Україна – одна із пострадянських країн, де доступ до архівів КДБ найпростіший – дослідження

WATCH IN ENGLISH

Україна – одна із країн пострадянського простору, де доступ до архівів КДБ найпростіший. Такого висновку дійшли експерти за підсумками аналітичного звіту «Європейські законодавчі практики декомунізації: висновки для України». У рамках дослідження експерти аналізували практику Чехії, Польщі, Словаччини, Угорщини, країн Балтії, Албанії, Болгарії, Молдови, Грузії та Румунії.

«Нам вдалося уникнути певних помилок, які мали місце у країнах ЦСЄ, насамперед – у сфері доступу до архівів репресивних органів. З іншого боку, тепер деякі країни Східної Європи починають використовувати українських досвід декомунізації: Польща минулого року ухвалила закон, який регламентував процес перейменування комуністичної топоніміки, і автори, пишучи закон, зверталися до положень нашого закону. І мова йде про Болгарію, яка зараз працює над законом про доступ до архівів репресивних органів», – зазначив Сергій Рябенко, співавтор аналітичного звіту, юрист Українського інституту національної пам’яті, презентуючи висновки звіту на прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.

Україна у сфері доступу до архівів запозичила норми із законодавства країн, де декомунізація була найглибшою. Це норма про вільний доступ до архіву для кожного, про оцифрування документів для збереження та збереження їх у окремому архіві, незалежно від діючих силових установ, а також – що відповідальність за поширення інформації несе не архівіст, а той, хто її публікує. В Україні для доступу до архівів КДБ потрібні мінімальні вимоги – достатньо у запиті надати максимально повну інформацію про людину, щодо якої шукають інформацію, і власний паспорт. За доступ не потрібно платити, також безкоштовним є копіювання власними технічними засобами.

В Угорщині, наприклад, необхідно надати дослідницьку ліцензію, детальний план дослідження, список публікацій та заяву про підтримку від дослідницького інституту. У Німеччині під час відкриття архівів «Штазі» через норму про право людини розпоряджатися інформацією про себе у третіх осіб – дослідників – виникли великі проблеми із доступом, розповів Дмитро Мєшков, науковий співробітник Nordost-Institut. Тому до закону довелося вносити поправки, що дослідники самі несуть відповідальність за опубліковану інформацію з архіву. «Там традиція захисту персональних даних настільки сильна, що дослідники навіть у ситуації, коли їм нічого не загрожує, через побоювання судових скарг навіть анонімізують прізвища злочинців», – зазначив він.

Андрій Когут, співавтор аналітичного звіту, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України, розповів, що у 2016 році, порівняно із 2014 роком, кількість звернень в архів зросла на 138%. Кількість іноземних дослідників, які приїздять працювати з архівами КДБ, у 2016 порівняно із 2015 роком зросла удвічі. Із понад 3 тисяч осіб, які зверталися у 2016 році, більше половини – ті, хто зверталися за інформацією про своїх близьких.

Експерти зауважили, що саме доступ до архівів – найважливіша складова декомунізації. Відкритість і доступність цієї інформації для кожного показує, по-перше, істинне обличчя тоталітарного режиму, по-друге, унеможливлює маніпуляцію історією, тому що будь-які дані можна легко перевірити. У комплексі це допомагає запобігти поверненню авторитарних і тоталітарних режимів у майбутньому. «Для нас дуже важливо, щоб кожен міг подивитися на складу історію ХХ сторіччя крізь перспективу історії своєї родини. Це дасть можливість нейтралізувати ту пропаганду, яку ми чуємо. Одна річ, коли говорять про величезні історичні події, не прив’язані до людини. І зовсім інша справа […] – бачити, як ця історія пов’язана з тобою», – наголосив Андрій Когут. «Ми сподіваємося що історична дискусія, яка зараз зростає, у тому числі завдяки прийняттю декомунізаційних законів, – це і є те підґрунтя, яке дозволить нам переосмислити своє минуле і прийти до більш-менш зваженого спільного бачення минулого», – додав Сергій Рябченко.

Андрій Когут нагадав, що доки відкриті архіви не передали у спеціально створений архів Українського інституту національної пам’яті, за інформацією про репресованих звертатися потрібно в архів СБУ, депортованих – в архів МВС. Теоретично відмову можуть надати у випадку, якщо на документі ще не скасовано гриф секретності (деякі документи були додатково засекречені за часів Януковича). У такому випадку потрібно звертатися до керівника органу, у разі повторної відмови – в офіс омбудсмена. Починати пошук краще через бази даних проекту «Реабілітовані історією». «Ми покладаємо великі надії на майбутній архів УІНП. Коли будуть поєднані різні масиви архівних документів із СБУ, МВС – це дасть можливість більш комплексного пошуку», – зазначив Андрій Когут.