Київ, 23 липня 2015 року – З моменту анексії Криму Росією минуло півтора роки, з того часу до півострова не можуть потрапити ані міжнародні незалежні експерти, ані гуманітарна допомога. Після резолюції ООН, що підтверджує, що Крим – територія України, і всі дії Російської Федерації щодо присвоєння півострова є нелегітимними, наступним етапом мало б бути перебування представників міжнародних незалежних наглядових комісій на півострові для підтвердження правопорушень з боку Росії. «Крим – окупована територія. Згідно з Законом України, міжнародним експертам чи волонтерам аби потрапити до Криму, потрібен спеціальний дозвіл, який видає Державна міграційна служба України. Проте, лише за умови, якщо у міжнародних благодійників у Криму живуть чи померли родичі, або йому належить нерухомість на півострові. Як правило, ні родичів, ні майна у волонтерів не має», – пояснив під час дискусії, організованої у партнерстві з проектом Free Crimea, в Українському кризовому медіа-центрі голова «Міжнародної комісії по правам людей» у регіоні Європи, Великобританії, країн СНД та Близького Сходу Костянтин Золотаренко.
Діяльність благодійних організацій на території півострова також ускладнена численними обмеженнями, а в окремих випадках – заблокована. Російська Федерація, яка, на перший погляд, найбільше зацікавлена у всебічній підтримці анексованого Криму, не змогла власними зусиллями забезпечити необхідні об’єми гуманітарної допомоги.
Таміла Ташева, координатор громадської ініціативи «Крим. SOS», повідомляє, що наразі існує певна проблема зі свободою пересування громадян: навіть для того, щоб придбати квиток на внутрішній рейс, необхідно мати посвідчення особи – російський паспорт. Тобто ті, хто відмовився від нього, зіткнулися зі значними труднощами. Що стосується громадських організацій, то більшість із них були зареєстровані ще до подій 2014 року, і після анексії вимушені були перереєструватися, щоб мати змогу продовжувати свою діяльність. Крім усього «Крим. SOS» отримує інформацію про те, що у Криму ніби проводиться збір гуманітарної допомоги для мешканців територій, підконтрольних ЛНР/ДНР, проте деталі не відомі.
Таміла Ташева підкреслює, що гуманітарна допомога майже не надходить до Криму. Основна причина, що півострів має статус окупованої території. Іноді організації з ЄС та США передають допомогу – в основному для переселенців, але у невеликих об’ємах. «Крим – це terra incognita. На жаль, навіть ОБСЄ не має мандату для діяльності на цій території, не кажучи про інші міжнародні організації», – зазначає голова офісу штаб-квартири «Міжнародної комісії по правам людини» у Європі, Великобританії, країнах СНД та Близького Сходу Костянтин Золотаревський. За його словами, на півострові виник «правовий вакуум», що паралізував діяльність гуманітарних організацій: домовлятися про право здійснювати таку діяльність із владою Росії неприпустимо, оскільки це є порушенням законів України, у той час як діалог із владою України може призвести до звинувачення у сепаратизмі з боку Російської Федерації, що згідно із законом РФ вважається кримінальним правопорушенням.
Костянтин Золотаревський висловив побоювання, що, якщо буде створено прецедент, на основі якого легалізуються інститути окупаційної влади у Криму, ця ситуація може повторитися на Донбасі. «Пан Завгородній, директор Укрзалізниці, розпочав переговори про відновлення залізничного сполучення з півостровом. Проте є резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 14 березня 2014 року про визнання територіальної цілісності України, у якій зазначено, що всі дії, які сприяють визнанню нового статусу Криму та міста Севастополя, мають каратися санкціями. Ми слідкуємо за суднами, що заходять у порти півострова, за авіакомпаніями, що продовжують здійснювати перельоти – ці порушення караються», – пояснив Костянтин Золотаревський. Тобто, якщо Укрзалізниця відновить сполучення, то, згідно із законодавством України і міжнародним законодавством, вона також потрапляє під санкції. На думку пана Золотаревського, мають бути закриті кордони, не можна допускати торгівлі з окупованими територіями, а регулювати питання на цих територіях мають міжнародні організації з відповідним мандатом, проте слід з розумінням ставитися до людей, що стали заручниками ситуації. «Всі громадяни Криму, Донбасу – це громадяни України, їх права не мають бути порушені за будь-яких обставин. Це має бути наша позиція, і ми з цим питанням тиснемо на владу», – підкреслив він.
Максим Доценко, начальник відділу гуманітарної допомоги Міністерства соціальної політики України, повідомив, що з 16 березня минулого року до Криму через міністерство не дійшов жоден гуманітарний вантаж.
Згідно даними Мінсоцполітики станом на 31 грудня 2013 року країнами донорами Криму були Німеччина, Литва, Туреччина, США, Швеція, Нідерланди. Загальна кількість гуманітарної допомоги становила близько 200 тонн. Після анексії активна діяльність усіх організацій припинилась. Пан Доценко повідомив, що події 2014-2015 років дали поштовх до значних змін у гуманітарній політиці України. «Спрощено багато процедур, хотілось би, щоб і Крим міг скористатися з цього», – зазначив він.
Експерти повідомляють, що у якості гуманітарної допомоги на територію Криму передають в основному одяг, взуття та медикаменти, що призначені для малозабезпечених категорій населення, які справді їх потребують. Ситуація у цілому непроста і має тенденцію до погіршення: відчувається дефіцит імпортних товарів, у тому числі медикаментів, іноді нестача необхідних засобів у лікарнях унеможливлює проведення операцій. Були неофіційні повідомлення про смерть 60 громадян, залежних від методону: за законами РФ, цей засіб заборонено. Також серед неприємних фактів – закриття єдиного будинку для безпритульних, привласнення російським Червоним Хрестом майна українського філіалу цієї організації без будь-якої компенсації – що стало серйозним скандалом.
На думку експертів, необхідно розширювати мандат громадських організацій, що діють у Криму, та збільшити їхню кількість, зокрема забезпечити участь Amnesty International, Human Rights Watch та ОБСЄ, щоб завдяки їхній діяльності моніторити ситуацію із дотриманням прав людини на півострові і реагувати на існуючі порушення.
