Україна вшановує пам’ять «Небесної сотні»

Рік тому постріли та крики лунали історичними вулицями у центрі Києва. Стояли високі обвуглені барикади Майдану. Інститутська вулиця була закривавлена.

Сьогодні все виглядає інакше. Автомобілі вільно перетинають вулиці, які колись загороджували груди каміння, мішки та колоди. Пішоходи гуляють там, де кулі свистіли над головою. Аромат кави та вихлопні гази двигунів замінили сморід паленої гуми. Наметів вже давно немає. Навіть обвуглений корпус Будинку профспілок прихований від очей. Лише інколи чути гуркіт молотка по ту сторону накриття.

Та якщо придивитися уважно, то видно, що шрами лютого 2014 року ще не загоїлися. Тротуар навколо Майдану Незалежності в уламках та тріщинах – наслідок жбурляння каміння чи перетягування покрученого металу. Місцями немає цеглин. Деінде все ще можна знайти випадкові сліди від куль, що виступають в якості прямого доказу насильства, яке сколихнуло цілу націю, а потім і цілий світ. Це насильство й досі триває, перемістившись з Києва спочатку у Крим, а згодом на Донбас. Там та сама боротьба: боротьба за майбутнє України, за її місце у світі, за владу, що дотримується верховенства права, принципів відкритості та волі народу.

Рік тому мало хто міг уявити, яку дорогу ціну доведеться платити за здійснення цієї мрії. Цинічна агресія Росії проти України та її народу призвели до неймовірних страждань. Тисячі загинули. Ще тисячам нанесені фізичних та психологічні травми. Майже кожен українець помітив, як спорожнів його гаманець і захмарилося майбутнє. Ці страждання невипадкові. Це цілеспрямована політика Кремля, що має на меті зруйнувати мрії українців про кращу країну та суспільство. Вона спрямована підірвати новий соціальний контракт між українським народом та державою. Майдан протистояв всьому, чим є Путін. Путін та його прибічники бояться ідеалів, за які померли українці.

В той час як битва за захист цих ідеалів все ще вирує у степах Донбасу, інша битва розгортається далеко за лінією фронту. Це війна, яка триватиме ще довго після того, як пролунає останній постріл на Сході України. Це боротьба за забезпечення виконання повного обсягу тих завдань, які диктують ідеали Майдану. Українці не настільки наївні, щоб хибно вважати, що тільки перемога Майдану над старим режимом є тріумфом. Цей урок ми вже засвоїли. Перемоги в одній битві недостатньо, щоб домогтися тих змін, які потрібні країні. Сидіти в стороні – це не вихід. Це битва, яка може тривати десятиліттями. Це боротьба, щоб тримати владу під контролем, щоб зберегти владу підзвітною народу.

Високі ідеї Майдану донині залишаються значною мірою невиконаними. Корупція все ще процвітає. Деякі державні структури такі ж продажні, як і раніше. Хоча дійсно були проведені певні реформи, багато обіцянок залишаються невиконаними. Проте без зацікавленого та пильного населення все, безумовно, повернеться до старого стану речей. Єдине, що справді зможе вшанувати пам’ять Майдану та «Небесної сотні» − це заслуги українських активістів, волонтерських організацій і небайдужих громадян. Вони продовжують боротися та кидати виклик можновладцям, хто б вони не були.

Найкращий спосіб вшанувати пам’ять «Небесної сотні» та їхню жертву − це залишатися активними та вимагати підзвітності, публічно засуджувати тих, хто править несправедливо, вимагати справедливості та переслідування аморальних політиків, які нажилися на корупції та відповідальні за неправомірне застосування сили. Україні ще багато доведеться зробити, ця боротьба ще далека від завершення. Найкращий спосіб вшанувати пам’ять «Небесної сотні» − це продовжити їхню боротьбу за будівництво нової країни. Без рішучості та мужності ця мрія, безумовно, помре, і жертви минулого року будуть марними.