Політика регіонального розвитку виникає у відповідь на різноманітність регіонів або територій, на їхні різні потреби, особливості та проблеми, пов’язані з такою різноманітністю. Задля адекватного розподілу державного фінансування цих різних потреб регіонів, функціонує Державний фонд регіонального розвитку (ДФРР), який існує ще з 2012 року, проте спричиняв лише колосальний дисбаланс між видатками на різні регіони. У 2016 році з державного бюджету виділили 3 мільярди гривень на впровадження оновленої стратегії регіонального розвитку. Втім спроби перезапустити ДФРР вже зіштовхнулися з рядом проблем. Про це йшла мова під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі.
Слабка спроможність планувати і виконувати плани
Стратегії регіонів часто не узгоджені із Державною стратегією регіонального розвитку. Органи влади у регіонах не працюють відповідно до стратегічних планів, які самі ж уклали. Діяльність полягає швидше в реагуванні на проблеми, які “горять”. «Впродовж всіх років незалежності ми чули від місцевих та регіональних політиків: «Немає грошей. Дайте нам гроші, і ми все зробимо». Ось дали їм гроші, але попросили: покажіть, на що потрібні гроші і сплануйте це у стратегії розвитку області та плані її реалізації. Цього не було зроблено. Жодна область у 2015 році не працювала по плану реалізації своєї стратегії. Проекти на наступний рік, щоб отримати фінансування з ДФРР, мають подаватися до 1 травня поточного року. На 2017 рік жодна область не подала проектів до 1 травня 2016 року», – заявив Юрій Третяк, заступник керівника проекту ЄС «Підтримка політики регіонального розвитку України».
Проекти “проїдання”, а не розвитку
Кошти ДФРР мали б йти на проекти, які дозволяють регіонам розвиватися, утримувати додаткові кошти у бюджет, економити бюджетні кошти. На жаль, велика частина коштів ДФРР сьогодні спрямовується на капітальні ремонти: покрівель, вікон, дверей тощо. Проектів розвитку можна порахувати на пальцях рук. «Є два проекти в Сумській області. Це індустріальні парки. Також є проект в Івано-Франківській області – бальнеологічний комплекс, створення умов для туризму в місті Долина. Ще є цікавий проект у Слов’янську. Це все, що можна сьогодні сказати про проекти, які відрізняються від реконструкцій, капітальних ремонтів, закупівлі обладнання, нового будівництва. Таким чином ДФРР сьогодні не зовсім відповідає тим завданням, які ставилися перед ним», – вважає Надія Бондарчук, начальник Управління впровадження та моніторингу пріоритетних проектів будівництва Мінрегіонбуду. Вона запропонувала вирішувати цю проблему, у першу чергу, через навчання заявників, підготовку фахівців та роз’яснення, що таке ДФРР і куди можна спрямовувати його кошти.
Немає проектів “згори вниз”, спрямованих на згуртованість країни
Під проекти і програми, спрямовані на загальноукраїнську солідарність, згуртованість держави поки що не було фінансування. «Загальноукраїнська солідарність» – це комплексна програма. Вона стосується багатьох аспектів: створення міжрегіональних проектів, які «зшивають» регіони; створення проектів обмінів, створення інформаційних ресурсів, які поширюються більше, ніж на один регіон. Тобто це все, що зшиває український простір. Може бути дуже класний проект, де Дніпро єднає регіони. Якщо ви кинули щось в Дніпро на Київщині, то воно має відношення до всіх регіонів аж до Одещини», – зазначив Анатолій Ткачук, директор з науки і розвитку Інституту громадянського суспільства.
Погана комунікація
Люди не ідентифікують, що ті чи інші зміни зроблені за рахунок коштів Державного фонду регіонального розвитку і можуть думати, що це зроблено завдяки депутату від їхнього округу, оскільки ті досить часто намагаються приписати собі результати, зробити на цьому піар. Ця проблема могла б бути послаблена у разі запровадження практики маркування об’єктів, зроблених коштами Державного бюджету. «Вся Європа так працює. Все, що побудовано за європейські кошти, чи там хоч частина грошей ЄС – обов’язково має бути візуалізація. Це те, що творить на психологічному рівні єдність європейського простору. Ми маємо на психологічному рівні творити єдність українського простору”, – зазначив Анатолій Ткачук.
Ще з однією проблемою сталий розвиток регіонів зіштовхнувся зовсім нещодавно, коли 20 грудня Верховна Рада ухвалила Закон про внесення змін до Бюджетного кодексу, де передбачила, що ДФРР може наповнюватися також коштами спеціального фонду Держбюджету, який не має гарантованого джерела наповнення. Йдеться про його гіпотетичне наповнення за рахунок так званої “спецконфіскації”. Цей закон, у разі набуття ним чинності, може означати навіть не пробуксовування, а відкочування назад у державній політиці регіонального розвитку. Тут значення мають не лише наявність коштів як таких, а забезпечення умов для довгострокового чи бодай середньострокового планування.