Чернігівщина серед перших відчула на собі наступ російської армії. Значна частина громад, близьких до білоруського і російського кордонів, опинилися в тилу російських військ. Одні перебували під повною окупацією, іншим, як Сновській та Корюківській, пощастило більше – їх населені пункти стали транзитними для росіян на шляху до Чернігова і Києва. Так чи інакше, місцеві мешканці опинилися в ізоляції. Хоч тут і не точилися активні бойові дії, але гостро постали проблеми перебоїв із продуктами, відсутності ліків і товарів першої необхідності. В такій складній ситуації на допомогу людям прийшли волонтери. У волонтерський рух активно включилася молодь. Буквально від самого початку війни, переборовши паніку і страх, молодіжні центри та організації стали координувати питання гуманітарної допомоги.
Діти швидко стали дорослими
«САМ» розшифровується: сновська активна молодь. Цей молодіжний центр при міській раді функціонував давно. Скільки тут усього цікавого відбувалося! Чого варті вело-селфі-квести, перегляди фільмів під відкритим небом, квести, конкурси караоке, тренінги, створення розважальних кліпів та багато-багато іншого. За підтримки програми міжнародної допомоги та міської ради центр переформатувався у молодіжний простір. А відтак стало більше можливостей для реалізації нових задумів, залучення активної молоді та добрих справ.
Із перших днів вторгнення Росії в Україну молодіжний простір «САМ» став волонтерським штабом. Про його нову діяльність спілкувалася із керівницею осередку Ольгою Гаврилець.
– Відкриття молодіжного простору відбулося незадовго до початку війни, на 24 лютого був запланований перший захід. Перегортаючи календар, бачу розписані на кожен день якісь заходи, справи, – ностальгує співрозмовниця. – Нічого, моя молодь усе це зробить пізніше.
Для Ольги початок війни не став несподіванкою:
– Я завжди говорила, що війна буде. Мій чоловік спілкувався з військовими і говорив, що вона почнеться з дня на день. 24 лютого о пів на п’яту ми прокинулися від вибухів. Зателефонували з прикордонного пункту і сказали, що почалася війна. Ми це вже зрозуміли й самі. Якщо чесно, не думала, що вона буде такою. Хоча ми ж не знаємо, що таке війна, і якою вона є.
У частині сіл нашої громади базувалися російські солдати. До нас вони заїхали один раз, забрали міського голову, кількох хлопців, очільника сільської громади. Доля останнього та ще двох місцевих досі невідома.
Коли проїжджали танками через Сновськ, то люди зупиняли їх живою колоною, просили відмовитися від війни. Серед них був і чоловік Ольги, який пропонував відвезти російських солдат (майже всі молоді) назад до кордону. Були й історії, які переповідатимуть місцеві ще довго: і як навмання водили їх танки туди-сюди, збиваючи з курсу, щоб ті грузли в болоті, і як техніку розбирали, і як партизани нового часу коктейлем Молотова підірвали транспорт із боєприпасами, як жителі були очима армії та повідомляли про пересування російських військ. У кожного був свій маленький фронт і внесок у спільну перемогу.
Ольга говорить, що швидко оговталася. Певно, дається взнаки професія вчителя і діяльність активістки, бо не може довго всидіти без діла. Після телефонного дзвінка подруги почали збір допомоги військовим – речі, ліки, продукти харчування. Шукають джерела надходження гуманітарної допомоги. Завжди підтримує їх Сновський міський голова Олександр Медведьов, відгукуються містяни.
Через війну багато людей шукають прихистку там, де земля не здригається від вибухів. Часто покидають домівки без нічого. Тому наступним пунктом діяльності центру стала допомога вимушено переміщеним особам.
– У міській раді взяли списки переселенців – це були ще перші 250 чоловік, обдзвонювали їх, запрошуючи прийти і взяти необхідні речі. Пізніше сюди почали приходити й малозабезпечені. Ця робота триває.
Не залишилися без уваги молоді матусі, які тільки нещодавно народили – їм передали підгузки, дитяче харчування, засоби особистої гігієни. Породіллям підготували пакети з найнеобхіднішим для пологового відділення.
Передали підгузки та продукти харчування в будинок для літніх людей. У нас є школа-інтернат, туди теж направили продукти та засоби гігієни. Формуємо пакети підтримки сім’ям, в яких чоловіки захищають нашу Україну.
Ліки, які нам надходять, передаємо місцевій лікарні, фельдшерським пунктам, населенню, пораненим захисникам.
Молодь, що називається, не вилазить з нашого центру. Оголошую збір на 10 годину, а вони всі о 9-ій уже на місці. Мої діти швидко стали дорослими, – ділиться Ольга.
«Є вільний час – можу допомогти людям»
Альона Андрушко до війни не була членом молодіжної ради. Вона працювала в управлінні освіти, сім’ї, молоді та спорту Сновської міської ради. Її функціональні обов’язки передбачають спілкування із вразливими категоріями населення громади. Тож вона добре знає потреби нужденних. А до волонтерства її долучила подруга Ольга Гаврилець.
– На роботі зараз встановили чергування. Є вільний час – можу допомогти людям, – говорить Альона. – Розвозимо, зокрема і моєю автівкою, пакунки з продуктами та засобами гігієни по всіх селах громади, адже їм зараз складно потрапити до міста. Почули багато важких для розуміння історій. Не забуду, як прийшли до одинокої бабусі 1933 року народження. Невеличкого зросту, в хустинці, у домівці чистенько, затишно. Вона ніби з іншої епохи. Говорить: «Я не грамотна, війну пережила, голод, а тут знову таке…» Або поспілкувалися із родиною з Бучі. Жінка із чотирма дітьми переїхала до батьків, залишивши розбитий ущент дім… Що тут скажеш. Хочеться допомогти цим та іншим людям.
«Зброю в руки взяти не зможу, хоча санітаром, якщо треба, буду»
Олександр Гончаренко з перших днів Сновської молодіжної ради є її активним учасником. Професійне заняття – фізична особа – підприємець, життєва позиція – громадський діяч. Як і у всіх, життя розділилося на до і після війни. До – плани в новому молодіжному просторі, написання проєктів із облаштування міста, один із них – зона відпочинку в гідропарку – він виграв. Після – непрості реалії життя та волонтерство.
– Важко було усвідомлювати, що за якісь 20 кілометрів від нас – російські війська. Я займаюся продажем будівельних матеріалів. Коли почалася окупація, торгівля припинилася. Натомість власним «бусом» став допомагати розвозити гуманітарну допомогу. Спершу не розуміли, де її брати. Поступово обзавелися контактами, і про нас почали говорити.
Їздили за допомогою в різні точки: у Ніжин, у Київ – в об’їзд за 600 км, хоча відстань – 220 км. У дорозі й у дорозі! А ще завантажити, розвантажити, розвести все, відповісти на численні дзвінки…
Ось зараз очікуємо нове надходження одягу і продуктів харчування. Це все повеземо в села сусідньої Корюківської громади.
Багато людей зараз – у непростих умовах: без роботи або змоги дістатися до неї, без зарплати, без житла…Ми просто допомагаємо. Добрі справи люблять тишу. Робимо все, що треба для перемоги, все, що в наших силах. Треба буде піти захищати країну, піду. Проте зброю в руки взяти не зможу, хоча санітаром, якщо треба, буду, – зазначив Олександр.
Там де активний лідер – активна молодь
– У Корюківці дуже активне молодіжне середовище. Тут удалося консолідувати зусилля та діяти спільно у партнерському трикутнику бізнес, влада і молодь, – ділиться думкою директор комунального закладу Корюківський молодіжний центр «КУБ» Володимир Онищук.
Чоловік давно займається питаннями молоді. Свого часу ініціював громадську організацію, працював над різними проєктами в ній. Внаслідок реформи з децентралізації утворилася громада, а при ній – молодіжна рада. Згодом міська влада передбачила фінансування на створення молодіжного центру на постійній основі. У них з’явилося власне приміщення, про яке давно мріяли. Були фінанси, розуміння й підтримка з боку міського голови Ратана Ахмедова. Планів було – не злічити, але їх реалізації завадила війна.
– Паніки не було, просто в голові не вкладалося, що все це відбувається з нами. Звісно, працювати, як раніше, не могли. Що робити? Перше, звернулися до місцевих мешканців стосовно надання житла для переселенців. Таким чином зібрали банк даних житла.
Організували доставку необхідної допомоги адресно по громаді для тих, хто не в змозі сам отримати. Як? Бачимо: є великі черги за продуктами. А є люди, які доглядають за малими дітьми, інвалідами, вони не можуть стояти в таких чергах. Наші волонтери робили це за них.
За кілька тижнів після початку вторгнення Росії в Україну в багатьох мешканців Корюківщини постала проблема з ліками. Тоді ми почали складати списки необхідних медикаментів та шукали їх через друзів і знайомих по всій Україні, купували та знаходили шляхи доставки. У нас зосереджено штаб із видачі безкоштовних ліків для дітей із захворюваністю щитоподібної залози, – розповів Володимир.
Ще одна ініціатива – збір матеріалів для пошиття бронежилетів.
Нині волонтери координують отримання міжнародної гуманітарної допомоги, у т. ч. й ліків, засобів гігієни та перерозподіляють усе це в громаді. В цьому напрямі співпрацюють із різними міжнародними фондами, благодійниками, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями з України та з-за кордону. В молодіжному центрі «КУБ» створили базу даних людей, яким видають гуманітарну допомогу. Це для того, аби уникнути неприємних випадків, бо одного разу дізналися, що жінка, отримавши дитячі памперси, намагалася їх продати. Тож, щоб ні в кого не було спокус.
Ще організували пункт зі збору допомоги для незахищених категорій населення (людей поважного віку та сімей із дітьми, які не перебувають на обліку в соціальних службах). Відкрили курси психологічної допомоги від професійного психолога.
Одна з останніх ініціатив – для тих, хто працює на землі. Готуються роздати, передусім на села, насіння від друзів із Заходу України.
У рамках співпраці з військовими волонтерами хочуть провести курси для всіх охочих оволодіти навичками першої домедичної допомоги.
Є у них на меті й інша робота – творча зустріч до Дня сім’ї, веломандріка і квест – для переселенців, аби ознайомити їх із містом та його історією.
В обох громадах – у Сновській і Корюківській – свою діяльність швидко адаптували до нових реалій, а спільні зусилля міцно сплелися між собою для перемоги. Тут переконані, що навіть і незначна допомога, вона все одно важлива. Адже навіть найменша дія може мати потужний ефект. А головне – сьогодні українська молодь показує, що Україна є і буде!
Авторка Олена Фокша
Фото з Facebook-сторінки Корюківського молодіжного центру “КУБ” та молодіжної організації “САМ”