Російсько-українська війна породила незліченну кількість викликів у царині довкілля. Проте наших шляхетних намірів і фахової підготовки може виявитись замало для того, аби повернути все до стану «як раніше». Чому? Про це в статті про найбільші екологічні ризики, спричинені війною, з якими зіткнемося невдовзі.
Одна з найсерйозніших проблем – знищення росіянами греблі Каховської ГЕС. Друге за площею в Україні водосховище фактично припинило існувати. Оголилося понад 200 тисяч гектарів землі, на якій нічого не росте, а до цього була водна екосистема. Відтепер більша частина водосховища в засушливий період року пересихатиме, у вологий – наповнюватиметься водою.
Науковці дискутують: одні кажуть, що ці місця невдовзі заселять інвазивні види, інші − що виростуть дерева. Не варто себе тішити ілюзіями про шанс на відновлення Великого Лугу – місцевості, яку вважають колискою запорозького козацтва. Ні, це неможливо. Великий Луг сформувався в післяльодовикові часи і тримався на унікальному мікробіомі, який за сучасних умов не відтворюється.
Наскільки придатними до використання стануть після знищення греблі сільськогосподарські землі у постраждалих унаслідок Каховської катастрофи регіонах? Адже вони були зоною ризикованого землеробства і здобули славу, передовсім, завдяки праці місцевих фермерів і дніпровській воді. Про врожаї херсонських кавунів, мелітопольських персиків, ранніх овочів із півдня можна забути – без поливу вони не родять. Можливо, натомість збільшаться площі посівів зернових. Ще більша ймовірність, що поля залишаться без обробітку – передовсім, там, де відбувалися\ще відбуватимуться активні бойові дії. Величезні площі, зарослі бур’янами, опустелювання (зміни клімату цьому сприяють), піщані бурі, суховії…Отакі перспективи.
Вочевидь, греблю і водосховище збудують наново: уряд днями затвердив постанову про експериментальний проєкт із початку відбудови Каховської ГЕС.
До локальних – хоча в кого язик повернеться назвати локальною проблемою можливе знищення найстарішого біосферного заповідника України – належить історія з «Асканією-Новою». Це перший наш природоохоронний об’єкт, занесений до списку ЮНЕСКО. Ні, всіх тамтешніх тварин не вбили і не з’їли представники «другої армії світу», принаймні дотепер. Значна частина техперсоналу (а це місцеві мешканці) залишилась в окупації, ці люди опікуються величезною територією, годують і лікують тварин, доглядають за колекцією дендропарку. Бо ж заповідник – не бібліотека: замкнув двері й їдь на всі чотири сторони. Корми на зиму тваринам тут заготували ще з минулого літа, є забезпечення водою зі свердловин, тож голод і спрага в заповіднику не загрожують. Проблема в іншому.
У березні нинішнього року установа змінила статус. До єдиного державного реєстру юридичних осіб Росії було внесене «Государственное автономное учреждение Биосферный заповедник Аскания-Нова» (навіть без імені Ф. Е. Фальц-Фейна), відповідно, призначена окупаційна адміністрація. На цей час територія «Асканії-Нової» у глибокому тилу ворога, але все може змінитися, коли сюди дійде лінія фронту. Найбільша загроза в тому, що росіяни, відступаючи, спробують вивезти тутешню колекцію тварин, передусім, копитних, які є національним надбанням. Це унікальні тварини, які за останні 140 років акліматизувалися до умов заповідника. Якщо їх кудись вивезуть або вони загинуть, не можна буде взяти й завезти нових. Нові тут не виживуть. Багато часу й зусиль витрачено, щоб тварини звикли до цього клімату. І тому в разі втрати цієї колекції відновити її буде неможливо, – стверджують фахівці. І додають: «Уся надія на Бога і на ЗСУ».
Або знищити, або вкрасти – таку стратегію використовують російські окупанти. В загроженому стані перебуває Джарилгацький національний природний парк, славний Джа, територію якого РФ намагається перетворити на землі для «мисливства, рибальства, вилову та відстрілу диких тварин». Це – про територію природоохоронного об’єкта. Логіка варварів.
Іронія долі: згадані вище копитні, зокрема, коні Пржевальського, чудово акліматизувалися на півночі нашої держави – в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику. Якраз тут їм ніщо не загрожує. Дикі коні, які там живуть, є нащадками невеликого табуна, привезеного з Асканії-Нової і випущеного в зоні відчуження в 1998 році. Тепер тварин стало у рази більше. Вони розосереджені в Чорнобильській зоні невеликими табунами.
Що із зоною зараз? Як відомо, упродовж 36 років там усюди, включно з Рудим лісом, відбувався процес розпаду радіоактивних елементів, верхній шар землі потроху вкривався опалим листям, сухою травою, хвоєю, а забруднений ґрунт потроху заглиблювався. Після вторгнення в лютому-березні 2022 року на цю територію росіяни перекопали весь заповідник, облаштовуючи окопи і бліндажі, їздили, де хотіли, на важкій техніці. Унаслідок цього маса небезпечних елементів потрапила знову у верхні шари ґрунту. Частково росіяни вивезли радіоактивні часточки на колесах і гусеницях власної техніки. Утім фахівці запевняють, що великої небезпеки це не спричинить, навіть на радіаційний фон близького до зони Іванкова суттєво не вплине. Розмови про те, що російські військові масово гинуть від отриманого в Чорнобильській зоні опромінення – не більше, ніж байки. От якби вони просиділи безпосередньо в саркофазі півроку-рік, була б інша справа…
Що, насправді, недобре – фахівці мають доступ лише до третини території заповідника, це перше. Друге – небезпека можливих пожеж у межах 10-кілометрового радіуса навколо ЧАЕС.
До речі, ґрунти з деокупованих територій зараз активно досліджують учені – як українські, так і іноземні. До яких висновків і коли вони дійдуть? Скільки відсотків цих земель можна буде рекультивувати, а скільки на довгі роки залишаться місячним ландшафтом? Прогнозувати важко. Франція, наприклад, дотепер має червоні зони там, де відбувалися бої Першої світової. У Хорватії так само частина території залишилася поза зоною використання, хоч після війни минуло три десятиліття. У цьому ж списку Боснія і Герцеговина. І це лише у Європі, а що говорити про решту світу?
Пожежі будуть одним із найсерйозніших післявоєнних викликів, з якими доведеться зіткнутися на територіях, де відбувались бойові дії. Дуже часто там встановлювали міни, у ґрунті залишилися забрудники із боєприпасів. Останнім часом почастішали масові підпали лісів на окупованій частині Херсонщини – росіяни панічно бояться партизанів. Вогонь поширюється на територію унікального Чорноморського біосферного заповідника. Скільки живих організмів знищено і поранено вибухами, скільки згоріло і ще згорить у вогні? Їх незліченна кількість. Це і є приклад справжнього екоциду, розпочатого вторгненням росії.
Пожежі небезпечні не лише самі по собі, а й опосередковано. На згарищах із часом оселяються і масово поширюються адвентивні види. «Адвентивний» – чужорідний, зайшлий, випадковий. Це види, які випадково або спеціально занесені на чужу для них територію. Такі процеси типові для катаклізмів, зокрема, воєнних дій. Яскравий приклад – поява колорадського жука у Європі після Першої світової війни.
Ботаніки констатують, що вже зараз у вирвах від різного типу боєприпасів, на місцях фортифікаційних споруд значно активізувалося поширення інвазивних (адвентивних) видів рослин. Серед них є небезпечні для здоров’я людини. Невдовзі окопи, бліндажі, колії, стануть найбільшими у світі розплідниками амброзії, золотарника, борщівника. Вони руйнуватимуть наявні екосистеми, які самі собою не відновляться, бо це неможливо. Вплив воєнних дій та зміни клімату в сукупності спроможні породити катастрофічні наслідки. Розрахунки науковців свідчать, що можуть зникнути близько 25% популяцій рідкісних рослин і понад 30% біотопів України.
Великий біль викликає стан багатьох природоохоронних об’єктів. Загалом на момент захоплення російською армією максимальної за площею території України під окупацією перебували 44 відсотки заповідних об’єктів держави. Зараз значна частина їх уже звільнена, але є місця, які надовго, якщо не назавжди, залишаться руїною.
Перший у цьому страшному списку – Національний природний парк «Святі Гори». Він розташований уздовж річки Сіверський Донець. Основну його площу займають соснові бори, які сьогодні активно горять. Найближчим часом може вигоріти до 70% дерев. Бої за Богородичне, Святогірськ, Лиман, Ізюм точилися безпосередньо на території нацпарку. Не раз і не два там відбувалося мінування як українськими військовими, так і рашистами. Карт розмінування немає.
Другий – Чорноморський біосферний заповідник. Унікальний він тим, що на його території гніздувалась до війни величезна кількість птахів – дрохва, орлан-білохвіст і навіть хохітва. Заповідник також є важливим пунктом на шляху міграції. Нині територія Чорноморського біосферного страждає від пожеж: росіяни умисно підпалюють ліси та очерет, бо бояться спецпідрозділів ЗСУ і партизанів. Птахи змушені шукати інші місця, це суттєво змінює екосистеми.
Території названих та ще декотрих інших заповідників, які побували під окупацією, після війни можуть перетворитися на нові вимушені зони відчуження, адже вони тотально заміновані. Якщо процеси відновлення природи відбуватимуться в них з позитивною динамікою, Україна може стати світовим лідером відтворення природи. Але це у випадку успішного відтворення – чого, звісно, ніхто не може гарантувати. Такого досвіду у світі ще не було.
І, нарешті, про степ. Цілинних, нерозораних ділянок із ковилою, ховрашками і дрохвами, буйноцвіттям трав на землях, яких ніколи не торкався плуг, у Європі збереглося від 1 до 4 відсотків. Усі залишки степів розташовані на півдні та сході України, ці дорогоцінні ділянки є заповідними, вони збереглися у непридатних для землеробства місцях. Зате виявились придатними для того, щоб маскувати ворожі військові підрозділи. На Херсонщині така доля спіткала, наприклад, Національний парк «Кам’янська січ», там росіяни перетворили степові балки на свій бастіон. Але більшість степових резерватів розташовані на окупованому поки що лівому березі Дніпра. Нині потрапити туди немає змоги, про стан охоронних об’єктів можна лише здогадуватися.
Це лише частина «больових точок» українського довкілля. Багато тем і об’єктів залишилось поза кадром, хоча вони теж не просто болять, а часто й кровоточать. За даними Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів, оприлюднених через рік після початку повномасштабного вторгнення, природі України вже на той час було завдано збитків щонайменше на 10 трильйонів гривень.
Які висновки? На відміну від проблем, спричинених війною у політичній, фінансово-економічній, гуманітарній сферах, долати негативні наслідки в довкіллі завжди значно складніше. Штука в тім, що природа живе за своїми законами. І коли через війну порушено важливу ланку в котромусь із її ланцюжків, запускається цілий каскад змін і перетворень у довкіллі, які складно передбачити, а ще важче відкоригувати. Утім, війна закінчиться нашою перемогою, і саме нам доведеться давати раду і собі, і своїй країні, і рідному довкіллю. Готуймося.
Джерела:
- Загороднюк Ігор, Вишневський Денис, Втрати та зміни біорізноманіття в зонах тривалих бойових дій в Україні: теріологічна складова (2014—2022 рр)
- Дідух Яків, Екосистемний підхід до оцінки збитків, завданих воєнними діями
- «Вода. Земля. Вогонь», документальний фільм про вплив війни на довкілля України
Авторка: журналістка Ніна Жежера