https://www.youtube.com/edit?o=U&video_id=yA1e-Sede6s
Для того, щоб між владою, експертами і суспільством налагодився діалог і розуміння, потрібні більш конструктивні формати дискусії між урядовцями, політиками та експертним середовищем, більше готовності чути одне одного та професійна робота ЗМІ. Останнім важливо співпрацювати із експертами, щоб завдяки цій співпраці аудиторія отримувала інформацію про складні теми у зрозумілому і цікавому форматі. На цьому наголосили експерти під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі.
Що не так із публічною дискусією?
Основна проблема – брак змістовності і конструктиву, внаслідок чого виникає відчуття хаосу і недовіра суспільства до політиків, експертів і ЗМІ. У публічній дискусії часто зміщують акценти зі змісту обговорення на політичного актора і його наміри, на протистояння різних політичних груп, зауважив Роман Кобець, експерт робочої групи з розробки урядової політики у сфері розвитку електронного урядування при Віце-прем’єр-міністрові України – міністрові регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Дискусію потрібно будувати навколо висвітлення суті проблеми, варіантів рішення і можливих наслідків цих варіантів рішення. «Тоді це дозволяє людям більш-менш раціонально розуміти, що робить уряд, навіщо він це робить, якою мірою враховані їхні інтереси. Вони отримують об’єктивне мірило оцінки, це трохи понижує градус напруги, і люди починають довіряти, тому що довіра – похідна від розуміння», – пояснив він.
По-друге, політики мають самі конструктивніше реагувати на критику. «У нас є міністри, які не хочуть давати інтерв’ю певним ЗМІ, тому що колись про них «погано написали». Якщо ми такими категоріями мислимо, жодну дорослу дискусію ми не зможемо вести, – наголосила Ірина Соломко, керівник відділу комунікацій Реанімаційного пакету реформ. – Ми ніколи не виходимо з позиції, що позиція експертів найбільш правильна, тому що у дискусії народжується істина. Я вважаю, що експерти, ЗМІ і влада – це єдиний можливий трикутник, який допоможе щось зрушити і донести, що цій країні потрібні зміни».
Для того, щоб така дискусія стала можливою, вона має відбуватися на незалежних майданчиках із професійною жорсткою модерацією. «Дуже важливі рамки, в яких вона проходить – саме вони мають забезпечити модерацію і відсікання людей із сумнівною репутацією. (…) Якщо ми надаємо їм слово і дозволяємо руйнувати конструктивну дискусію, ми руйнуємо те, за рахунок чого забезпечується нормальна комунікація», – наголосив Павло Кухта, член групи стратегічних радників при Кабінеті Міністрів України щодо підтримки реформ в Україні.
Влада і експерти: як краще чути одне одного
На думку експертів, політичним діячам варто частіше дослухатися до порад фахівців, щоб виробляти найкращу концепцію, обрати правильний підхід до різних аудиторій і не нашкодити самим собі. Лариса Мудрак, президент Win Win Communication, розповіла кейс реформи Вацлава Гавела про повернення націоналізованої власності спадкоємцям людей, яким вона належала. Вацлав Гавел і сам був спадкоємцем, і дуже хотів повернути собі цукроварню, але дослухався до порад експертів та настроїв ЗМІ і не зробив цього. В іншому випадку це могло суттєво зашкодити його репутації.
На її думку, українським чиновникам для кращої комунікації потрібно більше самодисципліни, почуття спільної відповідальності і готовності, за потреби, бути «не першим номером, а десятим», і трохи більше почуття гумору.
Антон Ященко, виконавчий директор Офісу впровадження реформ, радить експертам у дискусії з урядом частіше апелювати до Середньострокового плану дій уряду до 2020 року, який є «дорожньою картою» для усіх сфер. «Це дуже дієвий інструмент як для самого уряду, з точки зору координації дій, так і для експертного середовища. І якщо експерти, які працюють в енергетичній сфері, бачать ініціативи Міністерства енергетики і вугільної промисловості, які суперечать цьому плану, вони можуть опиратися не тільки на свою експертну думку, а також нормативний акт уряду. Тому перша рекомендація – приділити максимальну увагу цьому документу і максимально використовувати його у своїй роботі», – зауважив він. Прогнозованість рішень підвищує і довіру до таких рішень.
Реформи і ЗМІ: більше співпраці з експертами, більше ініціативи, більше професійності
Моніторинг висвітлення реформ у ЗМІ показав, що у 90% випадків ЗМІ помічають проблему після того, як про неї згадав представник якогось органу влади, а висвітлення теми часто зводиться до набору цитат. У більшості випадків читач/глядач не отримує бачення загальної картини – ЗМІ не формують контексту, зауважив Тарас Кузьмов, медіа-експерт Українського кризового медіа-центру. При цьому, саме від ЗМІ залежить, наскільки люди розумітимуть і як сприйматимуть процеси, які відбуваються у країні. Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, звернув увагу на те, що нерідко ЗМІ вдаються до мови боротьби і своєрідної «класової ворожнечі». Ці коннотації призводять до того, що суспільство тотально втрачає довіру до органів влади. «Недовіра у комунікаціях дуже шкодить усім нам. Суспільство не довіряє усім нам – ЗМІ, експертам і політикам, (…) особливо враховуючи те, що, впроваджуючи реформи, ми виходимо проти певних міфів, які закріплювалися роками. Довіра – це мастило, яке дозволить покращити роботу усієї системи», – наголосив Павло Кухта.
Для якісної комунікації реформ потрібна тісна співпраця між медіа і експертами, яка полягатиме у ґрунтовному поясненні і перекладі для ЗМІ «простою мовою» того, що обговорюється під час експертних дискусій. Експерти мають обговорювати проблеми на глибинному, професійному рівні, але за підсумками цих обговорень потрібно створювати продукт, який через соцмережі може потрапити до споживачів, або журналістів, у такій формі, у якій він найкраще розходиться для кожної з аудиторій: Інтернет-аудиторії окремо, телебачення – окремо, пропонує Ірина Штогрін, представник Радіо «Свобода». «Це питання спільної роботи експерта і комунікаційника. І для цього потрібне навчання і ресурси», – зазначив Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії.
Окрема проблема – робота регіональних ЗМІ. Попит на них досить великий, запит на інформацію про реформи – дуже великий, проте у регіонах бракує компетентних експертів, до яких можна звернутися за коментарем. «Найбільша проблема – некомпетентність журналістів, а взятися їй немає звідки – вони «варяться у власному соку». Їхні замовники новин, зазвичай – ОДА або власники, але не глядачі, і це також проблема», – зауважив Сергій Мамаєв, представник телеканалу UA: Перший, TV-5 (Запоріжжя).
Вже є деякі проекти (проект РПР, УКМЦ, VoxConnector), які допомагають місцевим журналістам зростати професійно і налагоджувати контакти із київськими експертами. Водночас, експерти самі дуже потребують інформації про те, що реально відбувається на місцях, і тому для них дуже цінні репортажі регіональних ЗМІ. «Коли журналіст працює над темою пенсійної реформи, медичної реформи, податкової реформи чи, особливо, децентралізації, експертна думка – це, можливо, 20% внеску. Набагато більше – це функція журналіста (…), тому що реальність не завжди відповідає тому, що говорить експерт. Потрібно їхати в ОТГ, які успішні чи неуспішні; показувати ОТГ, які побудували дорогу і оновили школу, і інші, які, навпаки, від децентралізації втрачають кошти; говорити про успішні кейси ОСББ та енергоефективності, про успішні кейси інтернаціоналізації бізнесу, що дуже важливо для України», – наголосив Володимир Єрмоленко, директор європейських програм «Інтерньюз Україна». Для того, щоб регіональні ЗМІ змогли дозволити собі поїздки для зняття репортажів, для них була б корисною програма міні-грантів.
Що стосується розуміння реформ місцевою владою, на думку Ігоря Семиволоса, директора Центру близькосхідних досліджень, на місцях інформації про реформи достатньо, але немає бачення, як ці реформи втілювати. «Завдання київських експертів – наскільки це можливо, допомогти людям продукувати рішення; не привезти їм рішення, не нав’язати, а допомогти продукувати. Коли це відбувається, це рішення для них цінне, і тоді місцеві ЗМІ можуть зіграти величезну роль, поширюючи і пропагуючи його», – зазначив він.