Напередодні 8 травня – Дня памʼяті та примирення, коли українці вшановують тих, хто боровся з нацизмом, а також усіх жертв Другої світової війни, Український кризовий медіа-центр зібрав експертів, щоб обговорити питання, яке ще кілька десятиліть тому ніхто б не наважився задати: чи оцінений внесок українців у перемогу?
Агресія РФ проти України змусила переосмислити традиційні погляди, у тому числі і на події тієї давнини, і все більше українців починає ставитись до звичних шаблонів ВОВ як до міфів радянської пропаганди.
«Перший міф полягає в тому, що все те, що сталося, було названо не так, як було, а як хотілося керівництву СРСР, – зауважив директор Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті Ігор Кулик. – А саме Велика вітчизняна війна. Тим самим відкидалось все, що було до червня 1941 року – повну співпрацю між двома тоталітарними режимами, а закінчення війни у радянській історіографії зупинялось 9 травня, а не 2 вересня».
Українців ділили на дві категорії, і це, на його думку, стало другим міфом. Правильними називали червоноармійців, і, можливо радянських партизанів. Поганими ж вважали націоналістів, які воювали в Українській повстанській армії, і за це радянська влада їх називала німецькими колабораціоністами.
«Радянський Союз у 1991 році розпався, а міфи залишилися. Вони нарощуються новими образами, нібито архівними документами. Все це активно використовує російська пропаганда», – наголосив Ігор Кулик.
Про своє визначення міфів і спроби Національного музею історії України у Другій світовій війні вести активну роз’яснювальну роботу розказав завідувач відділу міжнародної співпраці цієї установи Дмитро Гайнетдінов.
«Через плюралізм показу історичних подій в експозиціях і в освітніх проєктах ми намагалися значною мірою деконструювати два дуже небезпечних міфи, які насаджує росія в інформаційному полі демократичного світу. Перший про виключно російську заслугу у перемозі над нацизмом. Інший міф, який потрібно деконструювати, полягає у особливому підвищенні кількості колаборантів в Україні», – зазначив спікер.
У 2019 році у великій виставці «Україна. Незакінчена війна» музей зосередив увагу у на тих сторонах війни, які фактично були в тіні національної пам’яті. Мова йде про факти масових депортацій мешканців не лише Криму, а й західних регіонів. З відвідувачами говорили про масову мобілізацію так званих солдатів одного дня або чорносвитників, яких активно використовували у наступальних операціях. Розповідали і про те, як сучасна російська влада використовує війну в якості поля для ідеологічних маніпуляцій.
«Зараз маски зірвані, і ті окуляри, які росія намагається надягнути на очі європейцям і американцям, не спрацьовують», – відмітив Дмитро Гайнетдінов.
Ми не повинні дарувати перемогу Радянському Союзу і путінській росії, адже були у складі переможців. В цьому переконаний науковий співробітник Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України Микола Посівнич.
За його словами, втрати українців у Другій світовій війні склали майже 14 мільйонів людей. Водночас українці мають 7 мільйонів орденів, медалей і відзнак.
«Радянська армія без українців не могла існувати, – впевнений Микола Посівнич. – Вони складали основу її середнього командного складу. Однак, увесь фольклор чомусь тільки російськомовний. Маємо тисячі повстанських пісень того часу, і жодної радянської україномовної. Що стосується Європи, то радянські солдати не були визволителями. Вони принесли інший, ще страшніший окупаційний режим. Один серійний вбивця фактично змінив іншого».