Київ
,

Як захистити мозаїки 60-80-х років?

Київ, 04 квітня 2019.

На тлі нещодавнього випадку знищення мозаїчної скульптури «Дніпровські хвилі» у Дніпрі, активісти, мистецтвознавці та представники державних органів шукають способи захисту тисяч об’єктів монументального мистецтва по всій території України. Виклики та пропозиції обговорили під час круглого столу в Українському кризовому медіа-центрі.

Що сталося?

25 березня у Дніпрі зруйнували мозаїчну скульптуру «Дніпровські хвилі» відомого монументаліста Ернеста Коткова, який є також співавтором фресок Київського річкового вокзалу, аеропорту Бориспіль і станції метро Либідська. На цьому місці запланували парковку для ТРЦ. Після розголосу, відповідальним за зруйнування у міській владі назвали керівництво ДП «Південний машинобудівний завод» – скульптура знаходилася на його території.

Керівництво «Південмашу» до сьогодні не дало жодного офіційного коментаря. Місцеві активісти та мистецтвознавці сформували ініціативну групу. Вони планують сфотографувати та сформувати реєстр міських об’єктів, які можуть бути віднесені до пам’яток культурної спадщини, каже учасниця групи Катерина Рузецька, представниця ініціативи «Культура медіальна». Чи можливо відновити «Дніпровські хвилі» – поки що невідомо.

Що таке радянський монументалізм?

До радянського монументального мистецтва відносять пам’ятки 60-середини 80-х років ХХ сторіччя. Серед найбільш відомих представників цього напрямку – Алла Горська, Валерій Ламах, Ернест Котков, Іван Литовченко, Галина Зубченко, Григорій Пришедько.

«Це дуже цікаве явище для українського мистецтва, без якого важко уявити розвиток українського мистецтва 2 половини ХХ століття. Саме у середовищі монументалістів, особливо київських, виробилися риси, які будуть зрештою характеризуватися як неофіційне мистецтво. Воно і апелювало до широких мас, і було своєрідною лабораторією, тому що вимагало особливої художньої мови і підходів», – пояснює Оксана Баршинова, завідуюча відділом мистецтва ХХ – початку ХХІ сторіччя Національного художнього музею України.

«Ми були виховані радянською ідеологією, але свідомо ставили перед собою проблему відродження мистецького напрямку, закладеного Бойчуком у 20-30 роках. Ми вважали себе бойчукістами на новому етапі розвитку історії», – розповідає митець Володимир Прядка, учень Алли Горської, член Національної спілки художників України.

Хоча митці-монументалісти були виховані радянською ідеологією, їхню творчість називають бунтарською для того часу.

Скільки таких об’єктів в Україні?

Точно не знає ніхто – тому що майже всі вони не перебувають на обліку. За словами Олени Мокроусової, головної спеціалістки відділу обліку пам’яток Київського науково-методичного центру з охорони пам’яток, лише у Києві їх – близько 200.

Чому ці скульптури під загрозою?

Першопричина – більшість із них не мають статусу пам’ятки, оскільки є відносно новими творами. Нерідко у цьому звинувачують декомунізаційні закони, які нерідко інтерпретують надто широко. Закон зіграв свою роль, але випадки знищення таких об’єктів мистецтва ставалися і в останні роки СРСР, і у 90-ті, розповідає мистецтвознавиця, дослідниця монументального мистецтва Євгенія Моляр.

Останні декілька років виявленням і фіксацією таких об’єктів займається група небайдужих мистецтвознавців, але це не гарантує їхнього захисту.

Найчастіше скульптури і мозаїки опиняються під загрозою знищення внаслідок аварійного стану, або через те, що розміщені на фасадах чи прилеглій території будівель, які планують оновлювати, або ж місцева влада чи власник об’єкта вважають їх застарілими й неактуальними. Внаслідок того, що вони не є пам’яткою і не охороняються законом, ініціатори ремонтів не зобов’язані отримувати дозволи чи погодження.

Найскладніша ситуація – коли мозаїки розміщені на будівлях автобусних зупинок, або знаходяться на території об’єктів приватної власності і при цьому не мають статусу пам’ятки. Така ситуація із панно Алли Горської «Боривітер» у маріупольському ресторані.

«Це той випадок, коли скульптура відома усім у місті і поза його межами, є всі умови для того, щоб мозаїка отримала статус пам’ятки, але досі справа не рухається з місця – або не доходять руки на місцях, або нема чіткої процедури», – каже Леонід Марущак, керівник мистецького напрямку Українського кризового медіа-центру.

Ситуацію ускладнює те, що мозаїку фактично неможливо вилучити з оригінального об’єкту і перемістити у музей, не пошкодивши її.

Чому б не надати статус пам’ятки?

Щоб об’єкт визнали пам’яткою, потрібно пройти низку бюрократичних процедур. Процес для одного об’єкту займає від 6 місяців до кількох років. Якщо пам’ятка у небезпеці, терміново взяти її на облік неможливо, пояснює Олена Мокроусова, головна спеціалістка відділу обліку пам’яток Київського науково-методичного центру з охорони пам’яток. Крім того, для цієї роботи фізично бракує фахівців.

Втім, навіть надання об’єкту статусу об’єкта культурної спадщини чи пам’ятки мистецтва не гарантує його 100% захисту. Якщо він знаходиться в об’єкті приватної власності – після отримання статусу на власника покладаються певні зобов’язання, але форма власності не змінюється.

«У нас є позитивний приклад, коли ми зробили документацію на щойно виявлений об’єкт культурної спадщини – Річковий вокзал у Києві, і він включений до реєстру як пам’ятка архітектури монументального мистецтва. Але це ніяк не вплинуло на стан самої пам’ятки – там приватний власник», – розповідає Олена Мокроусова.

На практиці, власники часто не укладають договір про охорону пам’ятки.

Що можна зробити?

По-перше, кажуть активісти – здійснити фотофіксацію та облік усіх цих об’єктів. Це перший крок для того, щоб подавати документи на отримання статусу пам’ятки.

По-друге – спрощувати процедуру надання цього статусу. У Міністерстві культури вже підготували такі зміни. «Ми зараз прописуємо процедуру, за якою вже не потрібно буде готувати облікову документацію – необхідна буде лише фото фіксація та історична довідка. Необхідна буде лише одна експертна комісія – Міністерства культури», – розповіла Іванна Заставнюк, головний спеціаліст відділу формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини Міністерства культури України. Коли ці зміни наберуть чинності – залежить від швидкості погодження з іншими органами влади. Також планують створити електронний ресурс із реєстром об’єктів культурної спадщини.

Часто проблемою є віковий ценз для об’єктів, які претендують на статус пам’ятки – подекуди озвучують вимогу про вік понад 50 років, але у цьому випадку можна включити до критеріїв авторство твору.

Доки зміни не набрали чинності – можна спробувати отримати статус для найцінніших об’єктів, щоб створити прецеденти, каже Олена Мокроусова.

Де-факто зараз найбільше можуть зробити саме ініціативні групи активістів-мистецтвознавців. Саме так розпочалася реставрація фонтану біля київського Палацу дітей та юнацтва. Так само, ініціативна група SaveKyivModernism у співпраці із ще живим архітектором-співавтором споруди Флоріаном Юр’євим підготувала проект реставрації «Літаючої тарілки» на Либідській у Києві.

Крім того, потрібно спілкуватися з технічними фахівцями і шукати рішення, як реставрувати чи, за необхідності, переміщувати ці твори, каже архітектор і дослідник модернізму Олексій Биков. Це питання постає перед митцями та відповідальними за об’єкти-твори радянського монументалізму не лише в Україні, а й усіх країнах колишнього СРСР.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поділитися у соцмережах

Twitter
Більше новин по темі