Український соціум зі світоглядної точки зору доволі строкатий – різні регіони мали різну історію, національний склад населення не цілком однорідний, також у нас присутні різні конфесії, і на все це наклався постколоніальний досвід та цілеспрямована поляризаційна діяльність Росії. Повномасштабна війна дещо уніфікувала базові світоглядні питання, які стосуються держави, але розбіжності зберігаються.
ГО «Communication Analysis Team – Ukraine» проаналізував ключові національні наративи, тобто домінантні світоглядні принципи, які стосуються української держави і її соціуму.
Дослідження проведено на базі глибинних інтерв’ю з керівниками громадських організацій, громадськими діячами, митцями, викладачами, науковцями, чиновниками, депутатами, представниками бізнесу, військовими ЗСУ та журналістами з полярними позиціями з різних регіонів, різного віку.
На початку дослідження автори наводять концепцію Каріни Коростеліної, за якою у 2013 році в Україні існувало цілих п’ять національних наративів:
- Подвійної ідентичності (базований на опозиції української та російської етнічних груп, де російська визнається вищою).
- Порадянський (базований на протиставленні «золотих часів» СРСР та нинішньої корупційної загниваючої системи).
- Наратив боротьби за українську етнічну ідентичність (базується на протиставленні російської та української етнічних груп, де українська показана віктимною).
- Наратив усвідомлення української національної ідентичності (побудований на протиставленні не етносів, а держав, на відсутності ворога всередині України).
- Громадянський мультикультурний наратив (базується на протиставленні громадянського суспільства однаковою мірою як російським імперцям, так і вітчизняним націоналістам).
Станом на 2024 рік, на базі власних даних, дослідники виділяють три наративи в Україні (проросійський і прорадянський злилися в один і фіксуються тільки за кордоном та на непідконтрольних територіях).
- Наратив боротьби за українську культуру (протиставлення справжніх патріотів і тих, хто досі «сповідує» російську культуру та говорить російською мовою).
- Наратив громадянського єднання (утворився з наративу «усвідомлення» і «ліберальної» частини колишнього мультикультурного наративу; його представники не бачать суперечностей всередині України, основний їхній ворог – Росія та зрадники).
- Мультикультурний наратив (утворився з частини громадянського мультикультурного наративу, яка відстоювала право говорити російською, та з колишніх носіїв проросійських наративів, які вбачають ворога у Путіні, але не у росіянах).
Для першого наративу характерні такі особливості.
- Основні бінарні опозиції: свідомі українці vs. російськомовні та носії російської культури; активні українці vs. байдужі громадяни; Україна vs. Росія; українці vs. зрадники; прості українці vs. еліти.
- Історичні пріоритети: золота доба – Русь і козацтво; пригноблення України у складі СРСР; важливість визвольної боротьби ХХ ст.; нова визвольна боротьба, яка триває з часів здобуття незалежності; помилки незалежності – обрання Кравчука і відмова від ядерної зброї.
- Бажаний устрій: боротьба з російськомовними і носіями російської культури; рух до ЄС та НАТО; боротьба зі спадщиною СРСР та єднання; захист української мови та культури; боротьба проти УПЦ (МП); збереження міноритарних культур; відмова від ілюзії «хороших росіян»; боротьба з бідністю.
Коментар дослідників: «Цей наратив зосереджений на протиставленні української та російської культур всередині України. […] Загалом віктимність для наративу «Боротьби» лишається ключовою, і будь-які сторінки української історії тут часто комунікуються через трагедії, а не через велич. […] у цьому, найбільш «націоналістичному», наративі його носії фактично не говорять про моноетнічне суспільство, а скоріше про монокультурне: дають можливість представникові кожного етносу стати українцем через культурну і мовну асиміляцію. На додачу англійська має бути більш поширена за російську. Саме ці користувачі найменше цікавляться явищем псевдопатріотизму, тобто, псевдопатріотам найкомфортніше саме в цій категорії».
Другий наратив:
- Основні бінарні опозиції: активні українці vs. байдужі громадяни; прозахідні українці vs. непрозахідні; справжні патріоти vs. борці проти російської культури; ПЦУ vs. УПЦ (МП); Україна vs. Росія.
- Історичні пріоритети: золота доба – козацтво; нова визвольна боротьба, яка триває з часів здобуття незалежності; пригноблення України у складі СРСР; важливість визвольної боротьби ХХ ст., помилки незалежності – відповідальність за результати виборів.
- Бажаний устрій: рух до ЄС та НАТО; єднання; захист української мови та культури; збереження міноритарних культур; відродження української традиційної культури; толерантність до російськомовних як даності, що поєднується з боротьбою проти впливів з Росії; боротьба зі спадщиною СРСР та УПЦ (МП).
Коментар дослідників: «Носії цього наративу виводять усі проблеми від Росії як ворога. Наявність органічних внутрішніх суперечностей тут заперечують, особливо на фоні війни […] Російську мову і, набагато меншою мірою, російську культуру тут не вважають великою проблемою, якщо громадяни захищають українську державу. Хоча при цьому закликають просувати українську мову як засіб захисту від ворога, «хоча б дітей вчити української».
Третій наратив:
- Основні бінарні опозиції: справжні патріоти vs. борці проти російської культури; українці vs. зрадники; Україна vs. Росія; прозахідні українці vs. непрозахідні; еліта vs. прості українці; ПЦУ vs. УПЦ (МП); байдужих громадян не засуджують.
- Історичні пріоритети: золота доба – Русь і козацтво; нова визвольна боротьба, яка триває з часів здобуття незалежності; пригноблення України у складі СРСР; важливість визвольної боротьби ХХ ст., помилки незалежності – відмова від ядерної зброї і поява олігархату.
- Бажаний устрій: єднання; рух до ЄС та НАТО; збереження міноритарних культур; захист української мови та культури; подолання розколу з росіянами у майбутньому; толерантність до російськомовних; покарання ворогів України.
Коментар дослідників: «Носії цього наративу найчастіше проговорюють проблему показного патріотизму, який зосереджується на боротьбі проти російської мови, культури чи церкви, а не на захисті Батьківщини, хоча загалом визнається, що за українською мовою – майбутнє. «Мультикультурний» є полярним до наративу «Боротьби», зі взаємними звинуваченнями між їхніми носіями […] З іншого боку, тут геть відсутній осуд на адресу «байдужих громадян»: на цю тему носії наративу не міркують […] Це єдиний наратив, носії якого міркують про можливе майбутнє співіснування з РФ».
Оскільки вибірка спікерів для глибинних інтерв’ю нерепрезентативна, важко стверджувати, чи є запропонована картина вичерпною. Також наративи громадянського єднання та мультикультуралізму доволі близькі і часом зливаються.
Окрім виділених наративів у дослідженні, можна згадати ще кілька, які може не настільки присутні у публічному просторі, але мають своїх адептів:
- Аполітичний (політика, історія і культура нецікаві, головне – власний комфорт і звички, неготовність воювати/волонтерити і проявляти позицію);
- Збайдужілий (на зміну проукраїнському ентузіазму, спричиненому повномасштабним вторгненням, прийшла втома від війни і байдужість за долю країни «будь, що буде, головне, щоб війна закінчилася»).
Було б цікаво зробити репрезентативне дослідження, ідентифікувати і виміряти кількісні показники адептів найпопулярніших наративів в Україні і простежити, як ці показники змінюються з часом.
Фактор домінантних наративів, насправді, надзвичайно важливий для розуміння тилу, від якого також залежить результат війни і повоєнна ситуація.
ЛЕСЬ БЕЛЕЙ