Вельмишановні делегати Всесвітнього конгресу кримських татар, дорогі наші гості!
Ми проводимо другий Всесвітній конгрес кримських татар у дуже складні й драматичні дні для нашого народу.
Народ, що пережив тотальну депортацію, геноцид, принизливі роки післядепортаційного комендантського нагляду та повного безправ’я у місцях заслання, народ, що десятиріччями боровся з одним із найбільш нелюдських режимів ХХ сторіччя за свої громадянські і національні права, за право повернутися свою батьківщину, народ, що з величезними труднощами повернувся на свою землю і почав, хай навіть дуже повільно, відновлювати свої права на своїй землі, знову опинився під окупацією, під владою режиму, що за рівнем войовничості та анти-демократичності нагадує радянський режим у його найгірші роки.
Мало хто у нашій країні і у світі міг очікувати, що у ХХІ сторіччі якась держава, більш того – постійний член Ради Безпеки ООН з правом «вето» – може настільки нахабно, порушуючи міжнародно-правові норми, зневаживши нею ж підписані договори та зобов’язання, ввести свої війська в іншу країну, окупувати частину її території і навіть безцеремонно приєднати окуповані землі до території своєї держави.
Тим не менш, напад Росії на Грузію у серпні 2008 року, подальша окупація частини її території і створення на окупованій території маріонеткових проросійських «держав» мали б серйозно насторожити світову спільноту і спонукати уряди провідних країн світу до здійснення ефективних заходів для зупинки агресора. Проте, на жаль, ніяких серйозних заходів вжито не було, і, без сумніву, це надихнуло агресора на нові авантюри.
Напевно, у ті дні найбільше стривожилися кримські татари, відчуваючи наближення небезпеки, адже вони добре знали, на що здатна сусідня держава. У ті дні ми заявляли, що Україні слід негайно вжити заходів для зміцення національної безпеки, тому що наступним об’єктом нападу Росії з великою імовірністю може стати Крим. Такі заходи передбачали, зокрема, негайну денонсацію договору про перебування російського Чорноморського флоту у Севастополі, припинення нелегальної видачі російським консульством паспортів РФ російськомовним громадянам України у Криму, очищення структур влади АРК від проросійської агентури, припинення діяльності політичних та напіввоєнних формувань у Криму, керованих спецслужбами РФ, передислокацію на територію Криму українських воєнних формувань, здатних протистояти хоча б 20-тисячному воєнному контингенту Чорноморського флоту Росії у Севастополі та інше.
Проте, як і передбачалося, не було вжито практично ніяких заходів, а адміністрація і сім’я Януковича, які згодом прийшли до влади, займалися здебільшого розкраданням національних багатств країни і вчинили з точністю до навпаки. Договір про перебування Чорноморського флоту у Севастополі було продовжено ще на 25 років, жодним чином не було посилено воєнну присутність України у Криму – навіть навпаки, армія України у цілому була доведена до стану повної недієздатності. Розквартировані у Криму воєнні частини, діючи згідно з інструкціями Києва, розглядали кримських татар як основну загрозу сепаратизму, шовіністичні проросійські організації у Криму посилилися, служба безпеки України у Криму, по всій вертикалі інфільтрована російською агентурою (яка, до речі, після окупації Криму майже повністю перейшла на бік окупантів), докладала величезних зусиль для розколу між кримськими татарами і послаблення впливу Меджлісу кримськотатарського народу. Повалення режиму Януковича у січні минулого року, досягнуте ціною життів близько сотні патріотів, розстріляних «беркутівцями», і здоров’я тисяч поранених, створення нового демократичного уряду у Києві стало світанком надії для кримських татар. Проте, як відомо, наприкінці лютого розпочалося вторгнення російських військ на територію Криму.
Спершу організовані та озброєні Чорноморським флотом Росії банди так званих «загонів самооборони» та «козаків» захопили державні установи у Криму, у першу чергу приміщення Верховної Ради і Ради Міністрів Криму, СБУ, прокуратури та міліції, після чого увійшли російські війська. Як і очікувалося, переважна більшість працівників державних структур, у тому числі працівники МВС, прокуратури, СБУ, судів та інші швидко перейшли на службу до окупантів. Вони квапливо зняли з будівель своїх установ українські прапори і натомість вивісили російські.
Підтримали окупантів і декілька невеликих угрупувань кримських татар, яких попередня влада і російські спецслужби постійно намагалися використовувати проти Меджлісу кримськотатарського народу і для розколу серед кримських татар.
Проте у цілому хоч якось організований, проте повністю ненасильницький і відкритий спротив окупації чинили лише кримські татари і, у першу чергу, їхній представницький орган – Меджліс кримськотатарського народу. Меджліс відкрито звертався у міжнародні організації, у тому числі ООН, Організацію Ісламської Співпраці та інші структури із закликом зупинити агресію, ввести у Крим війська ООН, вжити заходів для припинення свавілля окупантів. Меджлісу вдалося забезпечити майже повний бойкот кримськими татарами так званого референдуму 16 березня і так званих виборів у Криму у вересні минулого року. Єдиний у світі кримськотатарський телеканал під охороною кримських татар аж до 1 квітня – до часу, коли його закрили за наказом окупаційної влади, – трьома мовами надавав об’єктивну інформацію про події, що відбувалися у Криму, і беззаконня нової влади.
Український прапор на приміщенні Меджлісу двічі зривали уночі створені окупантами так звані «загони самооборони», проте члени Меджлісу знову вивішували його. Таким чином, цей єдиний український прапор на окупованій території протримався більш ніж півроку після окупації – до середини вересня минулого року, коли приміщення і все майно Меджлісу було конфісковане окупаційною владою.
Найперші кроки окупантів у Криму були спрямовані на встановлення контролю над усіма засобами інформації та нейтралізацію і ізоляцію всіх, хто міг чинити спротив. Демократичні свободи, якими користувалися мешканці Криму протягом усіх 23 років незалежності, були майже повністю скасовані.
Для ослаблення волі і залякування людей окупаційна влада не гребувала жодними незаконними методами. Численні свавільні обшуки під приводом пошуку зброї і «забороненої літератури», величезні грошові штрафи за спроби реалізувати свої демократичні права на мирні збори, мітинги і ходу, арешти за безглуздими звинуваченнями, пограбування, або, як вони це називають, «націоналізація» бізнесу, викрадення і вбивства інакомислячих без суду і слідства, позбавлення тих, хто відмовився отримувати російський паспорт, майже всіх громадянських прав, у тому числі навіть права на лікування у медичних закладах – і це ще далеко не повний арсенал методів окупаційної влади, що застосовувалися до корінного народу Криму. Наприклад, після окупації півострова було проведено понад 150 обшуків в оселях, мечетях і навіть школах кримських татар. Причому, в переважній більшості випадків, обшуки проводяться із кричущими порушенням процесуальних норм і приниженням людської гідності тих, кого обшукують.
Втім, іноді дозволяють проводити окремі політичні маніфестації, проте це залежить від національності та лояльності до влади тих, хто їх організовує. Наприклад, вірменам дозволено проводити мітинги і ходу з нагоди подій сторічної давнини в історії їх народу, проте кримським татарам заборонено проводити навіть традиційні траурні заходи у річницю депортації та геноциду кримськотатарського народу. Щоправда, татарам може бути надано дозвіл на проведення демонстрацій, але лише в тому випадку, якщо вони спрямовані на підтримку окупаційної влади, проходять під російськими прапорами та керівництвом окупаційної влади і їх маріонеток – іншими словами, так, як це було за часів радянської влади.
Атмосферу, що панує зараз у Криму, доволі красномовно, хай і не зовсім повно, змальовано у звіті на 20 сторінок незалежної делегації турецьких правозахисників, що досліджували ситуацію на півострові протягом трьох днів у квітні цього року.
Жорстка дискримінація та беззаконня щодо кримських татар, особливо викрадення та вбивства молодих людей, примусова мобілізація до лав російської армії з перспективою бути відправленими на війну проти братів-українців, повна відсутність демократичних свобод та відсутністью будь-яких перспектив для молоді в окупованому Крису змушує багатьох людей знову покинути батьківщину і переселитися на материкову частину України. Незважаючи на постійні заклики Меджлісу кримськотатарського народу витримати окупацію і не покидати батьківщину, наразі, за наявною у нас інформацією, Крим залишили не менше 10 тисяч кримських татар.
Цілком небезпідставно складається враження, що беззаконня щодо кримських татар чиняться у тому числі саме з метою витіснити їх за межі півострова. Водночас до Криму переселяють велику кількість росіян як із самої Росії, так і біженців із зони бойових дій на сході України. У російській пресі також іде жвава дискусія навколо питання переселення якихось 200 тисяч маріупольських греків із Донецької області, вірменів та навіть євреїв з Ізраїля, що колись були громадянами СРСР, причому в Криму їм обіцяють різноманітні блага.
У пресі окупаійної влади Криму було декілька публікацій про те, що татари, які і досі знаходяться у місцях заслання, нібито страшенно зраділи приєднанню півострова до Росії і почали переселятися до Криму. Насправді це абсолютна брехня – усе цілком навпаки. Якщо протягом останніх років вдавалося переселити до Криму із місць заслання в середньому 1,5 – 2 тисячі людей на рік, то після окупації до Криму переїхали лише 76 сімей, проте жодній з них не дозволили поселитися на півострові, оскільки, виявляється, річна «квота» вже вичерпана, тож усім довелось повернутися у Росію.
Словом, проводиться майже та ж політика етнічної «зачистки» півострова, що практикувалася Російською імперією одразу після першої окупації Криму у 1783 році.
Окупаційна влада докладає особливих зусиль для ліквідації представницького органу кримських татар – Меджлісу кримськотатарського народу, і створення замість нього маріонеткової організації кримських татар, для розколу серед кримських татар; намагається, використовуючи різноманітні методи (підкуп, погрози, шантаж) переманити на свій бік певну кількість кримських татар. Оскільки це їм не дуже вдається і навряд чи вдасться, цілком імовірно, що ознаки того, що окупанти спробують повністю ліквідувати систему національного самоуправління кримських татар традиційними силовими методами.
У цих обставинах різко зростає роль Всесвітнього конкресу кримськотатарського народу та його структур у всіх країнах, де вони проживають.
Усі дії структур Всесвітнього конгресу цілком і повністю мають бути спрямовані на захист співвітчизників, що знаходяться в умовах окупації, та надання їм всебічної допомоги.
Мої численні поїздки за кордон у десятк країн світу, зустрічі із багатьма державними діячами, дипломатами, журналістами та звичайними громадянами переконали мене у тому, що люди надто мало поінформовані про те, як відбувалася окупація Криму та який режим встановлено на окупованій території. Велика кількість людей справді переконані, що майже усі мешканці Криму хотіли цієї окупації та анексії півострова, і зараз усім задоволені.
Одним із найважливіших завдань Всесвітнього конгресу та нашої багатомільйонної діаспори в усіх країних світу має стати клопітка робота над розвінчанням брехливої російської пропаганди, що ведеться багатьма мовами світу, та мобілізацією думки світової спільноти проти злочинних дій російського путінського режиму щодо України, за негайне звільнення окупованих агресором території та притягнення до кримінальної відповідальності винних у загибелі тисяч громадян України та Росії, у тому, що покалічено долі мільйонів біженців і тих, хто стали інвалідами на все життя, у заподіянні величезної матеріальної шкоди обом країнам.
Для нас зовсім очевидно, що у складі Російської держави у кримськотатарського народу нема і ніколи не буде перспектив не лише на подальший розвиток, але навіть на збереження національної самобутності, на достойне вільне життя.
Інших мешканців Криму також навряд чи очікує щасливе майбутнє: світова спільнота ніколи не визнає його приєднання до Росії законним, відтак півострів постійно буде ізольованим від цивілізованого світу. Проте звільнення Криму має відбутися не воєнним шляхом, не ціною кроворолиття і загибелі багатьох людей.
У світової спільноти достатньо механізмів для того, щоб змусити агресора залишити окуповані території і змусити його поважати міжнародне право.
На нашу думку, жорсткі економічні санкції – це один із найбільш дієвих заходів для приборкання агресора. Нагадаю, що саме санкції, накладені на СРСР після його вторгнення до Афганістану, спричинили у підсумку виведення військ із цієї країни і розпад комуністичної імперії. Якщо врахувати і те, що нинішня Росія за своєю економічною могутністю значно поступається колишньому Радянському Союзу, і що ВВП Росії значно нижчий, ніж в однієї Італії з населенням майже удвічі меншим, ніж населення Росії, то є всі підстави вважати, що досить скоро у неї вже не буде можливості проводити настільки агресивну політику. Вона змушена буде покинути окуповані території як України, так і Грузії; вже зараз вони стали для неї величезним економічним тягарем. Проте, звісно, дуже важливо, щоб санкції підтримали усі цивілізовані країни.
Кримські татари протягом декількох років вели безкомпромісну боротьбу проти тоталітарного радянського режиму не лише за свої громадянські і національні права, за право повернутися на свою історичну батьківщину, але й в цілому за демократію у тій країні, яку цілком слушно називали «імперією зла». Ризикуючи своїм життям і свободою, вони виступали проти злочинної імперської політики СРСР в усьому світі, в тому числі проти окупації Чехословаччини й Афганістану, проти використання психіатрії для розправи з дисидентами тощо. І тепер, коли наша земля окупована спадкоємцем цієї «імперії зла», що знову встановив на нашій землі жорсткий тоталітарний і бандитський режим, який змушує тисячі наших співвітчизників знову покидати батьківщину, ми, напевно, маємо право розраховувати на всебічну підтримку демократичних сил в усьому світі.
Ми розраховуємо також на підтримку всього ісламського світу, оскільки зараз поставлено на карту питання про подальше існування та розвиток одного із нечисленних мусульманських народів Європи.
Ми щиро здивувалися, коли на голосуванні в Генеральній Асамблеї ООН 27 березня минулого року по резолюції із засудженням окупації та анексії Криму Російською Федерацією із 56 держав-членів Організації Ісламської Співпраці на підтримку цієї резолюції проголосували лише 22 держави, представники 21 держави утрималися, представники 11 держав зумисно були відсутні, а дві країни (Сирія та Судан) навіть проголосували на підтримку окупанта й агресора. Для нас незрозуміло, як така кількість ісламських країн можуть бути байдужими до долі цілого мусульманського народу, що опинився під окупацією.
Ми вважаємо, що справжня ісламська солідарність має виражатися зовсім не в гучних маніфестаціях чи терактах проти якихось бездарних фільмів, книжок чи карикатур, що є по суті зазіханням на демократичні свободи людей і, таким чином, дискредитує іслам, а, насамперед, в наданні реальної допомоги єдиновірцям та взагалі всім людям, що опинилися у смертельній небезпеці. Проте для того, щоб мусульманські країни вжили якихось заходів і хоча б приєдналися до санкцій західних країн проти агресора, необхідно, щоб їх громадяни були добре поінформовані про події, що відбуваються в Криму.
Цілком очевидно, що для більш ефективної допомоги своєму народу у вирішенні проблемних питань, для сприяння звільненню Криму від окупації наша діаспора має більш активно брати участь у суспільно-політичному житті України. Українська держава, як відомо, не визнає подвійного громадянства – в першу чергу, задля національної безпеки і у зв’язку з об’єктивними причинами. Проте, враховуючи ті обставини, в яких опинився кримськотатарський народ, та його роль у відновленні цілісності України, я не виключаю, що після звільнення півострова від окупації кримськотатарська діаспора, як представники одного з корінних народів України, можуть отримати таке право. Врешті, навіть якщо не вдасться отримати право на подвійне громадянство, наша діаспора могла б ефективно та з користю для свого народу скористатися Законом України «Про закордонних українців», під дію якого цілком потрапляє і кримськотатарська діаспора. Особи, що отримали статус закордонного українця, користуються майже всіма правами громадян України, за винятком виборчого права та обов’язку служити в ЗСУ. Проте зараз в українському парламенті розглядається також закон, що передбачає надання українського громадянства особам, що служитимуть в армії України на контрактній основі.
Наразі прийнято рішення про створення мусульманського батальйому, підконтрольного Міністерству оборони України, що буде дислокуватися переважно на прикордонній із Кримом території Херсонської області. У такому батальйоні вже зголосилися служити чимало чеченців, інгушів, азербайджанців, узбеків та представників інших національностей, що бажають долучитися до захисту незалежності і територіальної цілісності України.
Цей же батальйон може бути використаний для контролю за переміщенням людей та вантажів через кордон між окупованим Кримом та материковою частиною України, а після звільнення Криму від окупації – охороняти правопорядок на півострові.
Ми вважаємо доцільним зосередити у тій же Херсонській області всіх наших співвітчизників, що зараз вимушені залишати свою батьківщину і розселятися в інших областях України. Завдяки цьому ми можемо досягти декількох цілей. По-перше, якщо кримські татари проживатимуть разом, у своєму мовному та релігійному середовищі, значно зменшується ризик втрати ними національної ідентичності; по-друге, це дасть можливість збудувати й відкрити там національні школи та мечеті; по-третє – посилити українську присутність у цій області, зважаючи на те, що вона досить вразлива для впливу російської пропаганди; по-четверте, це полегшить повернення співвітчизників на батьківщину після її звільнення від російської окупації.
Безумовно, для реалізації цього проекту – забезпечення людей житлом та робочими місцями, забезпечення розвитку економіки цієї області, що, в свою чергу, сприятиме забезпеченню миру і згоди між представниками різних національностей – необхідні значні інвестиції. Гадаю, наша діаспора могла б зробити дуже вагомий внесок у вирішення цього питання.
Керівні структури Всесвітнього конгресу кримських татар, після їх обрання, повинні будуть розробити комплекс заходів, спрямованих на звільнення Криму від окупації, на забезпечення безпеки та розвитку нашого народу, а згодом, у тісній координації з Меджлісом кримськотатарського народу, невідкладно розпочати їх реалізацію.
І, врешті, останнє, що я хотів би сказати з цієї високої трибуни.
У всіх народів світу є приказка, зміст якої зводиться до того, що поганого без доброго не буває. Так от, я хотів би перерахувати деякі позитивні моменти, що виникли внаслідок драматичних подій на нашій батьківщині.
Завдяки мужній позиції переважної більшості нашого народу та його представницького органу стосовно окупації Криму та дій Росії проти України кримські татари здобули величезну повагу і симпатію не лише з боку українського народу, а й багатьох народів світу.
Влада України також повною мірою усвідомила роль корінного народу Криму, хай навіть із запізненням, і зробила висновок, що після звільнення Криму від окупації не можна залишити все так, як було. Верховна Рада України вже прийняла Закон «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою», прийнято постанови про гарантії прав кримських татар як корінного народу України, про визнання Меджлісу і Курултая представницькими органами кримськотатарського народу, про приєднання України до Декларації ООН про корінні народи; готуються документи про відновлення історичної топоніміки Криму. Два тижні тому президент України Петро Порошенко, виступаючи у парламенті, заявив, що у новій Конституції України кримська автономія буде перетворена на національно-територіальну автономію для реалізації права корінного народу Криму на самовизначення.
Втім, це все буде у майбутньому, після звільнення Криму від окупації. Проте вже сьогодні ми негайно маємо готуватися до цього майбутнього, коли буде відновлено національно-територіальну автономію і де всі люди, незалежно від національності та віросповідання, будуть рівними у своїх правах, де будуть обмежуватися права представників жодної, навіть найбільш малочисельної національності.
І ми цього досягнемо. З вашою допомогою.
Дякую за увагу.
