У межах зовнішньої пропаганди Росія системно дискредитує допомогу Україні з боку демократичної спільноти. Навіть гуманітарну підтримку та громадські ініціативи солідарності прокремлівські медіа зображують як прояв залежності від зовнішніх сил або прагнення отримати політичну вигоду через участь в «антиросійській коаліції».
Об’єктами таких інформаційних атак періодично стають держави з різних регіонів світу. Одним із таких прикладів є Тайвань та його громадянське суспільство. Водночас поширеною є думка, що Росія не проводить окремої інформаційної політики щодо Тайваню, а лише ретранслює повідомлення офіційних медіа КНР.
Однак аналіз російського інформаційного простору свідчить, що прокремлівські ресурси не обмежуються механічним повторенням китайських тез. Вони адаптують тему Тайваню до власної пропагандистської системи, використовуючи сформовані в російському дискурсі наративи про «американських маріонеток», війну чужими руками, корисливість міжнародної допомоги та штучність громадянської солідарності.
Така інформаційна діяльність формує негативний образ Тайваню не лише серед внутрішньої російської аудиторії, а й серед зовнішніх споживачів російського медіаконтенту.
Саме тому українська Група аналізу гібридних загроз УКМЦ і тайванська організація Cofacts проаналізували, як російські державні та провладні інформаційні ресурси намагаються дискредитувати Тайвань через його підтримку України та прояви солідарності з українським суспільством. Для аналізу було відібрано інформаційні кейси, що свідчать про поширення наративів саме російського походження. Це дає змогу відокремити самостійну російську пропагандистську рамку від механічного відтворення російськими медіа офіційних тез Пекіна.
«Проксі» США
Російські державні та провладні медіа системно зображають Тайвань як політичний інструмент Сполучених Штатів, позбавлений власних інтересів і самостійності у прийнятті рішень. Тайбей нібито лише виконує вказівки Вашингтона, який прагне створити новий осередок конфронтації в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
У цьому аспекті російська пропаганда відтворює радянську парадигму висвітлення Тайваню. У радянському дискурсі його систематично зображували як «форпост американського імперіалізму» в Азії. Сучасні російські провладні медіа використовують подібну конструкцію, лише адаптуючи її до нинішнього контексту протистояння США та Китаю.
Сьогодні важливим елементом цього наративу стало перенесення на Тайвань російського пропагандистського шаблону про війну «до останнього українця». Наприклад, у жовтні 2024 року «РИА Новости» винесло в заголовок формулу: «До останнього тайванця: американці знайшли собі нову Україну». У тексті тайванське керівництво названо «американськими маріонетками», а оборонні контакти Тайбея з Вашингтоном пояснено не реакцією на тиск КНР, а нібито підготовкою США до війни чужими руками.
Регулярною мішенню російської пропаганди стають і тайванські військові навчання. Зокрема, щорічні навчання Han Kuang описують як демонстрацію «наміру» США мілітаризувати острів. Використання Тайванем систем HIMARS або вивчення досвіду сучасних воєн подають як перенесення «українського сценарію» в Азію. Водночас російські медіа ігнорують оборонний характер таких заходів і право Тайваню готуватися до можливого вторгнення.
Показовою є також лексика, яку російські ЗМІ використовують щодо Тайваню в повідомленнях про безпекову ситуацію в регіоні. Замість назви «Тайвань» часто вживають формулювання «острів» або «китайський острів». Такий спосіб найменування перетворює Тайвань із політичного актора на безіменний географічний об’єкт.
Дискредитація міжнародної співпраці Тайваню
Другий напрям російської інформаційної політики полягає у представленні Тайваню як ненадійного та корисливого міжнародного партнера. Гуманітарні, економічні й безпекові ініціативи Тайбея описують виключно як спроби привернути увагу США та отримати короткострокову політичну вигоду.
Один із характерних сюжетів російських ЗМІ впродовж останніх років стосується допомоги Тайваню державам, які зіткнулися з війною або іншими кризами. Підтримку цивільного населення або передання необхідного обладнання для гуманітарних потреб російська пропаганда інтерпретує як прояв цинічного політичного розрахунку.
Особливу увагу російські медіа очікувано приділяють співпраці Тайваню з Україною та країнами Балтії. Зокрема, російські пропагандисти не оминули заяву прем’єр-міністра Литви про те, що «сподівання на тайванські інвестиції у виробництво напівпровідників не справдилися». Низка російських медіа використала ці слова литовського керівництва як підтвердження того, що Тайбей нібито не забезпечує очікуваних результатів, попри свої обіцянки. Контекст дипломатичних та економічних дискусій при цьому відсувається на другий план, тоді як окрему критичну репліку перетворюють на характеристику всієї міжнародної політики Тайваню.
Подібним чином висвітлювали й інформацію про можливе придбання Сполученими Штатами списаних тайванських зенітно-ракетних комплексів MIM-23 HAWK для подальшого передання Україні. Російські джерела подавали цю ситуацію не крізь призму нагальних потреб української протиповітряної оборони, а як спробу Тайваню позбутися «релікту холодної війни».
У підсумку у споживачів російської дезінформації формується образ Тайваню як держави, що нібито використовує міжнародні конфлікти для підвищення власного статусу, але водночас не готова брати на себе реальні зобов’язання.
Висміювання підтримки України серед громадян Тайваню
Для частини тайванського суспільства Тайвань, як і Україна, протистоїть зовнішній силі, яка заперечує його окрему політичну ідентичність, апелює до «історичної єдності» та погрожує застосуванням сили. Тому акції солідарності на Тайвані можуть сприйматися не лише як підтримка далекої країни, а й як реакція на загрозу, яку тайванці вважають актуальною для себе.
Саме тому одним із напрямів російської пропаганди щодо Тайваню стало знецінення солідарності з Україною з боку тайванського суспільства. Російські Telegram-канали, які висвітлюють політичні події у Східній Азії, зазвичай зображують благодійні збори, демонстрації та інші ініціативи тайванського громадянського суспільства як наївні, штучні або організовані під зовнішнім впливом.
Російські медіа та Telegram-канали, що спеціалізуються на висвітлення політичних перепертій в Східній Азії («Китай-Вавилов» (145 тис підписників), «Китайский cвяZноj» (85 тис. підписників) висміюють учасників проукраїнських заходів або зображують їх маріонетками західної пропаганди. Громадянську позицію тайванців такі медіаресурси зводять до «нечисленних і маргінальних акцій». Інколи повідомлення супроводжуються натяками на те, що за організацією заходів нібито стоять місцева влада або американські структури.
Поширеним прийомом є також знецінення допомоги, яку Тайвань надає Україні. Наприклад, передані Україні автомобілі швидкої допомоги були описані в російському Telegram-сегменті як «фургони для людоловів із територіальних центрів комплектування», які поки що називають гуманітарною допомогою. Жодних фактологічних підтверджень того, що передані Тайванем автомобілі використовують не за прямим призначенням, автори таких повідомлень, звісно, не наводять.
Акції на підтримку України також зображують як безглузду спробу Тайваню домогтися прихильності Заходу. Така інтерпретація подібна до пояснення мотивів офіційної підтримки України з боку Тайбея, розглянутого в попередньому підрозділі. Учасникам демонстрацій приписують не щиру солідарність, а прагнення продемонструвати політичну лояльність до США.
Іронічні коментарі, принизливі назви та конспірологічні припущення дають змогу уникати змістовної розмови про причини підтримки України з боку тайванців і натомість оголошувати цю підтримку результатом зовнішньої маніпуляції.
Висміювання проукраїнських акцій є частиною ширшої зовнішньої інформаційної стратегії Росії: ізолювати Україну, зобразити міжнародну солідарність із нею штучною та переконати іноземні суспільства, що будь-яка допомога лише продовжує війну або сприяє репресивним практикам. У випадку Тайваню до цього додається прагнення Росії підіграти Китаю: заперечити спільність безпекового досвіду тайванського й українського суспільств та не допустити формування на Тайвані стійкого громадського інтересу до України.
Отож Росія системно заперечує право Тайваню на власну політичну суб’єктність, дискредитує його співпрацю з демократичними державами та знецінює будь-які прояви підтримки України. Гуманітарну допомогу, оборонну підготовку й громадські акції солідарності російські ресурси пояснюють не реальними потребами чи переконаннями тайванського суспільства, а зовнішнім управлінням, корисливим розрахунком або прагненням заслужити прихильність США.
Таким чином російське висвітлення Тайваню не завжди є не автрматичним переказом офіційної позиції Пекіна. Москва адаптує тайванську тему до власної пропагандистської системи, сформованої навколо війни проти України та ширшого протистояння із Заходом. У результаті дискредитація Тайваню стає частиною спільної інформаційної логіки: позбавити демократичні суспільства політичної суб’єктності, представити міжнародну солідарність як штучну, а співпрацю між ними – як наслідок американського тиску, а не самостійного вибору.