Цивілізований світ допустив анексію Криму Російською Федерацією лише на політичному рівні. Допустити анексію на юридичному рівні у Заходу просто немає права. США і Велика Британія, як учасник Будапештського меморандуму 1994 року, усвідомлюють, що ніхто його не виконує, але йти далі і закривати очі на численні порушення прав людини в окупованому Криму міжнародна спільнота не може. Позаяк це спричинить повний крах системи міжнародного права, і поверне світ до права сили.
Рік окупації Криму Російською Федерацією відзначився тотальними порушеннями прав людини, та перетворенням АРК на «півострів страху».
«У Криму люди бояться висловити свою думку, відчувають страх за своє життя та майбутнє, страх сповідувати свою віру та спілкуватись рідною мовою», — заявила Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська під час 113-а сесії Комітету з прав людини у Женеві.
Free Crimea минулого місяця презентувала «Чорну книгу окупації Криму» – збірника фіксованих фактів порушення прав людини у Криму. Нещодавно подібні звіти були представлені й іншими міжнародними та українськими правозахисними організаціями. Зокрема, відповідні доповіді оприлюднили у березні 2015 року міжнародна правозахисна організація Amnesty International та міжнародна організація Freedom House за підтримки Atlantic Council. А 16-17 березня на 113-й регулярній сесії Комітету з прав людини ООН в Женеві, українські правозахисники представили ще одну доповідь про порушення Росією прав людини у Криму.
У всіх цих доповідях перераховані та детально зафіксовані факти порушень прав людини, які можуть бути доказами під час судових процесів і в Європейському судів з прав людини, і в Міжнародному кримінальному суді (більш відомий як “Гаазький трибунал”).
«У подальшому факти порушень прав людини, зафіксовані та описані у звітах можуть і будуть використовуватись у численних справах проти Російської Федерації у Європейському суді з прав людини. Посилання на деякі з них можуть міститися у самих рішеннях ЄСПЛ», – говорить Андрій Кіхтенко, юрист фірми ILF, що займається також захистом прав людини у Європейському суді.
Мова йде про такі правопорушення як викрадення, катування та вбивство людей на півострові, часто-густо це стосується представників кримськотатарського народу та проукраїнських активістів; переслідування за політичними мотивами (кримінальна відповідальність за «невизнання Криму частиною РФ»); порушення у сфері свободи слова, мирних зібрань та праві вільного пересування; злочинні дії т.зв. «кримської самооборони» (де-факто, приватної армії Аксьонова); порушення прав релігійних меншин. Ці звіти опубліковані англійською мовою, що спрощує для міжнародних організацій процес розгляду справ.
«За рік після окупації фактична влада Криму опанувала весь репресивний інструментарій, який є в арсеналі законодавства і практик Росії, щоб придушити інакомислення на півострові. На незгодних, поміж іншого, чекають арешти, кримінальні переслідування та примусові видворення з Криму», — відзначає Красимір Янков, дослідник Amnesty International по Україні.
Порушення прав і дискримінація за національною ознакою
Найбільше постраждали від окупаційної влади кримські татари, відомі своєю проукраїнською позицією.
«У особливо скрутному становищі опинилися кримські татари, які з самого початку анексії відкрито заявляли про свою проукраїнську позицію. Для них стало майже неможливим організувати публічні та культурні заходи, Меджліс не визнається владою, а кримськотатарські ЗМІ знаходяться під загрозою закриття. Створена атмосфера страху посилюється і через відсутність розслідувань резонансних випадків викрадень членів кримськотатарської спільноти», – зазначив дослідник Amnesty International по Україні.
За словами лідера Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, за рік окупації у Криму було викрадено як мінімум 18 кримських татар і до 10 вважаються зниклими безвісти, або вже вбиті. Зокрема, вже відомі стали на весь світ факти звірських вбивств Решата Аметова, Едема Османова і Бєляла Бєлялова. Також були викрадені і залишаються безвісти зниклими: Тимур Шаймарданов, Сейран Зінедін, Іслям Джепаров, Джевдет Іслямов, Ескендер Апселямов, Усеін Сейтнабіев і Ернест Усманов.
Проукраїнським кримчанам окупаційна влада часто «шиє» цілком абсурдні справи, серед таких – випадок Олександра Костенка, якого судять мало того, що за дії, вчинені у лютому 2014 року, так ще й до того – не на території Криму, а в Києві, під час Майдану. «Брутальним і цинічним є факт, що російські правоохоронні органи звинувачують його в тому, що він кинув камінь у співробітника українського МВС у Києві 18 лютого 2014 року. Очевидно, що справа Олександра Костенка має яскраво виражений політичний характер і свідчить про те, що слідчий комітет Російської Федерації порушує принципи законності кримінального права та територіальної підсудності. Олександр Костенко недавно написав відкритий лист, у якому заявляє про постійні знущання і погрози», – повідомляє Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська.
У доповіді українських правозахисників на Комітеті з прав людини ООН вказано, що до цих вбивств та викрадень причетна «кримська самооборона» Аксьонова, яка включає «членів кримінальних організацій, колишніх спецназівців українського Беркуту, громадян Росії, місцевих членів спортивних клубів, які знаходилися у тісному контакті з російськими солдатами». Аби легітимізувати злочинні дії «кримської самооборони», окупаційна влада прийняла закон про «Народне ополчення», і надала йому статус «громадського патрулю», (водночас персональний склад цієї організації ніяк не змінився). А факти їх незаконних дій не визнаються правопорушеннями, а навпаки називаються такими, що «захищають інтереси Криму».
«Стерилізація» інформаційного простору
Почавши із вбивств та залякувань проукраїнських кримчан, російська окупаційна влада взялася й за інформаційний простір.
«У цілому в Криму можна констатувати серйозні та системні проблеми у сфері свободи слова. Серед них — впровадження законодавства про протидію екстремістській діяльності, кримінальна відповідальність за «заклики до сепаратизму», скорочення числа альтернативних джерел інформації, переслідування журналістів з боку правоохоронних органів і «кримської самооборони», — розповіла Тетяна Печончик, голова правління Центру інформації про права людини.
Зокрема, відомі резонансні справи із закриттям найбільшої телерадіокомпанії «Чорноморська» та боротьба проти кримськотатарського каналу ATR. Так само, 9 березня 2014були відключені від мовлення всі українські телеканали на території Криму, а 29 червня — й у кабельному мовленні (серед них «Інтер», «1+1», «СТБ», «5 канал», мовлення ТРК Міноборони України «Бриз»). Згідно з соціологічним опитуванням Gfk Ukraine, на замовлення Free Crimea, 37% кримчан дивилися телеканал Інтер, 12% – 1+1, а 11% – СТБ.
Редактора газети “Авдет”, яка більше 10 років вважалася офіційним друкованим органом Меджлісу кримсько-татарського народу, Шевкета Кайбуллаєва постійно викликали на допити служби ФСБ у справі про «екстремістську діяльність». Крім того, Росія посилила відповідальність за сепаратизм: з 9 травня 2014 року усі заклики до порушення цілісності Росії (письмові чи усні), караються кримінальною відповідальністю: у вигляді примусових робіт на строк до 3 років, або арешт строком від 4 до 6 місяців за такого роду заклики.
Відомі й незаконні затримання та катування окремих кримських журналістів. До прикладу, випадок із відомим журналістом Османом Пашаєвим, який після жорстокого допиту ФСБ вимушений був покинути півострів.
Крім брутальних обшуків та допитів спецслужбами представників проукраїнських та кримськотатарських масмедіа, окупаційна влада Криму відмовляє їм у реєстрації, чим порушує статтю 16 Декларації ООН про права корінних народів. Тому, оскільки Роскомнадзор заявив, що починаючи з 1 квітня не буде визнавати українську реєстрацію кримських ЗМІ, припинити мовлення може єдиний у світі кримськотатарський телевізійний канал “ATR”, дитячий телеканал “Lale”і радіостанція “Мейдан”, друковані видання “Авдет”, “Кирим”, інформагентство “QHA” (якому без пояснень було відмовлено у реєстрації).
За словами глави німецького відділення міжнародної організації «Репортери без кордонів» Кристіана Міра (Christian Mihr), в останні 12 місяців Росія встановила контроль практично над усіма кримськими ЗМІ, що практично унеможливлює наявність критичного підходу до висвітлення подій. Українські журналісти у Криму піддаються постійним і безпідставним обшукам. Так, 13 березня 2015 року ФБС провело обшук у квартирі журналістки Анни Андрієвської та відкрили кримінальну справу за публікацію матеріалів про волонтерів батальйону Крим. Також ФСБ провело обшук та викликали на допит журналістку Наталію Кокоріну, її звинувачують у публічних закликах до сепаратизму.
Через переслідування, допити, хакерські атаки та вилучення майна російськими окупантами Крим змушений був покинути «Центр журналістських розслідувань».
«Журналістам у Криму відмовляють у доступі до інформації. Якщо вони щось і знімають, то роблять це приховано, щоб не побили. У Криму можна писати добре про владу або не писати взагалі», – розповіла главред Керч.FM Ірина Седова.
У окупаційної влади Криму дуже «своєрідне» розуміння свободи слова.
«Якщо журналісти активно скаржаться на це (відсутність свободи слова – авт.), то це і є свобода слова. На мою думку, абсолютно всім ЗМІ в Криму гарантовані рівні права. Тому я вважаю, що це не більш, ніж «гра у вигадки», – заявив так званий «міністр інформації та масових комунікацій Республіки Крим» Дмітрій Полонскій.
Крім закриття українських газет, таких як «Кримська світлиця», окупанти закривають навіть інтернет-портали, які існували 23 роки, до прикладу – «Українське життя у Севастополі».
«У нас тут інформаційна війна. Українське взагалі під забороною. Якщо є кримськотатарські канали, газети, то українського нічого легального немає. Навіть з бібліотек викидають наші історичні книги. Тут можуть звинуватити за російським законодавством за все, навіть за те, що ми не визнаємо Крим російським у нашій газеті. Ми зарплату не можемо отримати. Лише чудом хтось привезе із Києва. На домашніх інтернетах працюємо», – розповів главред «Кримської світлиці» Віктор Качула.
Проте навіть перехід у онлайн-режим становить загрозу для українських ЗМІ. Згідно з новими поправками до російського законодавства, за заклики в інтернеті та ЗМІ повернути Крим Україні саджатимуть на п’ять років(!). Крім того, відновідно до Положення «Про правила депутатської етики» Севастопольських «закзборів» кримським депутатам заборонено давати коментарі для інтернет-видань.
Також кримська окупаційна влада активно бореться з проукраїнськими активістами, відомий випадок з арештом першого заступника Меджлісу Ахтема Чийгоза, якого звинувачують «в організації та участі в масових заворушеннях 26 лютого 2014 року». У Amnesty International більш, ніж тримісячний арешт Чийгоза назвали «черговим проявом політики залякування кримськотатарської спільноти в умовах подальшого порушення права на свободу вираження» з боку влади Криму.
За використання жовто-блакитної стрічки (символіка, яку окупаційна влада заборонила у Криму), було затримано у Сімферополі організаторів акції та активістів до дня народження Тараса Шевченка. За рішенням суду Олександру Кравченко, Леоніду Кузьміну і Вельдару Шукурджієву кожному були призначені виправні роботи тривалістю 40 годин.
Порушення права на мирні зібрання
Вперше за 23 роки Незалежності, кримським тарарам заборонили проводити мітинг, присвячений 70-й річниці їхньої депортації.
“Цю заборону можна порівняти з тим, як якщо б у якійсь країні, де проживають євреї, заборонили шанувати пам‘ять жертв Голокосту. Або з забороною українцям згадувати про жертв Голодомору. По суті, це заборона на пам‘ять про геноцид кримськотатарського народу, який послідував за прийняттям президентом РФ указу про реабілітацію кримських татар!“,- переконаний Лідер Меджлісу Рефат Чубаров.
У липні 2014 кримським татарам було заборонено провести мітинг на честь святкування Дня Прапору, у зв’язку з тим, що “скупчення великої кількості людей на обмеженій території, не призначеній для розміщення додатково заявленої кількості учасників, може створити умови для порушення громадського порядку, прав і законних інтересів інших громадян”. Все далі відмови окупаційної влади на мирні зібрання кримських татар ставали все більше абсурдними. Наприклад, було заборонено проводити жалобний мітинг на честь загальноєвропейського Дня пам’яті жертв сталінізму та нацизму 23 серпня через… «спекотну погоду».
А 24 серпня – у День Незалежності України, силовиками було оточено пам’ятник Тарасу Шевченку у Сімферополі, аби не дати українцям та кримським татарам провести святкування біля цього пам’ятника.
9 грудня 2014 року Курултаю було відмовлено провести заходи 10 грудня, приурочені Міжнародному Дню захисту прав людини, у зв’язку з «новорічними та різдвяними святкуваннями». Наступного дня, аби не допустити жодного зібрання кримських татар, центральна вулиця Сімферополя була заповнена «кримською самообороною», а журналістам суворо було заборонено фото та відеофіксацію.
У січні 2015 року під час Всекримської конференція Комітету із захисту прав кримськотатарського народу невідомі молодики кримінальної зовнішності у спортивних костюмах влаштувавши бійку, і зірвали прийняття звернення до Президента України, Президента Туреччини та Генерального Секретаря ООН щодо порушень прав людини у Криму.
Згідно з новим порядком проведення мітингів, організатори повинні повідомити про нього не раніше, ніж за 15 днів, і не пізніше, ніж за 10 днів до його проведення. Крім того, публічні заходи мають проходити у строго визначений час: з 7:00 до 22:00, виняток мають лише російські державні свята. Крім того, у Сімферополі окупанти визначили лише чотири місця для проведення мирних зібрань, це враховуючи, що населення міста – 400 тис.
За словами Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, у Криму різко скоротилася кількість громадських організацій.
«Частина з них виїхали на континентальну України та змінили юридичну адресу. Більшість правозахисних організацій та організацій проукраїнської спрямованості змушені були припинити свою діяльність. Низка організацій стикається зі складнощами і перешкодами при реєстрації громадської організації за російським законодавством. У Севастополі закрили відділення Всеукраїнської організації «Просвіта» ім. Тараса Шевченка», – розповіла Валерія Лутковська. Також відбулося самозахоплення власності інших проукраїнських організацій – Український інформаційно-культурний центр, Будинок-музей Чехова в Ялті, ГО “Рада вчителів” (Бахчисарай), яку використовував для зібрання Меджліс.
У грудні окупаційна влада відмовила у реєстрації «Кримського благодійного фонду» через те, що в офіційних документах значилися дві «розбіжні» визначення організації: «благодійна організація» і «громадська благодійна організація».
Знищення української ідентичності
Як вказано у звіті Freedom House, за рік в Криму зникли усі україномовні школи.
Проукраїнські активісти постійно зазнають переслідувань та фізичних утисків з боку окупованої влади. Зокрема під репресії потрапили активісти кримського майдануАндрій Щекун та Анатолій Ковальский, блогер та проукраїнська активістка Ліза Богуцька. Прикладом розпалювання міжетнічної ворожнечі та ксенофобії стала стаття редактора севастопольського ФорПосту (найчитабельнішого у місті інтернет-видання) Сергія Кажанова, яка напряму ображала честь і гідність українського населення.
Порушення права на вільне пересування
Як відомо, лідерам кримськотатарського народу Мустафі Джемілєву та Рефату Чубарову російська окупаційна влада заборонила в’їзд до Криму терміном на 5 років, що є порушенням статті 12 Міжнародного пакту громадянських та політичних прав (ICCPR).
Також було заборонено протягом 5 років в’їжджати на територію півострова координатору агентства «Кримські новини» (QHA) Ісмету Юкселю, громадянину Туреччини, який вже 20 років проживав на території Криму, на підставі посвідки на постійне проживання. Причину заборони йому не пояснили, лише зазначили, що це рішення прийнято ФСБ РФ.
Не мають права вільного пересування і громадяни України, віком 25 та 45 років, які не можуть покинути Крим, адже не мають нових фотографій в українському паспорті, та не бажають приймати російських паспорт. З подібною проблемою стикаються і підлітки 14-16 років, де на кордоні у них вимагають паспорт (відповідно до українського законодавства, паспорт українці отримують у 16 років).
Змушені покинути півострів були й мешканці, які не мали кримської прописки, хоч і проживали в Криму достатньо довгий час. До прикладу, Валерій Комов, який проживав у Феодосії 10 років, але не мав прописки, мусив доводити факт постійного тривалого проживання на території півострова. У результаті суд йому відмовив у праві вважатися резидентом півострову.
Примусове громадянство
Кричущим фактом порушення прав людини є застосування російськими окупантами – «автоматичного громадянства»: 18 березня 2014 року усіх громадян України, які проживали у Криму, автоматично оголосили громадянами Російської Федерації (хоча згідно з ст. 25 Конституції України, громадянин України не може бути позбавлений громадянства). І тим, хто був не згодним з таким рішенням було дано один місяць (на практиці виявилося лише два тижні, а без вихідних – всього 10 днів) аби з’явитися у відповідні органи та написати заяву про відмову від російського громадянства. Здійснити таку процедуру можна було лише у 8 пунктах, тоді як подати заявку на російське громадянство можна було у 250(!). Деякі кримчани змушені були їхати понад 200 кілометрів, щоб потрапити до одного з офісів. За даними звіту Freedom House, Україна спеціальним законом дозволила кримчанам мати два паспорти (не зважаючи на те, що в Україні, згідно Конституції – існує єдине громадянство), але Росія у відповідь ухвалила закон, який передбачає кримінальну відповідальність за подвійне громадянство.
Відомий приклад обмеження права обирати громадянство є випадок українського режисера Олега Сенцова, якого ФСБ звинуватило в тероризмі, арештували, зробили громадянином РФ і вивезли до Москви, де він перебуває у в’язниці й досі.
Окупаційна влада зробила все, аби цінність українського паспорта для кримчан була втраченою: всі державні чиновники, у тому числі, вчителі та лікарі зобов’язані були пройти обов’язкову процедуру здачі українського паспорту. Більше того, отримати безкоштовну медичну допомогу можна лише за наявності російського паспорту.
Поза увагою ЗМІ залишився кричущий факт “примусового отримання” громадянства РФ 4300 сиротами Криму. Одразу після цього діти потрапили під “заборону бути усиновленим іноземцями”.
Утиски релігійних громад
Дискримінації та знущань зазнають і релігійні громади Криму: УПЦ КП, Ісламська УММА, представники прогресивного іудаїзму, УГКЦ, Армія спасіння та ін., за винятком УПЦ МП, які відомі своїм лояльним ставленням до російських окупантів.
УПЦ КП та Ісламська УММА через свої проукраїнські погляди стали найбільшою мішенню для переслідувань з боку окупантів. Вже на початку червня 2014 року у селі Перевальному «кримська самооборона» захопила приміщення храму Покрови Пресвятої Богородиці УПЦ КП, розтрощила внутрішнє облаштування святині, побили священника, парафіян, зокрема вагітну жінку та хвору на церебральний параліч дочку отця Івана. Міліція відмовилася складати протокол про правопорушення, а нападники пояснили свої дії тим, що “Київський Патріархат веде антиросійську діяльність, а таким не місце у російському Криму”.
Архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент, дуже шанована людина серед релігійних громад, також був підданий тиску: на початку окупації “рашисти” спалили його будинок, а зараз архієпископу постійно погрожують.
Релігійні спільноти також стикаються із економічним тиском: постійно необґрунтовано зростає оренда за приміщення для богослужінь. Їх змушують реєструватися за новим, російським законодавством, яке значно обмежує права релігійних громад.
У мечетях проходять часті обшуки з метою виявлення «наркотиків, зброї та екстремістських матеріалів». У листопаді 2014 невідомі спалили мечеть у Сонячній Долині, в районі Судаку.
На відміну від Росії, в Україні немає списку заборонених релігійних книг. А от російська окупаційна влада затримала та піддала тортурам Івана Сєлєнцова за розповсюдження в Криму російського перекладу Корану.
Через постійні погрози та загрози життю покинути Крим змушені були і деякі представники УГКЦ, а лідера Армії спасіння Руслана Зуєва разом із сім’єю силоміць вивезли з Криму.
Захист прав людини у Криму
Ситуація із дотриманням прав людини у Криму щодень стає дедалі складнішою.
«У ситуації, яка склалася, єдиним ефективним засобом захисту прав кримчан є звернення зі скаргами до Європейського суду з прав людини проти РФ. І хоча деякі спеціалісти вважають, що таким зверненням мають передувати позови до “кримських судів”, але ці суди “не є встановленими законом”, як того вимагає ЄСПЛ і отже звернення до них лише марна трата часу», – вважає Андрій Кіхтенко, юрист фірми ILF.
Поділяє цю думку і Начальник Управління комунікативної політики та зв’язків з громадськістю Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Михайло Чаплига.
«Захист прав кримчан можливий лише за звернення до ЄСПЛ. Але потрібно також на всіх міжнародних заходах привертати увагу до проблему Криму. Офіс Уповноваженого тісно співпрацює з Кримською польовою місією, яка фіксує факти порушень прав людини у Криму. Там до речі є представники інших країн, крім України, – білоруси та росіяни. Здійснюється моніторинг і Меджлісом кримськотатарського народу, недавно факти порушень презентував у Женеві Рефат Чубаров. Є група у Верховній Раді, яка також займається збиранням фактів порушення разом із депутатом Григорієм Немирею (Голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, – авт.). Вони юридично обґрунтовують усі випадки порушення майнових прав, все це фіксується, і дані передаються до Генеральної Прокуратури», – наголосив Чаплига.
У кінці березня 2015 року Верховна Рада України ухвалила звернення до ООН, Європейського парламенту, Парламентської асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї ОБСЄ про порушення прав і свобод людини в Криму. В якому депутати закликають «міжнародні структури рішуче засудити протиправний характер дій російської окупаційної влади та створених нею незаконних органів на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та порушення прав і свобод українців, кримських татар і представників інших національностей на півострові».
25 березня на 28 сесії Ради ООН з прав людини в Женеві, 43 держави-члени ООН назвали окупацію і протиправну анексію Автономної Республіки Крим Росією, а також ворожі дії підтримуваних цією країною незаконних озброєних угруповань в Донецькій та Луганській областях, – головними причинами погіршення правозахисної ситуації в Україні.
Анна Макота, спеціально для Free Crimea
*Правову консультацію при написанні статті надав юрист Павло Залізняк