Київ, 24 лютого 2016 року – В умовах гібридної війни – нового типу війни, аналогів якій ще не було в історії – неможливо і недостатньо лише здобути перемогу зброєю, звільнивши територію. Не менш значущим фронтом є фронт інформаційний, що проходить у свідомості людей – особливо тих, що проживають у зоні конфлікту і зазнали найбільшого впливу пропаганди і дезінформації. «Війна йде у розумі, за свідомість людей. Важливо там не залишити постійне вогнище супротиву серед незадоволених, які завжди будуть відторгати все українське», – зазначив Ігор Убий-Вовк, пастор церкви «Сяйво Божої Слави», член громадської ради при Полтавській обласній раді, волонтер, військовий капелан, під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі. На думку волонтерів, досягти цього можливо не так через логічні аргументи, як через миротворство – звичайну допомогу найнеобхіднішим та спілкування «від серця до серця». «В Україні настане мир тоді, коли встановиться мир у серцях людей зі сходу України і всієї іншої України […] Тільки любов’ю до ближнього можна зруйнувати бар’єри у свідомості людей. Тільки так ми можемо показати, що Україна – це не та Україна, яку змальовують ЗМІ протилежної сторони», – запевняє Ігор Прус, координатор волонтерської спілки #ЛюбовНеМаєКордонів.
Волонтери почали допомагати населенню прифронтової зони одразу після початку конфлікту. «Коли я кажу «наші хлопці», вони кажуть «українська армія», коли я кажу, наприклад, «сепаратисти» – вони кажуть «ополченці». Тобто, вони себе не ототожнюють з Україною», – розповідає Ігор Убий-Вовк. – Ми намагаємося їм показати Україну […], що люди з Полтави, Хуста, Львова, Рахова витрачають свої гроші і час, приїздять сюди, щоб їм допомагати», що саме «страшні бандерівці» приїхали ремонтувати їм дахи». З часом, відповідно, ставлення людей починає змінюватися. «Вони починають думати: «як так? Люди, які приїхали з іншої частини України, їдуть до нас із допомогою, а ми вважали, що вони приїдуть нас вбивати», – зазначив Валерій Іонов, волонтер ГО «Салим». За його словами, про це ж розповідають і українські військові, які як ніхто інший тісно спілкуються із місцевими мешканцями, до яких люди у першу чергу йдуть за найнеобхіднішим. «Солдати кажуть, що чують «захистіть нас, не покидайте нас», хоча раніше місцеве населення сприймало їх негативно», – розповідає він. – Якщо ми покажемо, що можемо всі бути громадянами однієї країни – тоді можливі якісь зміни».
Один із благодійних проектів ГО #ЛюбовНеМаєКордонів – так званий «SmartHelp»: мешканцям прифронтових територій роздають насіння городини для вирощування на присадибних ділянках. «Допомогою вартістю менше 10 доларів, або менше 200 грн., ми даємо людям надію: вони вирощують ці овочі і восени отримують урожай, ціновий еквівалент якого – понад 100 доларів», – пояснив Ігор Прус. Smart-елемент у цьому, підкреслює він – саме те, що людям не дають безпосередньо готову допомогу, а лиш інструмент. «Відбувається своєрідна «працетерапія». Якщо ми просто роздаємо допомогу, ми формуємо споживачів, а так вони самі стають виробниками», – зазначив він. У наступному році, окрім цього, волонтери планують так само роздавати багатодітним сільським родинам малих курчат.
Ігор Прус звернув увагу на те, що наразі більшої допомоги потребує саме мирне населення – на відміну від початку конфлікту, коли справді була необхідність забезпечувати армію. Зважаючи на це, він закликав волонтерські організації змістити акцент своєї діяльності, оскільки зусиль лиш однієї організації для вирішення багатьох проблем недостатньо. «Наш досвід гуманітарної допомоги свідчить про те, що свідомість людей вражена колосальним посттравматичним стресовим розладом. Люди через це часто не сприймають ніякої інформації і не готові до змін; будь-які зміни для них – це стрес […]. У них страх залишитися без допомоги, без їжі, без медикаментів. Із цим страхом неможливо працювати, використовуючи загальний підхід: потрібна індивідуальна робота з кожною людиною», – розповів координатор ГО #ЛюбовНеМаєКордонів. Інша проблема, яка поки що не привернула до себе достатньо уваги – це те, що дуже велика кількість вагітних жінок із окупованих та прифронтових територій намагаються перед пологами виїжджати на підконтрольну Україні територію, аби їх діти могли без проблем отримати українські свідоцтва про народження. Зважаючи на ситуацію у прифронтовій зоні, для них така подорож є справжнім викликом, тож допомога волонтерів була б дуже доречною.
