84 роки тому, 6 січня 1938 року, народився великий український поет та правозахисник – Василь Стус. Він був і залишається совістю української нації. Після своєї смерті поет став джерелом конфліктів та політичних суперечок, які не вщухають і сьогодні.
Дитинство та юнацькі роки
Василь Семенович Стус народився 1938 році на Вінниччині в селянській родині. Був четвертою дитиною в батьків. Дитинство та юність дисидента минули на Донеччині. Батьки поета переїхали туди аби уникнути примусової колективізації. Після закінчення школи Василь поїхав до Києва аби вступити на журналістику, але його не взяли через вік. На той момент йому було лише 16 років. Тоді поет повернувся на Донеччину та закінчив Донецький педагогічний інститут (нині Донецький національний університет імені Василя Стуса). Під час навчання Стус завжди відповідав лише українською. Самостійно вивчив латину та німецьку мову. В цей час почав писати вірші. В 1959 році «Літературна газета» видала його перші вірші. Після закінчення навчання, 2 роки служив в армії на Уралі.
Після армії в одній з шкіл Горлівки, що на Донеччині, почав викладати українську мову.
Восени 1963 року Василя Стуса зарахували до аспірантури Інституту літератури АН УРСР.
Арешти та ув’язнення
Восени 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», Василь Стус, Іван Дзюба, Юрій Бадзьо, В’ячеслав Чорновіл та інші представники інтелігенції піднялися зі своїх місць в знак протесту проти арештів творчої молоді, які відбулися напередодні. За цю акцію молодого Стуса виключили з аспірантури, а агенти КДБ почали слідкувати за ним. Згодом, у зв’язку з цим, його збірки не були опубліковані. Лише іноді Василь публікував свої вірші під псевдонімом Василь Петрик.
10 грудня 1965 року одружився з Валентиною Попелюх, працював на різних роботах чорноробочим. Через рік після одруження в них народився син – Дмитро.
На початку 1970-х років приєднується до Гельсінської групи захисту прав людини. А в січні 1972 року літературознавця вперше заарештовують на 5 років неволі та 3 років заслання. Покарання відбував у таборах Магаданщини й Мордовії. Під час листування з дружиною передавав вірші, інші вірші були вилучені та знищені ще під час відбування покарання.
Одного разу Стус ледь не помер – один ув’язнений поранив його заточкою. У поета відкрилась внутрішня кровотеча і допомогу йому не надавали аж поки на жіночій зоні не розпочалась акція голодування, тоді Василю зробили операцію та врятували життя.
Правозахисник повернувся до Києва 1979 року, працював робітником на заводі. В 1980 року знову був заарештований та засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання у Пермській області. А також визнаний, як «особливо небезпечний рецидивіст».
За час відбування покарання рік сидів в камері-одиночці за передачу зошита з віршами на волю.
Загибель поета
1984 році Стус написав своїй сім’ї прощального листа. В серпні 1985 року його вкинули до карцеру, де Василь в знак протесту оголосив про сухе голодування. Через декілька днів, в ніч з 3 на 4 вересня він помер. Офіційно – у Василя зупинилось серце. Поховали поета на табірному кладовищі в безіменній могилі, адже не можна було забирати тіло до кінця терміну ув’язнення. Лише через 4 роки після смерті прах Стуса перепоховали в Києві. Варто зазначити, що на могилі була табличка із цифрою 9. Згодом, посмертно вийшло 9 томів його творів.
Загалом, дисидент провів 13 років в неволі. Табірні наглядачі знищили рукописи із більш як 300 віршами. Але його вірші ув’язнені вивчали на пам’ять.