Рік тому в ці вихідні Майдан був порожній. За декілька кварталів від нього на вулиці Грушевського «Партія регіонів» контролювала парламент. На відстані 700 км на південний схід спокійно стояв Донецьк. Крим був українським. «Євромайдан» ще не ввійшов до українського словника.
Через рік усе змінилось. Все, що є, крім членів парламенту. Через десять місяців після початку Євромайдану, сім місяців після усунення Януковича ті самі депутати, які були обрані за Януковича, все ще сидять в Раді. Але це не надовго. 26 жовтня 2014 року українці повернуться до виборчих дільниць, щоб обрати новий парламент.
Радикальні зміни відбудуться в українському політичному ландшафті. Жменька нових партій та політичних фракцій увійде в Раду вперше; декілька колишніх політичних важковаговиків вийдуть із Ради. Усі опитування показують великі успіхи українських проєвропейських та реформістських партій. Очікується, що «Блок Петра Порошенка», який підтримує Президента Порошенка, у тандемі з партією «Удар» Кличка очолять рейтинги. Інші проєвропейські партії, які, очікується, увійдуть до Ради – «Блок Юлії Тимошенко» та партія «Громадянська платформа» Анатолія Гриценка. Новоспечена партія прем’єр-міністра Арсенія Яценюка та Олександра Турчинова, яка відділилася від партії Юлії Тимошенко, зробила великі успіхи за останні дні.
Можливо, більш важливими є партії, які можуть вийти з парламенту. Дискредитована «Партія регіонів» бойкотує вибори. «Комуністична партія» балотується, але маловірогідно, що зможе обійти 5-вісотковий бар’єр, щоб отримати місця. «Сильна Україна» бізнес-магната Сергія Тігіпка отримала користь від краху комуністів та регіоналів, що зробило її єдиною партією, яка, ймовірно, увійде до парламенту, явно намагаючись здобути голоси проросійських виборців. Більш дивним є крах неоднозначної націоналістичної партії «Свобода». Останні опитування показують, що партія навряд чи отримає місця у парламенті. Очевидно, радикальна зміна іміджу партії, за рахунок якої намагались відмовитися від своєї більш радикальної і праворадикальної репутації, не проходить добре. Популістська та конфронтаційна «Радикальна партія» Олега Ляшка виграє за рахунок «Свободи» і поступається лише «Блоку Петра Порошенка», згідно з опитуваннями.
За всіма ознаками проєвропейські та промайданівські політичні партії домінуватимуть у наступній Раді. Серед усіх політичних фракцій, які потраплять до парламенту, лише «Сильна Україна» відкрито не підтримує спадщину Євромайдану або європейський вибір України. Політичний вектор країни рішуче і різко змістився в проєвропейському напрямку, виступаючи за реформи, тісніші економічні та політичні відносини з Європейським Союзом та зміщення з московської орбіти. Чи будуть ці зміни в українському світогляді та складі можливими – вже інша історія.
Проблеми корупції, тіньової політики та некомпетентності до цих пір докучають українській політичній системі. Через кілька місяців після повалення Януковича мобілізація та вимоги активістів по всій країні досі не змогли привести до суттєвіших змін. Там залишаються маленькі сліди нестримної корупції. Пом’якшений варіант закону про люстрацію був нарешті прийнятий парламентом, але його фактична імплементація видається ще більш складною, ніж його прийняття. Українські політики та посадовці мають всі стимули запобігти їх власній люстрації. Судова система залишається так само жорсткою та корумпованою, як завжди. Олігархи досі контролюють політичні зв’язки. Українські політичні партії, які короткий час співпрацювали після першої перемоги Майдану, вже почали повертатись до своїх звичних внутрішніх сварок, кулуарних домовленостей та «фракціоналізму». У здоровій та сформованій політичній системі важко уявити існування п’яти або шести головних партій, які б просували аналогічну політику.
Чи це означає, що Україна приречена повторити трагедію Помаранчевої революції? Навряд чи. Навіть незважаючи на занепокоєння щодо повернення до «старого способу вирішення справ», українське суспільство залучене, як ніколи раніше. Лише залучене та постійно пильне суспільство здатне натиснути на новий парламент, щоб зробити необхідні зміни. Українське молоде, пострадянське покоління є надією та майбутнім країни. Одна з додаткових переваг Майдану, яка, можливо, виявиться найбільш довготривалою, це те, що молоді українці були політично мобілізовані. Це було відзначено членами делегацій іноземних урядів, які теж відвідували Україну. Член британського парламенту Джон Віттінгдейл після візиту до України з місією встановлення фактів зазначив обнадійливу кількість молодих людей, що вступають до політичних партій або прагнуть взяти участь у виборах до парламенту чи на місцевому рівні. Парламентські вибори є важливими в тому сенсі, що вони, швидше за все, слугуватимуть сигналом про незворотній курс України в напрямку Європи, але вони лише початок довгого процесу. У короткостроковій перспективі потрібні та є необхідними реформи та політична дія. Але найкращі сподівання для України знаходяться у довгостроковій перспективі.
Кріс Даннет, Український кризовий медіа-центр
