Київ, 24 грудня 2015 року – Частиною декомунізаційного законодавства ухваленого у квітні 2015 року є Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Цей закон запроваджує ряд якісно нових принципів. Згідно з принципом повної відкритості розкриваються усі архіви спецслужб радянської доби. Єдиним обмеженням є клопотання жертв репресій або їхніх родичів обмежити доступ до інформації, яка може нашкодити їм або їхнім сім’ям. Усі дані надаються у повному обсязі, окрім вилучених згідно з українським законодавством. Закон передбачає безкоштовний доступ до інформації та копіювання матеріалів. Про це під час брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі розповів Ігор Розкладай, керівник групи «Політика національної пам’яті» Реанімаційного пакету реформ. Він також зазначив, що Україна запізнилася з прийняттям цього закону, адже зробивши це набагато раніше, можна було запобігти конфліктам. «Коли нема інформації з’являється міфологія. Люди починають висувати гіпотези, які у певний момент стають тезами та ствердженнями. Далі на основі цього розкручуються конфліктні ситуації», – пояснив пан Розкладай.
Експерт РПР зазначив, що планують створити галузевий архів при Інституті національної пам’яті. Він буде мати відділення у Києві та регіонах. Також обговорюють важливість передачі до нього матеріалів з архівів правоохоронних органів. Проведуть також оцифровку документів.
В.о. директора Центру досліджень визвольного руху Андрій Когут роз’яснив, що радянські позначки «секретно» та «совершенно секретно» тепер не мають жодної юридичної сили. Діють лише «таємно» та «цілком таємно» за українським законодавством. Він також додав, що практика державних архівів брати гроші за доступ до документів та їхнє копіювання не відповідає закону. Пан Когут також розповів, що положення чинного законодавства знімає відповідальність з архівіста щодо того, куди далі піде інформація. Тепер така відповідальність лежить виключно на тій особі, яка працює з інформацією.
Анна Олійник, аналітик Центру досліджень визвольного руху, навела статистику, згідно з якою наразі лише 34% опитаних експертів задоволені якістю роботи в архівах. Серед найбільших нарікань – обмежені можливості користуватися копіювальною технікою, висока ціна за такі послуги, заборона використання власними знімальними приладами та відсутність електронних копій документів, обмежений доступ до конкретних справ тощо.
Водночас, інтерес до архівів значно зріс: за останній рік на 46% зросла кількість українців, які цікавляться своїм минулим. Архіви отримали 2160 звернень (з них 224 – від іноземців). 409 осіб 1194 рази відвідали читальні зали архівів.
«Тепер головний акцент на тому, як архіви зможуть забезпечити виконання ухваленого закону. У першу чергу, це питання належного фінансування та підтримки архівів, аби вони були в змозі забезпечувати те, що від них вимагає українське законодавство», – підсумував пан Когут.
