Коли співаєш українською, немає мовного бар’єру і «акуратнічання», яке є, коли співаєш англійською про красивенькі речі. Так ти можеш проникнути одразу у душу – солістка проекту ANAKARD

26 вересня 2016.

У четвер, 22 вересня, після майже річного затишшя у мережі разом із новим синглом вперше з’явилася назва ANAKARD –нова сходинка у творчості вокалістки Марго Гонтар та її колег, ударника Юрія Рябчука та гітариста Антона Корпана. Їхня музика – це незвичний мікс інді, синт-попу, хіп-хопу, електронної музики та живих інструментів. В інтерв’ю Українському кризовому медіа-центрі у рамках проекту «Слухай Україну» музиканти розповіли про те, про що насправді був кліп, який усім нагадав «Ігри Престолів» у Бориспільському лісі», що вони вкладають у нову назву, коли очікувати нових синглів та чим особливий альбом, реліз якого планується наприкінці 2016 року.

Ви називаєте себе не гурт, а проект. Чому так?

Марго: Слово проект мені подобається трохи більше, ніж гурт. Для мене це слово більше виражає те, що відбувається: за проектом стоїть багато людей і це саме так у випадку «Анакарда».

Що таке «Анакард»? Як ця назва спала вам на думку?

Марго: Латиною це «горіх» – як початок чогось нового. Є кілька причин, але найголовніша – що для мене це якоюсь мірою теж початок. Офіційно ми так називаємося з учора, коли вийшов трек.

Чим ти була до вчора, до (назви) Анакард?

Марго: До цього я була просто Марго Гонтар – використовувала це ім’я для проекту. Але я вже виступала з Юрою і трохи працювала з Антоном. Просто захотілося якийсь новий початок і трохи все змінити.

Як ви познайомилися всі утрьох?

Марго: З Юрою ми разом навчалися у Могилянці. А пізніше, коли я шукала для проекту барабанщика, вийшла на Юру і ми почали працювати разом.

Юрій: Ми з Марго граємо вже близько 2 років, але у нас бували перерви і на 8 місяців. Останній концерт, який ми давали, – це був Гоголь-фест, восени минулого року. Тоді ще був трохи інший склад.

Антон: Ми познайомилися доволі випадково. Власне, я граю в іншому гурті і вони якось до нас «притусувалися» – показували одне одному свої пісні, напрацювання, і вона [Марго Гонтар – прим. УКМЦ] тоді сказала, так, by the way, що потрібен басист. А я подумав «прикольна музика, можна спробувати». Десь місяць тому ми познайомилося, і десь пару тижнів ми граємо.

Ваш напрямок на саундклауді називається інді-синт-поп. Як можна словами описати, що це?

Марго: Взагалі питання про жанри музиканти не люблять – власне, їх вигадують журналісти для того, щоб пояснювати, і це може допомагати слухачам розуміти, хочуть вони це слухати чи ні. Цей стиль ми обрали як робочу назву. Інді рок – тому що у нас є гітари і звучання… independent, тобто, це не підписано на лейбл. А синт-поп – це ці старі синтезатори, які використовуються. Ті ж Depeche Mode вважаються культовим синт-попом. Це можна ще назвати інді-поп або інді-троніка.

Розкажи трохи про свою музичну біографію. Кажуть, ти грала у 7 гуртах, перш ніж почати сольну кар’єру?

Марго: Насправді їх було менше, ніж 7. У першому бенді ми грали пост-хардкор. Я грала на гітарі, і у нас був вокаліст, який співав скрімом. Пізніше були більш джазові, потім я працювала з діджеями з різних країн і ми робили дабстеп, електрохауз та інші. Я через SoundCloud шукала людей, які роблять музику, яка мені подобається – просто писала їм і пропонувала працювати разом. Більшість погоджувалися. Я записувала вокал тут, відсилала їм і вони обробляли, або бракували, і я знову переписувала. Я працювала з людьми з Італії, з Британії, контракти там теж є, Америки, Монте-Негро… Країн там більше 20. Це дало можливість побачити, як вони обробляють вокал, і дало певний профайл.

А потім захотілося робити своє – з різних причин. Здається, перша – що лейбл забув моє ім’я. Вони написали мене «Марг» і сказали, що це мої проблеми. Це мене наштовхнуло на думку, що треба самостійно рухатися. І ось, власне, я тут. З гуртом була ситуація, що гітарист отримав травму і нам довелося робити паузу. Але це дало можливість усе переосмислити, і більшість моїх знайомих кажуть, що те, що я роблю зараз, найбільш схоже на мене.

Скільки наразі ти маєш альбомів?

Марго: З попередніми гуртами – там свої альбоми. Якщо говорити про цей, у нас один альбом  – «We Are Free». Зараз працюємо над другим. Попередній – увесь англійською, крім однієї пісні. Він створювався 2 чи трохи більше років, а вийшов минулого року. Там багато пісень, пов’язаних із подіями 2013-2014 року, хоча якщо про це не казати, ніхто не здогадається. Але, навіть не знаючи, люди часто кажуть, що відчувають, що туди вкладено багато емоцій.

Антон, Юрій, чим ви займаєтесь крім цього проекту? Я чув, що ви викладаєте.

Антон: Я граю ще в гурті «АвтоЕго», який ще офіційно не презентував. Окрім цього, я викладаю гітару. Мене озвучили як бас-гітариста, але в основному я граю на акустичній гітарі.

Юрій: Я викладаю гру на барабанах і у мене своя студія. Викладаю вже 5 років, а граю 11 років. По суті, пов’язав своє життя із музикою.

Чим на вашу думку цей проект є унікальним? Яка у ньому фішка?

Марго: Глибокий текст і сучасна музика. Я хотіла створити проект якого я не побачила на сучасній українській сцені, щоб це виражало мої думки і допомогло тим, чиї думки і переживання співпадають з моїми. Для мене основним є те, що тут, з одного боку музика, яка відповідає на те, що відбувається ззовні – зміни стилів, технологій  – але й українська мова, і те, що я вкладаю у текст сенс, який хочу. Немає мовного бар’єру і «акуратнічання», яке є, коли співаєш англійською про красивенькі речі. Так ти можеш проникнути одразу в душу.

Юрій: Я дивлюся на цей проект композиційно і мені подобаються ідеї, які Марго створює, як вона намішує електронні ритми, а я від себе вплітаю акустичні партії. Цей альбом, який скоро буде виходити, кардинально відрізняється від того, що ми робили раніше. Він більш особливий, ніж попередні, і це справді досить унікально на наших теренах. Є відмінність і в тому, яким він буде у записі і яким він є «вживу».

До речі, як цей альбом називається, скільки там буде треків?

Марго: В альбомі має бути 10 пісень. Назви ще немає, лише робоча і я її поки не скажу. Можливо, він вийде до Нового року – я дуже сподіваюсь. Він увесь буде українською. Для мене це найприємніша річ, тому що мені не вистачає не так пісень українською, скільки сенсів, емоцій і переживань українською, з якими я могла б себе співвіднести. І мені дуже приємно, що я зараз можу це зробити. Вчора ми виклали у мережу перший трек з альбому. Далі планується ще як мінімум 4 сингли, які вже готові, але 2 ще доопрацьовуємо.

Розкажіть трохи про ваш новий кліп на «We Are Free».

Ця пісня звучить по-літньому, але насправді вона про серйозні речі – що ми нікому не віддамо нашу свободу. Я дуже хотіла зробити цей кліп «серйозно», і так і зробили – у нас були квадрокоптери, коні, вовки, шість акторів, два продюсери на площадці… Найцікавіший коментар я отримала, коли у нас була прем’єра кліпу на радіо «Аристократи»:  вони назвали це «Ігри Престолів» у Бориспільському лісі». Найсмішніше для мене було потім, коли ці ж слова, про «Ігри Престолів», використав американець, який не чув коментаря радіо «Аристократи». Але це було не про «Ігри Престолів». Ми хотіли показати українців як молоде плем’я, і ці герої у кліпі якраз і мали це відобразити.

Творчість яких музикантів вас сформувала?
Юрій: Я слухаю дуже різну музику – від панк-року, який слухав в 11 класі, до хіп-хопу, електронної і так далі. Але зараз люблю спостерігати, як грають інші барабанщики, яку вони стилістику використовують. Мені подобаються барабанщики, які виросли на госпелі. Я себе не пов’язую з цим, але мені подобається цей жанр – це вибухова суміш барабанних партій. Я у захваті від таких барабанщиків як Chris Coleman, Tony Royster Jr., Aaron Spears, Aric Improta, Eric Moore, Chris Dave. А останнім часом слухаю «Боунз». Вони десь пару років тому засновані. Це досить простий хіп-хоп, але досить класний.

Марго: Коли я була молодша, любила японський рок і трошки вчила японську. Тому у мене такий дивний вокал. Ще, хоча це не близьке до того, що ми робимо, люблю Beyonce і дуже люблю дивитися її концерти. Якщо розглядати це як проект, то це рівень професійності і підходу, до яких мені хотілося б тягнутися. Вона втягує складні ритми у попсову музику, і примушує усіх це слухати. Ще вона цікаво поєднує неживі інструменти джазові за логікою того, як грають живі джазові інструменти. Люблю тріп-хопні, хіп-хопні ритми у тому числі. І всіляку важку музику, типу Bring Me The Horizon.

Антон: Якщо говорити коротко, по мені видно, яку я музику люблю слухати, це дуже просто (киває на футболку Red Hot Chili Peppers). Якщо трошки довше – я люблю майже будь-який рок, починаючи від 50-х і закінчуючи сьогоденням, просто якісну музику. Я слухаю музику не як гітарист чи басист, а як звичайний слухач.

Що для вас музика?

Юрій: Це для мене те, що надихає, це моє життя і хобі, яке перетворилося на професію.

Марго: Музика – це те, без чого я не можу.

Антон: Музика – це спосіб життя.

Розмовляв Валентин Пугачов, Український кризовий медіа-центр

Поділитися у соцмережах

Twitter
Більше новин по темі