Сьогодні народні депутати України розглянули на засіданні Верховної Ради законопроект про особливості державної політики щодо відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованою територією Донецької та Луганської областей. Під час брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі аналітики презентували аналіз законопроекту та окреслили його сильні та слабкі сторони.
Законопроект фактично констатує на законодавчому рівні «статус кво». «Це стосується і визнання факту агресії, і визнання за Росією статусу держави-окупанта. Хоча це сумнівно для міжнародної спільноти, бо я розумію, що, в першу чергу, це має бути доведено в міжнародних правових інстанціях. Сам факт цієї агресії і наявність таких положень в українському внутрішньому законодавстві легітимізує певні кроки держави для внутрішнього споживача інформації і, можливо, на символічному, політичному рівні підкріплює позицію України на міжнародній арені», – підкреслила аналітик фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Марія Золкіна. Єдині важливі зміни, які передбачаються – інституційні: перехід від «АТО», координованого СБУ, до створення Оперативного штабу для управління силовими підрозділами та закріплення за Донецькою та Луганською областями статусу окупованих територій.
Олексій Мацука, голова ГО «Громадське ТБ Донбасу» зауважив, що завдяки даному законопроекту Україна демонструє міжнародним партнерам, що вона дотримується і продовжить дотримуватися Мінських угод. «Це демонструє документ, який продовжує дію «особливого статусу», тобто, попереднього закону, який діяв і фактично не був виконаний – про амністію та інші позиції. Але Україна продовжила його дію і тим самим продемонструвала, що налаштована на виконання Мінських угод. І в той же час, ухвалення закону про деокупацію, який такі терміни використовує в першому читанні, розцінюється певний як натяк, що Україна і надалі готова до більш активних дій, тому що Росії навряд сподобається, що Україна офіційно визнає її країною-агресором», – зазначив він. Але у разі його ухвалення, на думку аналітиків, якихось особливих дій з боку Росії остерігатися не варто.
Одна з ключових проблем навколо законопроекту, на думку аналітиків – відсутність комунікації з громадськістю під час його розробки, зауважив Олександр Клюжев, аналітик мережі «ОПОРА». На його думку, така таємничість під час підготовки документу була прогнозованою. «Якщо говорити про Президента як суб’єкта права законодавчої ініціативи, то йому, напевно, хотілося не створювати заздалегідь певних політичних протистоянь і не надавати політичним опонентам у Верховній Раді України можливості підготуватися до певного конфліктного процесу навколо цих законопроектів. З іншого боку, опозиційні політичні сили нерідко обґрунтовано зазначали про необхідність широкої дискусії навколо цих законопроектів», – зазначив він.
Аналітики зауважили, що такий стан справ небезпечний з точки зору того, що певні політичні сили і частина громадськості дуже критично налаштовані до законопроекту, а серйозні внутрішньополітичні конфлікти для України не менш загрозливі, ніж ескалація бойових дій. «Ці групи мають бути залучені до цивілізованого діалогового процесу про те, яким має бути майбутнє України у безпековому плані і яким має бути врегулювання цієї ситуації», – підкреслив Олексій Мацука.
Ще один важливий недолік – двозначність окремих положень законопроекту, зокрема, щодо можливості припинення повноважень органів місцевого самоврядування у разі запровадження воєнного стану, що прописано у перехідних положеннях. «Формулювання не дає чіткого розуміння, мова йде виключно про органи місцевого самоврядування Донецької і Луганської областей, чи будь-які місцевості, де відповідно до процедури може бути оголошено правовий режим воєнного стану. Народні депутати мають прибрати ці двозначності, тому що важливо не допустити ситуації, коли на різних територіях в умовах введення воєнного стану застосовуються різні рішення і практики щодо діяльності органів місцевого самоврядування. Якщо створити таку практику, ми надаємо противнику можливість маніпулювати, що держава застосовує різні підходи до різних територій», – пояснив Олександр Клюжев.
Серед позитивних сторін законопроекту – декларація підтримки зв’язків із мешканцями окупованих територій, що важливо для того, щоб у майбутньому процес реінтеграції був менш болючим. «Це стаття 6, у якій принаймні на рівні декларацій держава зобов’язується захищати мешканців окупованих територій і намагатися їм надавати соціально-економічну, гуманітарну, культурну допомогу, і намагатися їх утримувати у єдиному державному просторі; і стаття 7, де є згадка про необхідність відновлення та розбудови інфраструктури прифронтових територій. І це дуже важливо з інформаційної точки зору, тому що люди мають бачити різницю між територіями, які знаходяться під контролем української влади і тими, що не знаходяться. На жаль, зараз це порівняння не завжди на користь української влади», – зазначив Віталій Сизов, аналітик ГО «Донецький інститут інформації». «Також законопроектом визначається центральний орган виконавчої влади – Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб, який може здійснювати політику по забезпеченню зв’язків з мешканцями окупованих територій. […] Тобто, фактично цим законопроектом, якщо не чітко консолідується роль одного міністерства в цьому процесі, то все ж таки є певний сигнал про те, що хитання у цій політиці не може бути», – зазначив Олександр Клюжев.
«Законопроект більше виступає кодексом постулатів або декларацій, але насправді державна політика – не тільки у визначенні термінів, хоча це дуже важливо, але і в наповненні діяльності інших органів державної влади, зокрема, конкретних міністерств, наповненні новим змістом цієї політики стосовно переселенців і стосовно тих, хто не має такого статусу», – підсумувала Марія Золкіна. Аналітики зауважили, що цей документ більше має значення все ж для внутрішньої аудиторії, ніж на міжнародній арені.