Київ, 27 листопада 2015 року – У демократичних країнах функції преси виконуються приватними медіа. І це реформування – не лише зміна вивіски, це зміна, у першу чергу, філософії того, що медіа як четверта влада, здійснює контроль над іншими трьома гілками. І не тому, що влада сильна і вона може тиснути, а тому що це противага офіційній владі. Про це під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі заявив директор Інституту Медіа Права Тарас Шевченко, у контексті ухваленого парламентом 24 листопада закону про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації. «Цей контроль може здійснюватися лише тоді, коли ЗМІ у приватних руках, навіть олігархічних. Навіть той факт, що ЗМІ належить різним олігархам, це краще, ніж коли це належить державі, але ще краще, коли це належить журналістам, творчим колективам і маленьким редакціям», – вважає Тарас Шевченко, додавши, що цей закон надає шанс таким редакціям змінитися.
Директор Інституту Медіа Права розповів, що закон про реформування державної та комунальної преси передбачає два етапи. На першому етапі, протягом першого року, тобто протягом 2016 року, на реформування підуть лише ті, хто відчуває у собі силу стати самостійними незалежними виданнями. Закон надає кращі можливості отримати майно, зберегти назву, стати самостійними, отримувати державу підтримку протягом певного періоду, зауважив він. На другому етапі, який триватиме ще два роки, вже всі інші видання змушені будуть також приймати рішення чи про приватизацію, чи перетворення в офіційні вісники, або, навіть, закриття. За словами Тараса Шевченка, нині постає питання як реформувати парламентські видання газету «Голос України» та журнал «Віче», «а на ці видання витрачаються сумарно 13 мільйонів гривен щороку».
Очільники цих ЗМІ не розуміють як вони існуватимуть без підтримки держави, зауважила Світлана Остап, медіа-експерт ГО «Телекритика», член наглядової ради НСТУ. «Якщо бюджет «Голосу України» складається 50/50, тобто 11 мільйонів отримують з бюджету і майже таку ж суму заробляють на рекламі і через парт плату, то я вам скажу, що ці майже 22 мільйони ідуть на видавництво 60 тисяч накладу газети. І представники комерційних ЗМІ, і народні депутати сказали, що газета із таким накладом може запросто бути окупною, на неї не потрібно отримувати дотацію», – повідомила Світлана Остапа. На її думку, держава має надавати підтримку лише друкованим виданням у селах та селищах, які не можуть себе утримувати і є єдиними у своїй місцевості, без них населення залишиться без місцевої преси. Але Кабінет міністрів має продумати механізм такої підтримки і прописати це у законі. Решта державних і комунальних ЗМІ мають бути роздержавлені, вони не повинні бути владними, тому що, по-перше, журналісти, які працюють в таких ЗМІ ніколи не будуть критично оцінювати дії влади. По-друге, «це створює нерівні умови для роботи журналістів, тому що ті, які працюють у комерційних ЗМІ, повинні працювати на ринку і заробляти свої кошти своєю працею, працюючи для аудиторії, для суспільства, а інші – можуть сидіти, писати все, що подобається владі і отримувати за це гроші», – висловилась Світала Остапа.
Роман Головенко, юрист Інституту Масової Інформації, пояснив, що оскільки засновниками таких ЗМІ є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, керівництво і журналісти видань є залежними від влади і в аспекті бюджетного фінансування, бо гроші у бюджет на фінансування видання можуть не закласти або перерахувати. «Це теж важіль тиску, який, змушує у багатьох ситуаціях журналістів вихваляти місцевих чиновників», – зауважив Роман Головенко. Тому й постало питання про реформування таких видань, тобто вони мають перетворитися у самостійне приватне підприємство на основі приватної власності, засновниками якого виступлять журналісти, або має буде приватизоване і журналісти вже працюватимуть у виданні, викупленому приватним інвестором. Іншими альтернативами є перетворення на офіційне друковане видання чи закриття, пояснив юрист Інституту Масової Інформації.
