Чому академічні музиканти полюбляють грати кавери у переході: інтерв’ю з українським гуртом «Romian»

Київ, 16 вересня 2016 року – Їм від 16 до 20 років, за плечима близько 20 каверів на хіти рок-гуртів та поп-музики, безліч годин музичної гри у переходах, корпоративи і концерт у клубі «Roof» перед сотнею глядачів. Це  – «Romian», квінтет у складі якого дві скрипки (Михайло Биков та Георгій Мороз), два альти (Олександра Канке та Владислав Осадчий), і віолончель (Тетяна Кравченко). Під час інтерв’ю в Українському кризовим медіа-центрі юні музиканти розказали про те, як усе починалося, і про подальші плани.

– Розкажіть трохи про себе. Чим ви займаєтеся зараз? Чим займалися до створення гурту?

Михайло: Мені 20 років, навчаюся у КПІ за спеціальністю «видавнича справа і редагування». На 4 курсі я зрозумів, що моя спеціальність мені цікава, але я більше хочу піти у музику. Сподіваюся, у мене вийде.

Влад: Мені 19 років, навчаюся на 2 курсі київської консерваторії. Як альтист граю 4-й рік.

Таня: Мені 17, я вчуся на 1 курсі консерваторії. Я віолончелістка з дитинства, хоча першою музичною мрією було стати ударницею. Але на ударні можна йти лише з 3 класу, тому що раніше дітям не вистачає сил для цих інструментів. Щоб не чекати, мене віддали на віолончель, ніби як тимчасово, але у підсумку ось так склалося.

Саша: Мені 16 років, я в 11 класі школи Лисенка.

Георгій: Я у 10 класі КССМШ ім. Лисенка. На скрипці вчуся з 5 років, брав участь у різних музичних конкурсах. І ось цього літа доля подарувала мені «Romian».

– Як давно виник ваш гурт?

Михайло: Ми існуємо вже десь півтора року. Почалося все у березні 2015-го року. Ще до цього колективу у мене був один проект, де я грав із піаністкою. Тоді Родіон, із музичної школи Лисенка, десятирічки при Консерваторії, зацікавився і запропонував створити щось таке. Спершу ми грали як дует двох скрипалів, потім у нас з’явилася віолончель, згодом додався альтист. Згодом перші альтист і віолончеліст пішли, з різних причин, а Родіон зібрався їхати у Сінгапур на навчання. Так у нас з’явилися нові учасники – альтистка Саша і Таня. На місце Родіона взяли Григорія. У червні, щоб виділятися серед безлічі подібних колективів, ми взяли ще один альт. Справа у тому, що Саша грає сольні партії,  нарівні зі скрипкою, і нам потрібен був ще один альт для акомпанементу.

– Ви називаєтеся Роміан. Чому саме так?

Михайло: Коли ми лише починали грати, нас було троє – Родіон, Міша і Андрій. Скоротили імена, і так з’явилася «Romian».

– Який був ваш перший кавер? І коли був перший концерт?

Михайло: Перший кавер, який ми зіграли на репетиції, була Toxicity гурту System Of A Down.  Після того була Nirvana. Якось спершу ми вдарилися у рок, а згодом у нас з’явилися кавери на популярні пісні. А перший повноцінний концерт був у серпні 2015 року.

– Скільки у вас каверів на даний момент?
Таня: Десь 20, може більше.

– Як ви вирішуєте, на яку пісню робити кавер?

Таня: Ми або беремо якусь із пісень, що популярні на даний момент – так ми, наприклад, зробили із «1944» Джамали. Або ж улюблену, яку хтось дуже хоче грати.

Георгій: Кавер на Джамалу ми зробили дуже спонтанно. Якось ішли поруч на вулиці, після репетиції, Міша увімкнув її на телефоні і ми раптом задумалися, що вона цікаво б звучала у струнному виконанні. Потім розписали партії і зробили.

– У вас є лише кавери, чи, можливо, і власні мелодії?

Таня: Наразі своїх композицій, на жаль, немає,  тому що ця робота потребує багато часу. Зараз осінь, і у нас усіх навчання. Але на майбутнє – плануємо.

– Нещодавно ви виступали в Roof. Як на вас вийшли і які враження від концерту?

Михайло: Вийшли – як і зазвичай на нас виходять , [коли ми грали] у переході. Організатор підійшов, попросив нашу візитку, а потім зателефонував нашому менеджеру.

Влад: То було дуже несподівано. До цього концерту ми готувалися з максимальною віддачею, дуже хвилювалися.

Таня: У «Руфі» нас прийняли дуже добре, людей було більше сотні. Організатори не очікували що буде стільки людей, деяким гостям довелося сидіти на підлозі. Три композиції грали на біс. Атмосфера була неймовірна.

– Це був перший концерт на велику публіку?

Таня: Не зовсім. Ми брали участь у проекті «Свадьба за 24 часа», грали на весіллях, на корпоративах. Але це був наш перший сольний концерт таким складом.

– Якою приблизно є ваша аудиторія?

Михайло: Контингент абсолютно різний – від сімей з маленьким дітьми до бабусь по 70 років.

– Бували у вас якісь кумедні ситуації?

Таня: У п’ятницю часто буває, що хтось, вже напідпитку, проходить знайомитися, називати богинями, давати номер, дарувати квіти. Буває, що веселять люди, які живуть у метро – або танцями, або чимось взагалі екстравагантним. Коли відбувається щось неадекватне, ми намагаємося не реагувати.

Михайло: Буває, що у стані алкогольного сп’яніння підходять і кажуть «а давай «Бригаду», або «а  можеш Шуберта чи Шопена фортепіанний концерт». Починаєш пояснювати, що фортепіанний концерт Шопена – це для фортепіанного виконання.  У нас в репертуарі є лише один класичний твір – увертюра до опери Россіні «Севільський цирульник». Ми йому тоді зіграли цей твір і він сказав, «о, це те, що я хотів». Отакі бувають ситуації…

– На вашу думку, чим ваша музика особлива?

Михайло: По-перше, те що ми граємо винятково стоячи, навіть віолончелістка, хоча для неї це непросто, бо однією ногою доводиться підпирати інструмент. Друга – що у нас два альти: один альт виконує сольну партію, інший альтову. Я такого ніде не бачив. Аранжировки у нас свої, ми нічого не «передираємо». Навіть якщо чуємо схожий кавер, робимо завжди по-своєму. А ще ми активно рухаємося – ми не можемо грати стримано, як у залі консерваторії.

Влад: Ще люди кажуть, що ми молоді, повні енергії і цією енергією заряджаємо їх.

– Яка музика вас надихає і сформувала?

Таня: Основним натхненником була Symphomania. Без них не було б і нас, тому що завдяки цьому гурту Міша почав грати на скрипці. Нам дуже подобається співачка Адель. На її пісні багато ідей, але ще нічого не зробили. Ще Imagine Dragons і нереально крутий гурт Apocalyptica, Саша у захваті від них. Із класиків – страшенно любимо Дворжака. У нього є чудовий сі-мінорний концерт для віолончелі, Міша його обожнює.

Михайло: Із класиків ще дуже хочу одного разу зіграти скрипковий концерт Мендельсона. І це постійно мотивує мене працювати над собою.

Саша: Я надихаюся і нами самими. Коли ми граємо, виникає особлива атмосфера, про яку словами не розкажеш.

– Як батьки ставляться до того, чим ви займаєтесь?

Михайло: Якби батьки мене не підтримували, я б, мабуть, і не грав. Моя мама дуже не любить скрипку. Коли я тільки починав займатися, для неї то була кара небесна, але зараз вона вже навіть двері не зачиняє.

Влад: Мої щодня питають, чи будемо ми грати, приходять і слухають.

– Ви плануєте надалі виходити у великі зали? Чи цей формат – у переході – і є тим, до чого ви прагнете?

Міша: Звісно, ми плануємо, що колись у нас буде і концертна діяльність, і тури… Що стосується переходу, для моїх друзів можливість пограти не-класику – важливий спосіб самовираження.

Григорій: В академічній музиці дуже багато рамок, а в тому, що ми граємо разом, більше простору для творчості. Гра у переході, звичайно, впливає на якість моєї академічної гри, але радше у хорошому значенні, особливо для гри в ансамблі.

Таня: Мене батьки взагалі 2 роки вмовляли піти грати в перехід, тому що це корисне тренування перед виступами. Перед виступом я завжди дуже хвилювалась, а коли почали грати у переході, цей мандраж зник.

– Де вас зазвичай можна почути? Чи є якийсь графік, щоб за вами стежити?

Міша: Постійне наше місце – вхід у Глобус у переході на Майдані. Також «Пасаж» на Хрещатику, біля бутіків.

Георгій: Зараз ми будемо грати в основному на вихідних і в середу. У середу – близько сьомої, у суботу також, а в неділю, можливо, і зранку.

Розмовляв Валентин Пугачов, Український кризовий медіа-центр