В Українському кризовому медіа-центрі відбулось публічне обговорення «Тарас Шевченко і сучасна війна: вічна актуальність Генія». Науковці висловили думки щодо місця Кобзаря у сьогоденні, спроможності використання його ім’я як одного із символів боротьби українського народу проти російських загарбників.
«Сьогодні все, що стосується Москви – токсичне, – зазначив літературний критик, професор, лауреат Шевченківської премії Юрій Ковалів. – Проте, так було і тоді. Недарма великий поет не сприймав росію від перших днів. Він мусив терпіти, бо його туди втягли. Але не хотів там жити. Мріяв побудувати хату в Україні, навіть накреслив собі малюнок».
На думку професора, Російська імперія – це якесь непорозуміння. Її взагалі не повинно було існувати. Так само як і Римської.
«Рим нічого не зробив. Римського права в них не було, вони його вкрали, і привласнили собі. Дороги у греків забрали. Що зробила Росія? Всі наші письменники – російські, всі винахідники – російські. Гоголь в них теж російський. Він писав давньою бароковою українською мовою. Почитайте уважно шевченківські повісті. Та ж мова, що і у Гоголя, тільки перекручена на російський лад. Синтаксичні структури українські, лексика теж», – відзначив Юрій Ковалів.
Той спротив, який Шевченко чинив імперії в тому чи іншому прояві, є одним з пояснень жорсткого відношення до себе збоку росіян. Чому розстріляли його пам’ятник у Бородянці? Чому скрізь нищать портрети, коли входять? Бо розуміють, що він – лакмус нашої національної ідентичності, пояснив спікер.
«Однак, коли сьогодні Шевченка де треба і не треба вдягають у камуфляж, треба думати головою. Він не хотів його носити, бо це було не його», – вважає Юрій Ковалів.
З останнім не погодилася завідуюча сектору збереження унікальної книги, друку та архівних матеріалів фондів Національного музею Тараса Шевченка Тамара Холоша. Вона розказала, що у різні скрутні часи українці використовували образ Кобзаря у боротьбі.
Коли почалася Друга світова війна, ще Василь Касіян започаткував серію плакатів, де Шевченко закликав до боротьби з фашистами. Подібні плакати сьогодні малюють, закликаючи до боротьби з рашистами. Воїни ОУН-УПА також використовували образ Тараса Шевченка. Багато з них згадували, що цитуючи його твори, піднімали свій бойовий дух.
За словами спікерки, до музею приходять воїни, приносять свої експонати, адже видаються невеличкі фронтові «Кобзарі» зручного формату, і воїни у перервах між боями їх теж читають. Якщо людям це потрібно, то таке явище має бути.
«Оці його зображення як воїна, що стоїть разом з нами, почались у 2014 році, – згадала Тамара Холоша. – В ті часи у нас навіть була проведена виставка «Війна: Шевченків вимір», де було представлено досить багато зображень різних художників. Люди кажуть: раніше ми відносились до Шевченка як до пам’ятника, а тепер – як до того, хто бореться разом з нами».
«Суть Шевченка залишиться, а все тимчасове відпаде. Він не зможе довго виступати в образі космонавта. Воно далеко не піде. Якщо молоді це якось допомагає побути із Шевченком, через нього відчути себе причетним до української культури, гаразд”, – погодилася наукова співробітниця Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Галина Карпінчук.