Україна зовсім не схожа на європейських ультраправих

Київ, 27 травня 2014 року. Позачергові президентські вибори відбулись в Україні 25 травня. Незважаючи на нестабільність та насилля, що триває на сході країни, рекордна явка виборців – більш ніж 61% прийшли проголосувати по всій країні. За попередніми результатами, більшість українців – близько 60% – проголосували за Петра Порошенка, активного учасника протестів на Євромайдані та бізнесмена-мультимільйонера. Дві ультраправі націоналістичні партії Свобода та Правий сектор отримали менш ніж 2% голосів загалом. Ці результати розвіяли фінансований Кремлем міф про те, що в Україні приходять до влади неонацисти.

Президентські вибори 25 травня завершили перехідний період в українській політиці: з того моменту як колишній президент Віктор Янукович залишив країну в кінці лютого, Україною керував в.о. голови держави, в.о. прем’єр-міністра та тимчасовий уряд. У таких умовах, де лише парламент не мав приставки «виконуючий обов’язки», деякі підняли питання щодо легітимності інститутів української влади.

Інші, в першу чергу російські пропагандисти та їхні захисники на Заході, зайшли ще далі, стверджуючи, що новий уряд України був не лише нелегітимним, але й націоналістським та фашистським. Щоб виправдати свою явну пропагандистську риторику, прихильники Кремля вказували на нібито домінування ультраправих політичних сил в уряді, що нібито сформували під дулом пістолета «радикальні» лідери протестів Євромайдану.

Першочерговою ціллю всієї аргументації про «спалах фашизму в Україні» були українська націоналістична партія Свобода та радикальний революційний рух Правий Сектор. За останні шість місяців обидві організації очорнили та демонізували – у більшій мірі несправедливо – путінською пропагандою та його західними поплічниками.

Ще більш важливим є те, що міф про неонацизм, який блукає вулицями Києва та інших міст України та руйнує їх, був головною зброєю кампанії в ЗМІ, яка мала вводити в оману місцеве населення та використовувалась Путіним під час незаконної анексії Криму Росією, під час російської військової диверсії, спрямованої на дестабілізацію східних регіонів України – Донецької та Луганської областей. Усі без виключення нещодавні заяви Путіна про Україну були приправлені образливими та помилковими посиланнями на фашистів та кровожерливих катів Гестапо в нелегітимній українській владі, яка знущається та вбиває мирних російськомовних громадян в Україні.

Результат дострокових президентських виборів, проте, заткнув за пояс російських пропагандистів: основа, про яку Кремль хотів би, щоб думав світ, українських нових фашистів Свобода та Правий Сектор ледве набрали 1,9% усіх голосів по всій країні.

У той же час ультраправі націоналістичні партії в інших європейських країнах на безпрецедентному підйомі. Протягом нещодавніх виборів до Європейського Парламенту, які проходили в той же день, що й українські президентські вибори, сили правого крила викликали, як деякі коментатори описували, «політичний землетрус» або «цунамі».

Націоналістичні партії отримали на диво високі результати в таких країнах як Франція (25%), Данія (23%), Австрія (20%) та Бельгія (30-32%). Це результати, про які українські «фашисти» могли б тільки мріяти.

Тому українські президентські вибори представляють незручний виклик для путінських пропагандистів: як пояснити, хоча б їхній внутрішній аудиторії, відсутність фашистів в Україні, проти яких Путін використовував хрестовий похід, як виправдання більшості його нещодавніх міжнародно визнаних злочинів проти українського народу.