Київ, 8 березня 2014 року. За останні три місяці ЗМІ приділили багато уваги етнічним меншинам в Україні та загрозу для них через нинішній політичний конфлікт між Україною і Росією, який має місце на території Південної України, Криму. Лідери кримських татар висловили серйозну стурбованість діями російського уряду в Криму і звернулися за допомогою до урядів демократичних країн, міжнародних організацій і співтовариств.
Говорячи про останні події в Криму, колишній глава Меджлісу кримських татар Мустафа Джемілєв сказав: «Важко повірити, що на початку 21 століття стала можливою окупація Кримського півострова країною, яка називає себе братньою державою. На вулицях перебувають солдати без розпізнавальних знаків, організовуються демонстрації під гаслами «Крим – це Росія», здійснюються збройні захоплення державних будівель, блокування всіх військових частин і пропонують присягнути на вірність Росії…».
Він також зазначив, що кримські татари займають вичікувальну позицію. «Ми розуміємо, що окупаційні сили шукають привід для залучення військ. Тиша, спокій і відсутність бійок дуже крихкі. У цій ситуації наша головна надія – на міжнародні організації, тому що якщо ми (і кримські татари, і українські збройні сили) втупимо у збройний конфлікт, то буде багато жертв», – підкреслив Джемілєв.
Споконвічно кримські татари є мусульманами ханафітської школи тюркського походження, які жили в Криму століттями. Кримські татари мали свою територію і чітко окреслену державу, а саме: Кримське ханство, яке існувало між 1441 і 1783 роками. Коли Кримське ханство було анексовано Катериною ІІ в 1783 році, прийшов кінець кримському національному суверенітету. При цьому близько 300 тисяч кримських татар з мільйонного населення залишили Кримський півострів між 1784 і 1790 рр. Це була не така масова депортація, а політика жорсткої слов’янізації регіону. Згідно з історичними документами, близько одного мільйона татар були змушені мігрувати після Кримської війни 1876 р. Тоді вони вперше в історії стали меншиною у своїй власній країні. Сьогодні онуки цих мігрантів живуть в Румунії, Болгарії та Туреччині.
У 1944 кримські татари втратили половину свого народу під час депортації, яка обернулася геноцидом. 18 травня 1944 р., в той час, як чоловіче населення кримських татар все ще боролося проти нацистів, Йосип Сталін наказав масово депортувати їхні сім’ї. Це найкраще описано в наступному відкритому листі від російських друзів кримських татар 1968-1969 рр. :
«Це був шлях повільної смерті у вагонах для худоби, які, як мобільні газові камери, були переповнені людьми. Дорога тривала 3-4 тижні і переносила їх у пекучі літні степи Казахстану. Вони забирали червоних партизан Криму, бійців більшовицького підпілля, радянських і партійних активістів, а також інвалідів і літніх людей. Решта чоловіків боролися проти фашистів на фронті, але в кінці війни на них чекала депортація. А в цей час вони набивали вантажівки їхніми жінками та дітьми. Смерть косила старих, молодих і слабких. Вони гинули від спраги, задухи і смороду. На тривалих зупинках трупи розкладалися в переповнених вантажівках, а на коротких привалах, коли роздавали воду і їжу, людям не дозволяли ховати померлих і змушували залишати їх біля залізничних колій».
У наші дні росіяни стали більшістю населення Криму. Їх перевезли з віддалених територій Росії для поселення на землях, конфіскованих у кримських татар, які не мали права повернутися на свою батьківщину аж до розпаду Радянського Союзу.
В даний час понад 300 тисяч кримських татар, що складає близько 20% від загальної чисельності населення півострова, живуть у Криму. Російське населення становить близько 65%.
Примітно, що, за словами Верховного Комісара ОБСЄ у справах національних меншин Астрід Торс, яка нещодавно відвідала Крим, існує загроза для громад кримських татар та українського населення в цьому регіоні. Проте вона не помітила ніякої загрози для російського населення Криму.
