Для цивілізованого світу найвища цінність – це життя людини. Мета російських терористів – сіяти смерть серед українців. За період масштабного вторгнення в Україну тільки за офіційними даними вони вже вбили 161 дитина (цифра на період написання матеріалу), тисячі мирних громадян України… Особливо продовжують страждати багатодітні родини, люди з інвалідністю, старенькі, діти-сироти, які самостійно, на жаль, не можуть виїхати з «гарячих» точок. Маленького Адама прийомні батьки привели до поліцейської дільниці, а самі зникли у невідому напрямку, а Костик, чудом вирвавшись з-під обстрілів, зміг обійняти свою маму після довгої розлуки. Ці історії, розказані на своїй сторінці у соціальній мережі громадським діячем, священником Андрієм Пінчуком з Дніпропетровської області, дізнався весь світ. У центрі уваги відомих світових медіа сьогодні драматичні історії порятунку українців, бо ніхто не має права забрати у них життя. Завдяки Андрію та відважній команді однодумців Новоолександрівської громади 2700 мирних жителів вдалося вивезти з-під обстрілів у Донецькій, Луганській, Харківській та Херсонській областях та обігріти їх у затишному прихистку.
Згуртованість – це те, що надихає європейців
Доля познайомила мене з цією людиною кілька років тому. Андрій Пінчук на той час був старостою та зумів розв’язати нагальну проблему водопостачання та вивезення сміття у селах старостату. Його успішний досвід реформування місцевого самоврядування брали на озброєння інші українські громади. Він був одним із героїв соціального реаліті-шоу «Громада на мільйон. Обмін спеціалістами», який демонструвався на всеукраїнському телеканалі. Його називали «апостолом децентралізації». Він не боїться говорити з людьми про складні речі, його поважають і добре пам’ятають, наприклад, як він організував прихисток для переселенців у 2014 році та об’єднав громаду після урагану, що накрив територію сіл у 2015-му.
Власне сьогодні завдяки Андрію працюють три великих команди, робота яких організована дуже чітко. Одна команда займається евакуацією жителів з «гарячих» точок, інша – евакуює переселенців до безпечних місць заходу України чи перевозить людей за кордон. І ще одна група волонтерів допомагає облаштуватися у прихистку, годує та намагається відволікти увагу дорослих і дітей від жахіть війни, які їм довелося пережити. У цьому велика заслуга не тільки вчителів та вихователів місцевих навчальних закладів, але й представників спільноти лікарняних клоунів, які працюють тут волонтерами. Окрім того, команда, яка забирає людей з «гарячих» точок, доправляє туди гуманітарні вантажі.
“Перші два дні було не зрозуміло, що відбувається, а на третій день люди почали тікати з областей, де велися бойові дії. Переселенців було дуже багато, вони потребували допомоги з ночівлею та харчуванням. Тому спільно з Новоолександрівською громадою було вирішено відкрити прихисток на базі місцевої школи. Благодійний фонд «Помагаєм», у якому я є членом наглядової ради, разом з громадою облаштували простір для переселенців”, – розповідає Андрій Пінчук.
Ця війна наочно продемонструвала згуртованість українців та їхню здатність до швидкого і ефективного налагоджування горизонтальних зв’язків. І це сьогодні надихає та викликає захват у європейців, американців. Андрій переконаний, що саме реформа місцевого самоврядування, яка навчила людей брати на себе відповідальність та виявила велику кількість нових лідерів, не дозволила московській орді захопити Україну за 72 години. Українці показують себе згуртованими і повсюдно допомагають один одному, кожен сьогодні воїн на своєму місці. Так само і жителі громади з власної ініціативи включаються у роботу прихистку. Це вже зовсім інший рівень свідомості громадян та масштабу їхньої участі, ніж був 2014 році.
“Сьогодні нам доводиться працювати в умовах повномасштабної війни та ще й з категорією людей, яких доля обділила увагою. Ми спільно з Андрієм Пінчуком вирішили, взяли на себе відповідальність і створили прихисток. Громада утримує приміщення, частина працівників, які працюють тут, отримують заробітну плату. Відкрита їдальня, ми також надаємо усім підопічним медичну допомогу. Один із дитячих садочків громади щодня випікає хліб та пиріжки для наших гостей. Ми дуже вдячні, бачимо, як мешканці громади і навіть обласного центру везуть, несуть речі та продукти, а також постійно пропонують нам свою допомогу”, – ділиться голова Новоолександрівської громади Дніпропетровської області Олександр Візір.
Страшна біда об’єднала громаду і перевіряє на людяність. Не просто вирішувати долю сиріт, людей поважного віку, багатодітних родин. Голова громади розповів, як Андрій Пінчук вивіз з-під обстрілів 9 дітей-сиріт віком від п’яти місяців. Йому в руки передали цих немовлят з дитячого будинку в одній із «гарячих» точок. І поки служба у справах дітей громади терміново вирішувала їхню долю, місцеві мешканці забрали малюків у свої родини. Годували, відмивали і відігрівали своїм теплом та любов’ю. Сьогодні цих дітей вже передали тимчасово у родини українців, а вже після перемоги буде прийнято рішення про їх остаточне місце проживання.
“Ці люди не приховували сліз, і ми плакали разом з ними!”
У перші дні повномасштабного вторгнення Андрій Пінчук написав повідомлення у соціальних мережах, що готовий придбати автобус для порятунку найуразливіших категорій населення. Десятки людей відгукнулися на його заклик, пропонували допомогу, перераховували гроші. Наприклад, благодійний фонд «СОС Дитячі містечка України» придбав один із автобусів. Найбільше пожертв надійшло і продовжує надходити із-за кордону, від жителів Франції, Ізраїлю, США, Нідерландів, Норвегії. Від релігійних громад і від окремих людей. За ці кошти якраз і організовується евакуація з тих областей, де сьогодні тривають бойові дії. Від самого початку Андрій супроводжує колони автобусів, він може розповісти десятки історій страждання людей і перемоги людяності.
“Не виходить з голови паралізована жінка, яка три тижні перебувала сама (!) без будь-якої допомоги і нам вдалося її евакуювати, поклавши у машину для перевезення вантажів. Багато днів вона справляла фізичні потреби прямо під себе, бо нікого не було поряд, хто б міг про неї подбати. Жінка мовчала і тільки, коли ми приїхали у прихисток, зізналася, що не їла п’ять днів…На щастя, нещодавно нам вдалося перевезти 13 врятованих «лежачих» людей до притулку в Івано-Франківську область. Ці люди не приховували сліз, і ми плакали разом з ними”, – розповідає священник.
Проте найстрашніше, зізнається Андрій Пінчук, коли ти не можеш допомогти, а тебе вважають останньою надією.
“Днями зателефонувала мама, у якої троє дітей, двоє з них діти з інвалідністю, які пересуваються на візках. Просить евакуювати їх, бо у селі після постійних обстрілів уціліла лише їхня хата. Ми спочатку обіцяємо допомогти, але потім дивимося на карту і розуміємо, що не зможемо туди доїхати, нас просто не пропустять. І ти маєш вибачитися і про це чесно сказати жінці. На жаль, ми не можемо занадто ризикувати, бо ми для окупаційних військ гарна мішень. Нещодавно наша колона автобусів потрапила під обстріли і ми так само хвилюємось за життя та безпеку врятованих людей, наших водіїв, штурманів. Завдяки поліції, яка нас супроводжувала, вся наша автоколона тоді вціліла і ніхто не загинув”, – ділиться Андрій.
Священник має чітку позицію щодо переговорів з російським окупантом і вважає, що їх потрібно відправляти туди, куди пішов руський корабель. Там, де не працюють слова, мають працювати інші механізми.
“Моя особиста думка – Україна не повинна погоджуватися на мир заради миру, ми маємо йти до перемоги, будь-якою ціною. Бо перемир’я сьогодні – це 100% вірогідність того, що росія розпочне війну завтра. І якби у мене була можливість звернутися до європейського співтовариства, я б попросив їх закрити небо і надати не тільки оборонну, але й наступальну зброю, щоб ми найскоріше звільнили окуповані території та перемогли ворога”, – наголосив Андрій Пінчук.
Для мене людина, яка врятувала більше тисячі життів – апріорі належить до Праведників світу. Кажу Андрію про це, а він посміхається і не погоджується. – Це перебільшення. Я – простий українець, і як тисячі інших, роблю те, що можу робити, – відповідає, – хтось допомагає переселенцям, хтось волонтерить, хтось рятує життя, не потрапляючи на шпальти газет.
Сьогодні Україна та Європа, на думку священника, стала територією праведників, які допомагають один одному. Усі воїни, але у кожного свій фронт. І це дає надію, що ми зможемо все подолати і перемогти.
Оксана Якуніна, Український кризовий медіа-центр