19 років тому студентами Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича була започаткована традиція раз на рік одягатися у вишиті сорочки. Згодом завдяки українській діаспорі свято набуло статусу Всесвітнього.
У 2025 році Всесвітній день вишиванки відзначатимуть 15 травня. Цій події було присвячено публічне обговорення “Українська вишиванка: традиція та сучасне значення”.
На початку модератор зустрічі, кандидат історичних наук Ігор Стамбол звернувся до наукової співробітницї відділу «Український етнологічний центр» ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України Марини Олійник з проханням пояснити різницю між вишиванкою і вишитою сорочкою.
З її слів, молодь народила це свято і молодь має право назвати так, як їм здається правильним. А от якщо переглянути класичні праці етнографів, то там не знайти слова «вишиванка».
«Там чітко прописана вишита сорочка. Сучасні музейники, етнологи, етнографи, дослідники культури, які часто бувають в полі і мали можливість записувати людей, яким уже багато років, носіїв традиційної культури, також зауважують, що люди зазвичай називають сорочку вишитою сорочкою, а не вишиванкою. Український письменник, етнограф, фольклорист Афанасьєв- Чужбинський ще у 1855 році підготував словник малоруського наречія, і там він ввів слово «вишиванка» у двох значеннях. Перше для означення взагалі вишиття, а друге значення – жіноча вишита сорочка», – розповіла Марина Олійник.
Тему наукового підходу до вивчення ентокультурного та освітньо-виховного потенціалу української вишиванки продовжила доктор педагогічних наук, професор, завідувачка відділу навчання мов національних меншин Інституту педагогіки НАПН України Наталія Богданець-Білоскаленко.
Не перший рік вона займається організацією міжнародної науково-практичної конференції «Україна моя вишивана». Ця ідея як і день виживанки народилась в університетському середовищі.
«Тоді у 2020 році почалась пандемія, і на той момент ми були всі обмежені у спілкуванні. І приходить така думка: є День вишиванки, а давайте зробимо конференцію велику, масштабну, аби охопити всю Україну, всі заклади освіти, шкільної, позашкільної освіти, заклади вищої освіти. До нас приєдналась українська діаспора з Канади, Сполучених Штатів Америки, Аргентини, Бразилії, Польщі, Італії. Дуже багато було охочих. Ми відчули, наскільки це людям потрібно і необхідно», – згадала Наталія Богданець-Білоскаленко.
Із часом ініціатива набула розвитку. Сьогодні учасники конференції не просто діляться всім про вишиванку, а розглядають її як об’єднавчий код українства всього світу, виховний потенціал, етнокультурні особливості вишиванки різних регіонів України.
Одна з учасниц конференції «Україна моя вишивана» – співачка, заслужена діячка мистецтв, кандидатка психологічних наук Оксана Науменко. Її цікавить все, що пов’язане з барвами української душі. Частину того, що вдалось розшукати, описала в книзі “Фольклопередбачення”, що зібрала 450 передбачень долі за мотивами українських прислів’їв та приказок. Причина, яка надихнула на створення книги, пов’язана із її дітьми.
“Сидячи за столом, коли діти бешкетували, донька синові каже: “Когда я ем, я глухий ем”. Хоча мої діти не знають і не розмовляють російською. І я повертаюсь кажу: “Доню, а де ти таке почула?” А вона каже: “Це так вчителька в школі сказала таку поговірку”. Я задумалася: чому в побуті часто використовуються русизми, а наші народні вирази забуваються?”, – запитала Оксана Науменко.
Вона почала шукати книги з українськими прислів’ями. У книгарнях їх майже не було, у бібліотеках – один-два примірники. Тоді зрозуміла, що їх мало видають, бо це некомерційно.
“І ось мене осяяло: створити книгу, яка не лише збере прислів’я, а й зробить їх цікавими для сучасних людей. Якщо вони будуть пов’язані з передбаченнями, то запам’ятаються надовго”, – впевнена співачка.