Menu

Біль мій, Волноваха

Мій біль - Волноваха. Історія евакуації з Донецької області

«Вірте в дива і вони обов’язково здійсняться!». Під таким заголовком 15 грудня минулого року місцева влада Волновахи на своєму сайті поділилася доброю новиною про те, як здійснилось бажання маленького Богдана – йому знайшли нову сім’ю.

Пройде більше двох місяців, і в цьому містечку Донецької області не залишиться тих, хто вірить у диво. Як і у 2014 році, повз його вулиці пронесеться гаряче дихання війни. Тоді бійці 51 бригади ЗСУ в бою не дали ворогу пройти. Сьогодні окупанти повернулись, і принесли з собою смерть і руйнування.

На початку березня Верховний комісар ООН з прав людини Мішель Бачелет з трибуни заявить про те, що місто Волноваха на Донеччині майже повністю зруйноване обстрілами, а мешканці, що залишилися, ховаються в підвалах.

Важко, сказати, хто залишився в ньому сьогодні. Тікаючи від снарядів, містяни їхали хто куди. Тепер під великим питанням, чи повернуться вони додому. Ввертатись нікуди.

Ми вирішили створити документ епохи. Тому надали слово місцевим журналістам, які на відміну від столичних телерепортерів здатні додати розповіді природній ефект документального кіно – донести правду своїми словами.

Павло Єштохін, Волноваха

Спільний проєкт Українського кризового медіа-центру та Естонського центру міжнародного розвитку за підтримки Європейського Союзу