Чому Путін хоче Крим?

Київ, 15 березня 2014 року. Чому світовий лідер готовий ризикувати особистою репутацією, довірою до його нації, наражаючись на міжнародну ізоляцію та можливі суворі фінансові санкції, заради шматка непримітної території, розміром не більшої за Ямайку?

Якщо вірити Президенту Російської Федерації, вся його кампанія в Криму та потенційно в Україні має на меті захист етнічних росіян від неонацистських екстремістів, що проникли у новий тимчасовий уряд в Києві.

Потенційно похвальний намір, якщо не звертати увагу на ширшу картину того, як ставляться до росіян в самій Росії сьогодні. Росія має серйозні соціальні проблеми, пов’язані з наркоманією, алкоголізмом та ВІЛ/СНІД, проте держава майже нічого не робить, щоб їх вирішити. До етнічних меншостей ставляться зі зневагою, а гей-спільнота була змушена піти у підпілля. Наближені до Кремля насолоджуються безмежним багатством, в той час як від справжньої бідності потерпають 20% населення. Очевидно, що підтримка етнічних росіян в Росії не є в пріоритетах Президента.

Щодо захисту етнічних росіян в Україні від неонацистів, то справжній конфлікт полягає в тому, що в російській Думі більше неонацистських політиків, ніж в українській Верховній Раді, і вони були там з часів заснування партії ЛДПР 20 років тому.

Тому природно виникає запитання: звідки така неочікувана зацікавленість Кримом, півднем та сходом України? Крим – частково пустельний, частково гірський, майже богом забутий острів, відомий своєю історією, туризмом, овочами та солодкими винами. Південь України – це, в першу чергу, сільськогосподарські угіддя, в той час як східні області – це осередок колишньої радянської паливо-видобувної промисловості та виробництва сталі, що потребують значних інвестицій та є основними конкурентами промисловості російського Уралу.

На сьогодні Президент Путін викинув на вітер 54 млрд дол. США, що були витрачені на створення іміджу нової Росії на Зимових Олімпійських Іграх в Сочі. Його агресія спричинила різке падіння курсу рубля, що змусило Центральний Банк підтримати валюту ціною більш ніж 12 млрд дол. США, а індекс російського ринку акцій, здається, стрімко обвалюється.

Загальна вартість авантюри в Криму, не враховуючи довготривалої шкоди від потенційних санкцій, цілком можливо, сягнула більш ніж 70 млрд дол. США.

Відповідь може бути простою…нафта та газ. Вся кампанія Путіна проти України – це просто ніщо інше як захоплення землі, щоб забезпечити «Газпром», компанії, в якій він має значну особисту зацікавленість, можливість контролювати хто, як і коли розроблятиме та видобуватиме запаси.

За словами осіб, наближених до Кремля, анексія Криму планувалась протягом останніх 6 років.

Загарбуючи всю землю навколо Чорного моря, Росія також анексуватиме офшорні права та все, що буде знайдено у прибережній зоні. Не важливо, що на сьогодні знахідки були порівняно незначними. Якщо б серйозна кількість нафти та газу була знайдена, було б вже запізно. Це той ризик, на який не може піти Путін, оскільки це суттєво підірве всю його економічну структуру.

Якщо чесно, не важливо, якщо Крим ніколи не виробить і краплі нафти, оскільки зупинка видобутку зберігає домінування Кремля у поставках енергії з Росії. Однак є всі ознаки того, що берегові та прибережні запаси в Криму можуть виправдати очікування.

Розробка Чорного моря біля Криму почалася семимильними кроками. ExxonMobil, Chevron, Shell, Repsol та навіть PetroChina почали проявляти інтерес до співпраці з Києвом у розробці всього українського сектору.

Журнал «Offshore» повідомляє, що Exxon та «Роснефть» уже зробили обнадійливі знахідки в російському секторі біля Новоросійська, в той час як тестові розробки компанією «OMV» в румунському секторі виявили настільки цікаві запаси, що основні нафтові компанії зараз приносять туди серйозні технології глибоководного буріння. Trans Euro Energy уже знайшли конкурентоспроможні ресурси природного газу на території Криму.

Це також пояснює, чому Путін хоче прибрати до рук порт у Севастополі. Це ідеально розташований глибоководний порт, що здатний обслуговувати нафтові розробки та технології масового буріння. Він знаходиться лише у 100 кілометрах (60 миль) від зони розробок.

Проте Путіна цікавлять не лише прибережні джерела енергії. До складу Східної та Південної України входять основні експортні термінали в одеському порту, військовий кораблебудівний завод у Миколаєві, велика нафтопереробна станція, великі хімічні заводи, елеватори для перенесення пшениці, гідроелектростанції вздовж молдовського кордону в контрольованому Росією Придніпров’ї, одна з найбільших атомних електростанцій в Європі, до 10 теплових електростанцій, три величезних сонячних електростанції, частково збудована АЕС в Криму, значні запаси метану в вугільних пластах Донецького басейну та найбільші запаси магнію, вугілля та залізної руди.

Додайте до цього зекономлені 20 млрд дол. США за рахунок проведення нового Південного газопроводу через Крим та Південну Україну, а не під Чорним морем до Болгарії, і Ви побачите, що 70 млрд дол. США – це досить невисока ціна, особливо коли у Заходу така коротка та вибіркова пам’ять.

Як тільки Путін досягне своїх цілей, він скоріше за все інвестуватиме у пропагандистський наступ, що відповідатиме його розмаху, і якщо декількох солдатів та протестувальників уб’ють в процесі, то вони всього на всього гарматне м’ясо.

Мартін Нанн, Мартін Фолі

Київ