«НастяЗникає» – це меланхолійний і водночас драйвовий український соул, сплетений із джазового вокалу, клавіш, котрабасу та ударних. Розпочинався як сольний проект Анастасії Осипенко. У 2014 році з’явилися відео «Листя» і «Звірі», а в грудні того ж року вийшла електронна платівка «Дієслова наказового способу». У 2015 році гурт поповнився трьома новими учасниками та прозвучав на низці українських фестивалів – Країна Мрій, Файне Місто, JazzKoktebel та інших, і вже одного разу побував на гастролях за кордоном. В інтерв’ю Українському кризовому медіа-центру музиканти розповіли про те, куди зникає Настя, що таке соул як музичний жанр, як народжуються нові пісні і чим ця музика унікальна й неповторна.
– Коли побачив вашу назву, перші запитання були, куди Настя зникає, як надовго і чому…
Настя: Ми зникаємо в назві, щоб не зникати загалом. В усіх інших сенсах.
– Скільки років ви вже є?
Настя: У такому складі нам 1,5 роки. До того ще рік це був сольний акустичний проект.
– Де і коли був твій перший виступ?
Настя: Це був клуб «Бочка». Там було 5 гуртів, вони всі були стрьомні – крім мене, звичайно. У залі було багато друзів, тому мені було легко. Яка перша пісня була тоді – не пам’ятаю. А ту, яку першою написала, ми разом досі не розібрали.
– На якому етапі ти відчула, що тебе однієї замало? Що тебе спонукало знайти колег?
Настя: Мені від самого початку було не достатньо самої себе. Я виступала сольно не тому, що така була концепція, а тому, що почала писати пісні і хотіла щось із цим робити. Мені завжди подобався класичний full band. І десь через рік, коли я вийшла на кращий рівень і провела маленький тур, – зрозуміла, що вже можна.
– Як ви одне одного знайшли?
Настя: Ніякого кастингу не було, все відбулося максимально природно. Знайшлися ми всі через мережу. Із Юрком ми були знайомі раніше – спочатку він хотів бути другим гітаристом, склад ще довго укомплектовували. З Лєною познайомилися майже одразу, коли почала шукати музикантів. Нату ми знайшли останньою і одразу почали виступати.
– Google стверджує, що жанр, у якому ви граєте, – це соул. Що це, якщо простими словами?
Настя: Це чуттєва приджазована музика.
– Звідки в тебе інтерес до соулу? Що наштовхнуло на ідею працювати в цьому жанрі?
Настя: У підлітковому віці я почала слухати джазову і навколоджазову музику. Чесно кажучи, не пам’ятаю, що було найпершим поштовхом. Мабуть, старший брат підкинув диск.
– Наскільки цей жанр яскраво виражений в Україні, на вашу думку? Чи є музиканти, жанрово близькі до вас?
Настя: Таких, які саме так себе цілеспрямовано позиціонують, мабуть, немає. Але в нас зараз нова хвиля продюсованої популярної музики, яка має багато запозичень із соулу і джазу – Дорн, Джамала і так далі.
-Ти пишеш музику і тексти. Як це відбувається? Спершу приходить музика, чи слова, чи синхронно?
Настя: Усе приходить одночасно. Зараз музична складова змінюється, тому що нас стало більше. Тепер я приношу основу, і ми разом над неї працюємо. А первинний творчий процес – це просто щось приходить, ти сідаєш і пишеш.
– Чим ви всі займаєтесь, окрім гурту, і чим займалися до цього?
Ната: Я – лікар-дерматовенеролог, а музика – це хобі, яке вже 20 років зі мною.
Лєна: Я зараз займаюся тільки музикою, і це кайфово – тому що є можливість займатися улюбленою справою.
Юра: У мене багато зацікавлень крім музики, займаюся фотографією. А за професією я програміст.
– Які музиканти вас сформували?
Настя: Нора Джонс та Емі Вайнгауз. Від 12 років і до сьогодні це основні два імені, які я постійно згадую і в інтерв’ю, і сама для себе, бо вони найбільше на мене вплинули. Загалом намагалася слухати більше вокальної джазової класики, звідти все пішло.
Ната: Усе почалося ще з музичної літератури в музичній школі і триває досі. Я меломан і відкрита до всіх музичних стилів, з металу до джазу.
Лєна: Майлз Девіс і Джон Колтрейн.
Юрко: У мене теж широкі смаки. Свідомо я почав слухати музику, коли знайшов удома стару затерту касету «Бітлз». Тоді я зрозумів, що музика може давати щось особливе. Я почав розбирати музику на складові – прислухатися до партій басу, гітари, барабанів. З того часу я і метал грав, і класичний рок. А зараз усі разом зависаємо на джазі. Завершуючи тему з «Бітлз» – моя бас-гітара така сама, як у Пола Маккартні.
– А що то був за метал-бенд?
Юрко: Я грав в основному для себе, разом із друзями. Це було корисно для розвитку відчуття ритму. Єдине, що залишилося з тих часів, – міні-альбом на чотири пісні, дві з яких – про ненависних викладачів в університеті, тому я волів би нікому його не показувати (сміється).
– Як ви дійшли до того рівня, на якому ви є зараз?
Юрко: Це робота. Багато хто думає, що життя музиканта – це концерти, інтерв’ю і так далі, але набагато більша складова – це самостійна робота і робота на репетиціях. Тут немає короткого шляху, потрібно просто працювати.
– Цей цікавий інструмент – це електричний контрабас?
Юрко: Так. Коли ми почали грати разом, у мене виникла думка, що цікаво було би спробувати грати на контрабасі. Я довго до цього йшов і врешті вирішив купити. І саме електроконтрабас, бо якби акустичний – сестра, з якою ми живемо разом, мене б убила (сміється).
– Настю, в тебе вже напрацьований доволі оригінальний вокальний стиль. Як давно ти почала вчитися професійно і як ти шукала «своє» звучання?
Настя: Я не вчилися. Такі потуги були, але вони обірвалися ще в підлітковому віці. Тоді я ще не могла як слід пояснити свої вподобання, а мені нав’язували щось по віку, по формату школи чи міського свята. Якщо я щось напрацьовувала – орієнтувалася на зразки, які слухала.
-Наскільки я розумію, альбомів у вас наразі два. Перший – «Дієслова наказового способу», 2014 року, і «Час навспак»?
Настя: «Час навспак» – це сингл на дві пісні. Після того ще випустили сингл «Слова, слова». Ці три пісні – єдині наші студійні записи вчотирьох. А перший альбом – мій акустичний. Взагалі ми зараз працюємо над альбомом, але не будемо обіцяти, коли він вийде.
– Це буде цього року чи наступного?
Настя: Цього року роботу точно завершимо. Назву не викрию. Ми там намагаємося експериментувати, додавати інші інструменти. Бачимо там струнні й духові.
– Як довго створювався твій перший альбом?
Настя: Саме написання тривало десь півроку, а запис – дуже швидко. Я не писала весь альбом одразу, а пісні по черзі. Здається, разом 14. У сольному варіанті все це робити набагато легше.
– Наскільки я знаю, у вас уже було декілька турів Україною?
Настя: Так, один мій, і один – разом. Взимку-навесні ми були в десятьох українських містах і в Празі. Це був тур по вихідних – як собі зазвичай можуть дозволити непрофесійні музиканти. Ми дуже задоволені енергетикою і тим, що наважились на це. З іншого боку, це було дуже виснажливо – і самі концерти, і організаційні моменти.
– Чим ваша музика унікальна?
Настя: Такої музики більше немає.
Лєна: Вона душевна.
Ната: Ця музика – частина нас, і це унікально, тому що кожна людина є унікальною, і така комбінація людей також є унікальною.
– Що ти отримуєш, занурюючись у музику?
Настя: Ми разом створюємо якийсь драйв. Особисто для себе… Мені важливо, що в мені створюється якась енергія, яка потім відокремлюється і починає жити. Це також частково пов’язано з назвою, коли я обирала її, то зрозуміла, що музика – це та сфера, де я хочу щось залишити і не зникнути.
– Настю, наскільки я знаю, ти виросла в Криму. Коли ти востаннє була вдома? Наскільки цей контекст дотичний до твоєї творчості?
Настя: До творчості не дотичний. А взагалі я регулярно повертаюся туди, там живе моя родина.
– Музика для вас – не професія, і це доволі складно – регулярно після роботи займатися чи бігти на репетицію, ловити натхнення, щось писати… Як вас на все вистачає?
Настя: Мене не вистачає. Зараз третій місяць працюю в офісному режимі…
Юрко: Більше робиш – більше встигаєш.
– На вашу думку, чи є в Україні музичний ринок і наскільки реально для музиканта заробляти собі на життя, не прогинаючись під продюсера і умови, які цей ринок диктує?
Настя: Я би сказала, що цей ринок зараз починає розвиватися, але в мене немає уявлення, як туди влитися. Ми свої сингли, наприклад, виставляли на Google Play і не те щоб заробили на цьому. Концерти і тури – теж виходимо «в нуль». Важко правильно себе представляти. Насправді це дуже важлива частина, і багато музикантів щасливі бути під чиїмось крилом. Не те щоб це те, до чого ми прагнемо, але не вистачає окремого професіонала, який би займався «обгорткою» – хоч трохи.
– З ким би ти хотіла виступити разом, з інших проектів?
Настя: Дитинної мрії виступити з кимось, мабуть, зараз немає. Є люди, якими я захоплююсь, але не бачу нас на одній сцені.
– Чи хотіли б ви, щоб ваша музика стала саундреком до якогось українського фільму? Про що мав би бути цей фільм?
Настя: Якщо хороший – то я тільки «за». Я вірю в те, що скоро з’являтиметься більше українських фільмів про сучасних звичайних людей, і якраз там це було б органічно.
– Що б ви порадили молодим гуртам, які збираються робити якісну музику? Що робити треба і чого, навпаки, не треба?
Настя: Треба грати, але не тільки для себе – показувати друзям, за можливості – ширшому колу, тому що якщо ти не випробуєш на комусь результат своїх репетицій – загрузнеш у цьому процесі. Для початку можна викладати і не дуже якісні записи, куди завгодно – на SoundCloud, ВКонтакті – і дивитися, потрібно це тобі самому чи ні.
Юрко: Я би ще додав для всіх початківців: не вчіться звучати «як хтось» – вчіться звучати, як ви самі.
