Київ, 6 липня 2016 року – Закон про декомунізацію [Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» – прим. УКМЦ] не передбачив деколонізації. Саме тому тепер можуть повертатися імена, які мають імперське навантаження. Спроби перейменувати Кіровоград у Єлисаветград – гарний цьому приклад. Таку тезу озвучив Володимир Панченко, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі. Він підкреслив, що топоніміка – є символічним позначенням території, а отже має політичне значення. Саме тому Українська православна церква (Московського патріархату) зайняла таку активну позицію щодо Єлисаветграду: така назва повністю відображає ідею «русского міра».
Віктор Брехуненко, професор Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, зазначив, що процес декомунізації дуже яскраво проявив позицію різних груп населення. «5 колонна» намагалася зупинити цей процес. «Коли не вийшло, то вони вирішили, що якщо неможливо зупинити перейменування, то необхідно розвернути у той бік, щоб воно не відображало нічого українського, щоб назви нічого не збуджували в історичній пам’яті населення: абрикосові, степові, вишневі тощо населенні пункти», – пояснив пан Брехуненко. Він додав, що супротив, який викликало перейменування Комсомольська Полтавської області у Горішні Плавні, був штучним, адже після голосування у ВРУ цієї назви, усі протести стихли.
На думку пана Панченка, громадськість не завжди має мати останнє слово у таких загальних питаннях. Натомість Галина Яворська, головний науковий співробітник Національного Інституту стратегічних досліджень, переконана, що необхідно працювати з місцевими громадами. «Вони мають усвідомити загальнонаціональний інтерес, пов’язаний новими назвами», – пояснила вона.
Світлана Шліпченко, теоретик урбанізму, доцент кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія», вважає, що необхідно вивчати та переосмислювати минуле і не відвертатися від болючих питань, навчитися брати на себе відповідальність. «Необхідно проаналізувати минуле, щоб розібратися, хто ми є, аби рухатися в майбутнє. Не можна просто ділити на жертву та ката – це інфантильна позиція», – зазначила вона.
