Київ, 18 квітня 2016 року – «Є два ключові моменти, які вимагають негайного експертного широко публічного переопрацювання законодавства у сфері національної безпеки і оборони. Адже Україна сьогодні парламентсько-президентська республіка, і Україна сьогодні у війні», – заявив Євген Марчук, прем’єр-міністр України (1995 – 1996 рр.), під час дискусії «Роль Президента у сфері національної безпеки держави у парламентсько-президентській республіці» в Українському кризовому медіа-центрі. Він пояснив, що зараз Україна є парламентсько-президентською, а практично все законодавство формувалося ще у системі президентсько-парламентської країни. Крім того, за словами Євгена Марчука, ще у 2014 році виникла гостра потреба у перегляді усього законодавства у сфері безпеки. «Всі законодавчі бази формувалися у мирний час. Два роки Україна у війні, реальній війні з усіма компонентами. Сьогоднішнє законодавство у сфері оборони і безпеки не може бути законодавством мирного часу», – наголосив Євген Марчук.
«Інститут президентства на сьогодні є певним реальним гальмом для реформ. Тому що він у даній конструкції, коли є парламент – головний гравець, і уряд – головний гравець, є тим, що замикає на себе невластиві для нього функції», – заявив народний депутат України Віктор Чумак. За його словами, в Конституції слід переглянути розділи щодо уряду, парламенту і Президента, а також взаємовідносини у цьому трикутнику. «Якщо ми це не зрозуміємо, і не вийдемо з тієї парадигми, що у нас величезним гравцем є Президент, який може приймати рішення або впливати на формальне рішення Ради і уряду, ми ніколи не вийдемо з перманентних криз», – вважає Віктор Чумак. На переконання депутата, країна сьогодні перебуває в глухому куті та бігає по колу. Адже функції та повноваження багатьох інститутів забезпечення демократії, які закладені в Конституції, є суперечливими. Віктор Чумак каже, всі 25 років незалежності Україна жила у «клептократичній олігархії», коли сфера прийняття державних рішень не працює. «Тому що ми напрацювали таку форму правління, де за великим рахунком, зацікавленими сторонами є тільки ті люди, які контролюють сфери економіки. […] Всі реальні механізми та інструменти перезапуску, навіть сфери національної безпеки, у них – цих людей, яких ми називаємо олігархи», – пояснив Віктор Чумак. На його думку, дві функції сильного президента у парламентській державі: це право законодавчої ініціативи і право на накладання вето, а також право розпуску парламенту за політичними мотивами.
Посади Президента і прем’єр-міністра мають стратегічний конфлікт інтересів, каже Ігор Смешко, екс-голова СБУ. «Історично всі наші президенти дійсно прагнули одного – абсолютної влади. Причому було закладено першими двома президентами – приховане бажання контролювати повністю економічний сектор і, в першу чергу, питання приватизації, але не мати жодної за це відповідальності», – заявив Ігор Смешко. Звідси, й те, що Президент відповідає за систему національної оборони, йому підпорядковані «силовики», але він «тримає при собі прем’єр-міністра», який де-юре, відповідає за бюджет, приватизацію та економічні питання, пояснив екс-голова СБУ. За його словами, головна вимога демократії – розділити гілки влади. При цьому, якщо одна з гілок влади намагається не прозоро, приховано від суспільства керувати іншими гілками влади, має бути кримінальна відповідальність, наголосив пан Смешко. «У нас фактично, по формі – демократія, а насправді – неофеодаліз: васал мого васала — не мій васал», – висловився він. Головним ворогом є некомпетентність, безвідповідальність і безкарність, резюмував екс-голова СБУ.
На думку Володимира Огризка, українського дипломата, екс-міністра закордонних справ, українська політична система двополюсна, і Україна є «заручником цього дволикого Януса». В усіх державницьких питаннях «дві господині на кухні», пояснює дипломат. «Ми повинні думати над тими змінами до Конституції, які нарешті призупинять оцей дуалізм, практику, коли ліва рука не знає чи не хоче знати, що робить права. Коли одна сторона має на увазі узурпувати владу таким чином, щоб підкорити іншу сторону», – заявив Володимир Огризко. Інакше, якщо концентруватися лише на точкових речах, вирішити політичні проблеми неможна, переконаний дипломат.
Говорячи про сектор національної безпеки, Богдан Яременко, голова ГО «Майдан закордонних справ», зауважив, що в «постмайданній Україні» роль Ради Національної безпеки і оборони (РНБО) зводиться до розмивання персональної політичної відповідальності. Для виходу із нинішньої ситуації він пропонує позбавити Президента всіх виконавчих повноважень. «Для того, щоб система набула чіткості, позбавити її дуалізму і зосередити всю відповідальність в одних руках, очевидно, для парламентсько-президентської або парламентської республіки це має бути уряд», – пояснив Богдан Яременко. При цьому уряд має нести повну відповідальність за ситуацію в країні.
Андрій Тарнопольський, голова правління ГО «Центр геопросторових даних України», вважає, що на забезпечення національної безпеки має працювати також інформаційна база держави, якої на сьогодні немає. «Питання інформаційного забезпечення в державі має стояти на одному з перших місць, для того, щоб ми були готові приймати управлінські рішення, прогнозувати їх і розрахувати ризики», – вважає Андрій Тарнопольський.
Олег Рибачук, Голова і співзасновник ГО «Центр UA», співзасновник «Колегіуму Анни Ярославни», презентував проект “Демократизація інституту Президента”. Це другий етап повного циклу публічної політики – консультація із зацікавленими сторонами. Говорячи про роль Президента у сфері національної безпеки держави у парламентсько-президентській республіці, Олег Рибачук зауважив, що Україна несе втрати від невизначеності єдиного суб’єкта прийняття рішень у сфері безпеки. Олег Рибачук пропонує наступні зміни до Конституції: обмежити поняття національної безпеки зовнішніми загрозами у сенсі Конституції; встановити єдиний порядок заміщення посад усіх міністрів та формування Кабміну без участі Президента України – за винятком формального внесення та, можливо, тимчасового уряду; конкретизувати положення щодо керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави та у сферах національної безпеки і оборони. Зокрема, передбачити, що Президент України здійснює таке керівництво виключно через прем’єра і уповноваженого міністра, а акти Президента України, видані у здійснення цих повноважень, скріплюються прем’єром і уповноваженим міністром, без чого вони не мають сили.