У рамках Діалогової платформи Українського Дому в Українському кризовому медіа-центрі відбулася бесіда із письменницею, радіоведучою та радіопродюсеркою Радіо Культура (Суспільне) Оленою Гусейновою.
Журналіст Олексій Ананов обговорив із мисткинею роль, тенденції, еволюцію та місію сучасної української поезії.
На думку пані Олени, культура — життєво необхідний механізм, щоби вижити. І війна в Україні яскраво продемонструвала це.
Олена Гусейнова вважає, що 21 століття, це вже не час час великих поетів (Гете, Шевченко), проте, вона переконана, що роль поезії й нині колосальна.
“2014 рік, це рік в який нам була дуже необхідна поезія. Із нами сталося щось таке, що ніякого нашого мовлення було недостатньо, щоб це пережити. Це розстріл Небесної сотні, гибелі таких самих людей, як ти. Причому у прямому ефірі, або біля тебе. Це дуже велика травма. І в цей момент з’являються тексти, які, ймовірно, не буди шедеврами, і в той час вони були часто російською мовою. Але вони допомогли суспільству це, якщо не пережити, то просто знайти місце всередині себе, куди це можна було скласти”.
Нинішній час, переконана письменниця, це час поезії, есеїстики та фотографії.
“Поезія – це спосіб швидкого реагування. Есеїстика – повільніше реагування, але есеїстика дає можливість фрагментарності. Тобто ти не мусиш узагальнювати, як в новелі чи оповіданні. Ти можеш просто рухатися за своїм нерівним диханням, але тобі потрібен високий рівень інтелектуальної рефлексії. А вона не завжди є. А поезія дає цю швидку реакцію. І фотографія теж”.
За словами пані Олени, у 2014 році мова, як художній засіб, розсипалася. Поетам довелося шукати нові конструкції, щоб задовольнити запит суспільства на поезію.
Письменниця також поділилася власною думкою щодо того, хто для неї був ключовими поетичними фігурами в Україні після 2022 року.
“Як людина, яка професійно слідкує за поезією, я їх відкрила для себе з війною. Це ті, хто пише зараз на передовій, на “нулі”. Можливо це не найдосконаліша поезія. Це Артур Дронь та Ігор Мітров. Обох я знала, як поетів, до повномасштабного вторгнення, і обох не сприймала. Але зараз я думаю, що це два найпотужніші голоси. Вони дуже органічні, це не вичищена поезія. Це поезія, яка виходить із такого досвіду, який нам тут дуже важливо бачити”.
“Зараз у нас та межова ситуація, коли зрозуміло, що культура – це не бантик. Культура – це механізм, який життєво необхідний, щоб вижити”, – переконана пані Олена.
Повністю розмову із письменницею Оленою Гусейновою ви можете переглянути у нашому відео на початку статті.
