Російський соціолог: пропаганда у російських державних ЗМІ досягає нових висот

Київ, 20 березня 2014 р. Обсяг пропаганди у Російських контрольованих урядом ЗМІ становить від 13 до 89 %. Такі дані отримало дослідження, проведене незалежним фондом Городские проекты. Російський соціолог Лев Гудков – директор Аналітичного центру Левади та головний редоктор російського журналу Вестник общественного мнения, – описав подібну схему, як повідомляє Радіо Свобода (svoboda.org).

ЗМІ часто є найважливішим засобом передачі інформації, необхідним для формування думки про майже всі аспекти нашого життя. Працівники медіа повинні дотримуватися коду етики – так званих «канонів журналістики». Нажаль, коли ставки високі, «спеціалісти» схиляються до розповсюдження ретельно підібраної інформації, яка постійно циркулює в ЗМІ і формує сильний, заздалегідь спланований та часто  неправдивий набір повідомлень. Навіть теоретично суспільна думка не є достатньо сильною, щоб протистояти такому тиску. Це є саме тим, що ми зараз бачимо на російських НТВ, 1ТВ чи Росія 1.

Наглядним прикладом медіаманіпуляції є недавня програма на каналі Росія – Вести недели, що вийшла о 21:45 16 березня 2014 р. з ведучими Дмитром Кисельовим та головним редактором Олегом Добродєєвим. Програма тривалістю 145 хв. містила 129 хв. пропаганди.

Аналіз програми був проведений за допомогою техніки, описаної Робертом Коулом – автором Міжнародної енциклопедії пропаганди (англ.. Robert Cole. International Encyclopedia of Propaganda), яка чітко визначає методи і засоби маніпуляції та формування оманливої думки у читача чи глядача.

Спеціалісти кажуть, що ця програма застосувала вішання ярликів – один з найсильніших методів пропаганди. Прикладом може бути застосування терміну (а також сильних асоціацій і емоцій, які він зумовлює) «фашизм» під час розповіді про новий український уряд.

Більш того, щоб отримати підтримку своєї аудиторії у питанні військового конфлікту у Криму, російські ЗМІ навмисно створили ситуацію, що військова участь була крайнім засобом для розв’язання конфлікту  і єдиним способом «принести мир» жителям Криму.

Інші ЗМІ постійно застосовували лінгвістичну пропаганду: перебільшення та введення в оману негативними висловами – постійне повторювання таких термінів, як «послідовники Бандери», «радикали», «екстремісти» та «терористи».

Очевидно, що саме такі телепрограми, як Вести недели, спричинили сутички на вулицях українських міст Донецька та Харкова 13 і 14 березня 2014 р.

Цікаво, що відомий російський соціолог та керівник московського агентства соцопитувань Лев Гудков заявив, що Росія створила абсолютно безпрецедентну атмосферу істерії і страху між своїми громадянами, висвітлюючи події в Україні. «З огляду на напругу, всебічність та агресію, я не бачив нічого подібного протягом цілого пострадянського періоду», – сказав Гудков Національному громадському радіо.

За його словами, 54 % російського населення, які зараз підтримують введення військ в Україну, зазнали впливу потужної, агресивної та унікально сфальсифікованої пропаганди протягом останніх тижнів. Гудков наголосив, що росіяни насправді не розуміють, що відбувається в Україні, оскільки усі альтернативні джерела інформації були заблоковані, включно з численними веб-сайтами новин та телеканалом Дождь.

Також російські ЗМІ нагнітали ситуацію повідомляючи, що Київ був нібито захоплений не лише націоналістами, а й «бандитами», «нацистами» і «фашистами» у результаті «державного перевороту». Кремль реанімував старі радянські кліше шляхом пропаганди ідеї про хаос та анархію в Україні.

Гудков вказує на ще один прихований важливий мотив російських ЗМІ: повернення російських земель, які на думку Кремля не повинні належати Україні. «Йдеться не лише про Крим, а й про східні області України». Не випадково пропаганда наголошує, що Севастополь був російським містом і російською славою, таким чином намагаючись виправдати його повернення.

Ситуація в Криму можливо відображає послаблення влади і підтримки путінського режиму та зростаючого невдоволення у суспільстві Росії. Гудков зазначає, що відчуття корумпованості російської політичної системи – як і режиму Януковича – нікуди не зникло.