Упродовж багатьох років Москва активно використовувала історичні міфи як інструмент впливу, зокрема у Східних і Південних регіонах України. З початком повномасштабної війни ці міфи не зникли — навпаки, були активізовані як частина гібридної агресії. Про те, як цьому протистояти, йшла мова на відкритому публічному обговоренні, присвяченому темі російської історичної пропаганди, яка десятиліттями формувала хибні уявлення про Харків та область.
Модератор зустрічі, кандидат історичних наук Ігор Стамбол, зазначив, що ця розмова стала вже традиційною в рамках досліджень, які проводить Український кризовий медіа-центр. Протягом проєкту було вивчено наративи, поширені у 9 областях України, виявлено найпоширеніші історичні кліше, які використовуються проросійською пропагандою, та здійснено аналіз і спростування цих хибних тверджень.
Одним з найвідоміших міфів, який Москва роками просувала щодо Харкова, була теза про його “першостоличність” — мовляв, саме цей факт надає місту особливого статусу, начебто споріднює з радянським минулим і Росією. Однак, за словами завідувачки кафедри українознавства, кандидата історичних наук Наталії Аксьонової, цей міф уже практично вичерпав себе.
«Це вже не використовується в Харкові на загал. Прибрали навіть побутові маркери — назви цукерок, алкогольних виробів, вулиць, що апелювали до “першої столиці”. Не підтримує молодь і наративів, пов’язаний із радянським прочитанням історії, наприклад, через постать Жукова», — підкреслила Аксьонова.
Відправною точкою змін стала весна 2014 року. Тоді Харків встояв перед спробами реалізувати “Харківську народну республіку”. Містяни виявили себе не як носії проросійських поглядів, а як громада, яка не приймає окупацію. Тож відтоді пропагандистські шаблони втратили свій вплив.
Однак, інші наративи залишаються дієвими. Зокрема — мовне питання. Як зазначає редакторка видання “Вісті Зміївщини” Тетяна Логвіна, саме російська мова в регіоні досі слугує одним з ключових маркерів, до яких апелює російська пропаганда: «Російської мови в Харкові ще багато. Ми намагаємося протидіяти цьому, журналістика в регіоні здебільшого україномовна, але цей виклик залишається. До початку повномасштабного вторгнення українськість Харкова часто недооцінювали – як в Україні, так і в Росії», — наголосила вона.
Журналістка також звернула увагу на іншу проблему – брак українських історичних наративів про Харківщину в національному інформаційному просторі. Зокрема, в літературі недостатньо представлено місцеві сюжети, періоди козацької та докозацької доби. Це створює вакуум, який заповнюється чужими міфами.
«У нас є про що говорити — і про билинних героїв, і про місцевих діячів. Наприклад, історія Альоші Поповича, який, за дослідженнями, жив саме на Харківщині. Це наша територія і наша історія, яку треба розповідати своїми словами», — підсумувала Тетяна Логвіна.
Керівник Групи з аналізу гібридних загроз УКМЦ Володимир Солов’ян вважає, що одна з головних проблем полягає в тому, що Україна досі не в достатній мірі інтерпретує власну історію — ні для себе, ні для зовнішнього світу.
«Для багатьох аудиторій за межами України ми досі виглядаємо як частина колишньої колонії Росії. І якщо ми не транслюємо свою візію історії, то за нас це роблять інші — агресор в першу чергу», — заявив він.
У контексті Харкова це означає необхідність переосмислення історії Слобожанщини, аналізу формування полків, етнічного складу регіону на різних етапах, і — найголовніше — розуміння, чому Росія досі претендує на Харківську область, обґрунтовуючи це історичними «підставами».
Завершуючи обговорення, Ігор Стамбол підкреслив: у громадах є величезний потенціал для того, щоб формувати українську ідентичність через правдиву історію. Необхідно лише мати ресурси і підтримку для реалізації відповідних ініціатив.
«Практик і якихось таких моментів, які можуть посприяти утвердженню ідентичності української в будь-якому із регіонів, у нас дуже багато. Просто треба мати можливість їх реалізовувати. В цьому контексті і треба розглядати ті дослідження в регіонах, які зробив Український кризовий медіацентр зробив. Впевнений, що місцеві активісти, медійники та історики теж працюють в тому ж напрямку», — сказав він.