Діалогова платформа Українського Дому продовжує серію розмов з особистостями, які в силу авторитету, місця в культурній еліті країни мають уявлення про те, чим дихає сьогодні українське суспільство, про що розмірковує. Цього разу співрозмовником Олексія Ананова був директор Інституту національної пам’яті, військовослужбовець ЗСУ Антон Дробович.
Його оцінка шансів на перемогу України у війні багатьом може не сподобатись, але в ній присутня логіка, а головне – прагматичний погляд на фінішну пряму не такий песимістичний, яким він здається спочатку.
«Ймовірність нашої перемоги – 40 %, і це дуже оптимістичний прогноз. У березні 2022 року ця цифра складала б не більше 20 %. Тобто у нас великі шанси перемогти, але більше шансів, що програємо, бо ми в рази менше, в нас не дуже ефективна держава, вона корумпована, в нас є купа проблем. Єдина суперсила, завдяки якій маємо такий відсоток шансів на перемогу – це наш неймовірний український народ, який відчув, що не хоче здаватися, і змусив увесь світ в це повірити. На самому початку світ не вірив. Більшість людей у Збройних силах, яких я знаю, готові зробити все від них залежне, щоб при таких не дуже високих шансах перемогти. Що стосується мого внутрішнього передчуття, ми переможемо, бо якщо програємо, парадигма добра і зла, що закріплена в релігії, етиці, юриспруденції, міжнародному праві, зламається», – впевнений Антон Дробович.
Він вважає, що за два роки українці здатні вийти на кордони 1991 року і матимуть іншу величезну проблему – що потім робити?
«Всьому світу зараз хочеться ендорфінів. Покажіть нам великі швидкі перемоги, яскраві битви, жахливі трагедії, і ми будемо дивитись і за вас вболівати. Ми переходимо в таку стадію, де цього буде менше. Повинні бути мудрими і готові створювати круті несподівані ендорфінні перемоги. Не завжди вони мають бути військовими. По-друге, повинні навчитися триматися між тими перемогами у стані рути, якогось випробування довгий час. Зараз у нас плюс мінус є світло, ми захистили енергетичні об’єкти, але хто знає, що буде завтра, отже повинні бути готові», – попереджає очільник Інституту національної пам’яті.
На його думку, українське суспільство здатне багато складних тем опрацювати навіть під час війни. Очевидно, що це треба нормально модерувати, щоб це не зруйнувало систему. Не викинути десяток найпроблемніших гострих питань, що рвуть суспільство – про перспективи війни, бачення перемоги, кількість загиблих тощо. Вирішувати поступово один за одним. Спочатку провести публічні заходи. Потім опрацювати робочими групами якісь документ. Частину його випустити назовні. Після цього пощупає соціологія.
«Взяти таке питання як візія майбутнього України, – взяв за приклад гість. – Воно на десятиліття, ніяк його не можна вирішити за рік. Це як рецепт. Ти вариш якусь складну справу. Не можеш все відразу вивалити в каструлю і ввімкнути максимальний вогонь. Воно все згорить, зіпсується».
«Чи змінилось в цих умовах завдання Інституту національної пам’яті?», – запитав ведучий.
Антон Дробович розповів, що багато людей стали краще розуміти, що робить цей орган виконавчої влади. Стало значно легше комунікувати ті чи інші речі, наприклад, пов’язані з подоланням імперської спадщини. В деяких речах ситуація змінилася кардинально. «Раніше ми були драйверами певних змін, тепер напроти стримувачами, адже люди почали масово знищувати все, пов’язане з Російською імперією», – пояснив він.
На жаль, системно головною проблемою закладів культури сьогодні є недофінансування. Так. Інститут національної пам’яті досі не має і половини довоєнного бюджету.
Говорячи про те, що сьогодні представляє інтерес для суспільства поза контексту війни, Антон Дробович визнав, що є багато крутих тем. До них він відніс осмислення імперської спадщини, бачення самих себе.
«Оця ідея відновлення, – вказав він. – Що це – розбудова як релігія чи розбудова як економічний план? Що ми дамо світу? Як розпорядимось 5 мільйонами українців, інкорпорованими в інші спільноти? Що ми створили за час війни? Від чого пішли? Таких тем багато, і для них треба відкриватися».