Київ, 20 серпня 2015 року – «4 листопада 2014-го року у “ЛНР “відбулися “вибори” глави “ЛНР”. З Києва це видавалося жартом чи фарсом, але у самому Луганську ця подія мала велике значення, тому що тоді в регіоні панував хаос», – розповів П’єр Сотрей, французький журналіст видання Nouvel Observateur під час брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі. Журналіст висвітлював події у ЛНР з жовтня 2014 року, і близько трьох місяців прожив у “ЛНР”.
«Справа у тому, що поміж “ДНР” та “ЛНР” існує величезна відмінність. У “ДНР” від самого початку існувала чітка вертикаль влади, і Александр Захарченко був незаперечним лідером. Його абсолютному лідерству загрожував лише Ігор Безлер, сепаратистський лідер, який контролював Горлівку. Але Безлера усунули 1 листопада 2014, якраз напередодні мого приїзду», – розповів журналіст.
У “ЛНР” натомість від самого початку не було жодної єдності, – наголосив Сотрей. Територія частини території Луганської області була поділена поміж різними більш менш незалежними озброєними угрупуваннями, які були більшою чи меншою мірою ворожими до Плотницького, призначеного Валерієм Болотовим 14 серпня 2014-го. «Проблема полягала у тому, що на початку Плотницький не лише не контролював усю територію “ЛНР” – він ледве утримував сам Луганськ», – уточнив журналіст.
Зокрема, у Луганську, окрім «народної міліції ЛНР», сформованої навколо батальйону «Заря» Плотницького, одночасно перебував і інший батальйон – батальйон командира Бетмена (Александра Бєднова), опозиційного до Плотницького.
Окрім того, опозиційними до “ЛНР ” Плотницького силами були казаки та бригада «Прізрак» Мозгового, які утворювали незалежний від “ЛНР” та “ДНР” «коридор» від Первомайська до Свердловська (від лінії фронту з українською армією до кордону з Росією). Мозговой називав Плотницького «зрадником», а Павел Дрємов вирішив заснувати казацьку народну республіку у Стаханові, тобто «державу в державі в державі».
На думку П’єра Сотрея, є три основні причини ворожнечі поміж Плотницьким та іншими локальними лідерами:
– Різне бачення Новоросії. «Незалежні» лідери виступали проти Мінських угод та за велику Новоросію, тоді як Плотницький корився наказам з Кремля – зокрема, щодо завершення проекту Новоросії та концентрації уваги на Донецьку та Луганську.
– Економічні інтереси. Кожна з груп контролювала різні потоки, ринки та бізнеси. Кожен обґрунтовував своє рейдерство як «революційний податок».
– Різні групи підтримки в Москві. Казакі, Бетмен та Мозговий спиралися на мережу Стрєлкова, і більшою мірою підтримували ідею великої Новоросії від Донецька до Одеси. Плотницького, натомість, скоріше підтримували російські спецслужби.
«Вибори» у листопаді 2014 владу мали легалізувати владу Плотницького у “ЛНР”. Велика кількість «кандидатів», як Бетмен, навіть не змогли зареєструвати свою кандидатуру. А після виборів в “ЛНР” відбулася серія вбивств, арестів та роззброєнь, метою якої було монополізувати владу у руках Плотницького.
28 листопада 2014 року – вбивство Вячеслава Піжаніна, атамана з Антрацита;
1 січня 2015 – вбивство Бетмена;
10 січня – роззброєння та арешт членів бригади Одеса (Краснодон);
23 січня – вбивство Євгенія Іщенко (атамана з Первомайська);
1 березня – арешт Сергія Коссогора (атамана з Красного Луча);
23 травня – вбивство Алєксєя Мозгового (Алчевськ);
26 травня – втеча в Росію Александра Гайдея (атамана з Свердловська);
29 липня – роззброєння батальйону Сергєя Мотонахи(атаман з Ровеньок).
«Особливу увагу я приділив випадку Бетмена, оскільки розслідування його вбивства вивело мене на тему незаконного продажу вмісту російських гуманітарних конвоїв в “ЛНР” із подальшим поверненням частини коштів в кишені посадовців в російському міністерстві надзвичайних справ», уточнив Сотрей. Стаття «Хто вбив командира Бетмена?» була перекладена українською мовою на сайті УКМЦ.
«Вірогідно, що російські гуманітарні конвої, які є потужним інструментом російської пропаганди, насправді приховують цинічну та скандальну систему особистого збагачення, і дехто наживається на мільйонах жертв війни», – підсумував журналіст.
