Діючу систему реєстрації місця проживання необхідно змінити, тому що зараз через її недоліки величезна кількість українців не реєструються за місцем фактичного проживання. Це призводить до обмеження прав таких громадян, викривлених статистичних даних, неправильного розподілу державних субвенцій і поширення напівлегальних практик. Про це заявили експерти аналітичного центру CEDOS та Центру інформації про права людини, презентуючи результати дослідження аналітичного центру CEDOS під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі. «Реєстрація – це не дискримінація людини, але вона має діяти в інтересах людини, щоб вона могла із максимальним комфортом і мінімальною кількістю кроків отримати ту чи іншу послугу», – наголосила Людмила Янкіна, керівник проекту ГО «Центр інформації про права людини». Вона додала, що від цього залежить також успіх паспортної реформи і децентралізації.
Щонайменше 13% українців прописані не за місцем фактичного проживання
У рамках дослідження CEDOS провели 50 глибинних та експертних інтерв’ю, 2 фокус-групи та контент-аналіз соцмереж. Результати підтвердили припущення про подвійну інституціоналізацію: прописані процедури не відображають реального стану речей. «Фактично, паралельно існує два порядки, які один одному суперечать, але це не сприймається як проблема», – зазначила Анастасія Фітісова, аналітик аналітичного центру CEDOS.
Точних даних про кількість громадян, які проживають не за місцем реєстрації немає, зазначила Олександра Слободян, аналітик аналітичного центру CEDOS. За результатами дослідження ГО «Територія успіху», це близько третини населення. У Києві, за оцінками Інституту демографії НАН, без реєстрації проживають близько 13%. Така ситуація створює серйозні проблеми, оскільки реєстрація проживання – наскрізний інструмент у державній системі управління. Вона зачіпає такі сфери, як облік населення, питання бюджетування, вибори, судочинство, правопорядок і документування. Зокрема, медична і соціальна субвенція для місцевих бюджетів розраховуються за кількістю населення.
Причини: острах орендарів та незручна процедура
Найчастіше усі, хто орендує житло, вимушені жити без реєстрації: власники квартири зазвичай категорично проти. Андрій Солодько, аналітик аналітичного центру CEDOS, пояснив, що вони побоюються, що орендар так зможе набути права власності, або ж що особа після закінчення договору не захоче зніматися з реєстрації і потрібно буде робити це через суд. У разі зняття з реєстрації родини з дитиною, може виникнути проблема через норму про недопустимість «погіршення умов проживання» – переїзду у житло з меншою площею. Крім того, не всі власники хочуть укладати офіційний договір – щоб не платити податки.
Критики зазнає сама процедура, особливо від мешканців великих міст. «Найбільше труднощів виникає на етапі подання документів. Треба зібрати документи, домовитися із власником квартири про час, щоб разом прийти подавати документи», – пояснила Анастасія Фітісова. Люди скаржаться на величезні черги, непередбачуваність часу, який доведеться витратити, недостатньо зрозумілу процедуру. Відмінності у ставленні до процедури реєстрації між населеними пунктами пояснюється тим, що у великих містах діє вищий рівень анонімності між реєстратором та отримувачем послуги. «Є десятки рекламних сайтів, які за гроші пропонують реєструвати місце проживання. Це означає, що існуюча система є неефективною», – зазначила Тетяна Печончик, голова правління ГО «Центр інформації про права людини».
До лікаря, на вибори, у паспортний стіл, за соцвиплатами – лише за місцем реєстрації
Чинна система створює серйозні проблеми величезного прошарку населення: трудових мігрантів та людей, які не мають власного житла. Анастасія Фітісова зазначила, що громадяни, що проживають не за місцем реєстрації, обмежені у доступі до низки прав, адміністративних і соціальних послуг. Найбільше скаржаться на доступ до поліклінік та лікарень. «Потрібно писати заяву на головного лікаря, часто просять сплатити «благодійний внесок». Тому люди уникають звертатися до державних поліклінік», – зазначила вона.
Друга проблема – необхідність для всіх адміністративних послуг їхати за місцем прописки, але на неї скаржаться менше: ці справи поєднують із поїздкою до рідних. Третя проблема – участь у виборах. Якщо на загальнонаціональних така можливість є, то на місцевих виборах без реєстрації голосувати неможливо.
Найбільш вразливі категорії – ВПО, іноземці/особи без громадянства
У громадян із Луганщини і Донеччини, які переїхали на нове місце ще до війни, але не знялися з реєстрації, у поліклініках та адмінустановах вимагають довідку переселенця, але ж фактично вони не є переселенцями. Соціальні виплати і пенсії українців з тимчасово окупованих територій також прив’язані до реєстрації. Українці, які мають реєстрацію в Криму, взагалі опинилися у статусі нерезидентів.
Наступна вразлива категорія – іноземці: для отримання посвідчення на тимчасове чи постійне проживання необхідно зареєструватися, проте орендарі зазвичай проти, а родичів в Україні у них немає. «Вони вимушені купувати цю прописку – звертатися до посередників і робити це нелегальним чином», – зазначила Анастасія Фітісова. Роми, які проживають у незаконних забудовах, взагалі не мають де зареєструватися.
Рішення: відв’язати доступ до прав від реєстрації або заохочувати реєструватися
На думку Андрія Солодька, потрібно скасувати прив’язку адміністративних послуг до прописки. «Потрібно розвивати центри надання адміністративних послуг і вдосконалювати реєстри, у першу чергу – Єдиний демографічний реєстр. Потрібно надати територіальним громадам доступ до нього і забезпечити стабільне фінансування», – зазначив Андрій Солодько. Водночас, зауважив Віктор Тимощук, експерт ГО «Центр політико-правових реформ», потрібно врахувати усі ризики у таких сферах як господарська діяльність, наприклад, реєстрація підприємств.
Проблема доступу до медичних послуг має вирішитися після того, коли гроші після реформи первинної ланки почнуть «ходити» за пацієнтом. Право участі у місцевих виборах також слід відв’язати від місця реєстрації. Розгляд судових справ за місцем проживання можна залишити, проте слід зробити виключення для вимушених переселенців.
Окремого рішення потребують проблеми переселенців із Донбасу та Криму – особливо останніх, які автоматично втратили статус резидента. «Те, що людина, яка має прописку у Криму, стала нерезидентом просто тому, що має кримську прописку, – це абсолютно неприйнятно», – наголосила Людмила Янкіна.
Рішення друге – заохочувати людей реєструватися через спрощення процедури і покращення якості адмінпослуг, запровадження електронного документообігу. «Те, що ми передали цю функцію органам самоврядування – вже революційний крок. Як мінімум, це наближення послуги до людини», – зазначив Віктор Тимощук. Стимулом могли б стати легалізація ринку оренди або декларативна реєстрація проживання.
