформ бізнес-клімат в Україні теж далекий від привабливого, бо візантійські податкові закони і слабке верховенство права є істотними перешкодами для малого бізнесу та стартапів. Тим не менш, із значними реформами Україна може дійсно стати привабливим місцем для інвестицій ринку капіталу Північної Америки. Середня вартість в 20 тис. дол. США для створення бізнесу в країні – це дуже мало, особливо, якщо враховувати потенційний ринок в 45 млн. осіб.

У короткостроковій перспективі Україна має шукати партнерів не в Північній Америці чи Китаї. Замість цього Україна повинна лобіювати розширення ділових зв’язків та економічної інтеграції з Туреччиною. Туреччина – це країна економічного зростання, де ВВП становить приблизно 820 млрд дол. США, а ВВП на душу населення складає 19 тис. дол. США. Економіка країни, відповідно до прогнозів, збільшиться на 6% до 2017 року. Для порівняння, ВВП України на душу населення становить близько 6,5 тис. дол. США, а економіка за прогнозами скоротиться від 7% до 9,5% до кінця 2014 року.

Лідери України мають пробувати розширяти економічні зв’язки з Туреччиною з декількох причин. Насамперед Туреччина – третій за величиною торговий партнер України: більш ніж 5% українського експорту призначені для чорноморського сусіда. По-друге, населення Туреччини складає 76 млн осіб, які мають високий попит. У порівнянні з 99-м місцем України за версією Forbes у рейтингу «Найкращі країни для ведення бізнесу» Туреччина займає 57-е. Туреччина стрімко розвиває технологічну та автомобільну галузі промисловості – сфери економіки, де Україна також має великий потенціал. Україна нині переживає ІТ-бум і зараз є головним місцем для аутсорсингу іноземних ІТ-компаній, які шукають кваліфікованих програмістів. У 2013 році Україна зайняла 4-е місце в світі за кількістю та якістю програмістів. Туреччина і Україна можуть спільно використовувати цей потенціал, розвивати ІТ-сектор та інші галузі економічного співробітництва. Близькість цих двох країн робить це прагнення досить можливим і доцільним.

Політичні пріоритети України і Туреччини також збігаються у ключових питаннях. Туреччина – країна-член НАТО і вже давно стурбована російською агресією та втручанням на її кордонах. Російська анексія Криму не тільки поглибила контроль Росії над Чорним морем, але також загрожує корінним тюркомовним кримським татарам на півострові. В останні роки турецька влада намагалася представити себе в якості захисників і союзників тюркських народів на Кавказі та в Центральній Азії. Приєднання Криму до Росії, колишньої фортеці Османської імперії, є загрозою для турецьких інтересів. Також Анкара вже давно бореться з сепаратистськими настроями курдської меншини в Туреччині, і прямий відхід Росії від міжнародних конвенцій, коли йдеться про підтримку сепаратизму в Україні, створює небезпечний прецедент. Україна має акцентувати увагу на незаконній анексії Росією Кримського півострова як загрозу інтересам Туреччини, придушенні кримськотатарського населення та російській підтримці дестабілізуючого сепаратизму. Крім того, нестабільність на турецьких південних кордонах з Сирією та Іраком змушує Анкару боротися за партнерів, які знаходяться по сусідству. Україна може підтримати турецьку політику стосовно Сирії, що діаметрально протилежна проросійському режиму Асада, та тісно співпрацювати з Туреччиною на міжнародній арені.

Смутні часи вимагають унікальних та творчих рішень. Враховуючи, що довгострокові інтереси і потреби України задовольняються найкращим чином за допомогою політичної та економічної інтеграції з Європою, в питаннях, де ЄС не має чіткої позиції, Київ може розглядати інші можливості для економічного і політичного партнерства. Китай і Північна Америка дійсно є важливими потенційними партнерами, однак, поглиблене співробітництво та економічна співпраця в короткостроковій перспективі навряд чи видаються можливими через наведені вище причини. Можливо, набагато перспективніше партнерство для Києва знаходиться зовсім поруч з домом, через Чорне море, з Туреччиною. Українські та турецькі інтереси перетинаються в ключових питаннях безпеки, а обидві економіки мають спільні риси, що дуже важливо для потенційного поглиблення економічної інтеграції та співробітництва. Оскільки Туреччина є третім за величиною торговим партнером України, українська влада могла б також спробувати поглибити відносини з Туреччиною, окресливши спільні інтереси в ці важкі часи.

Петро Раковський, студент програми Fulbright в Україні 2014-2015рр.

для Українського кризового медіа-центру