«Пофіг танки, ми – з Баштанки». Ці слова стали одним з гасел героїчної боротьби миколаївців проти російських загарбників. Знімки фермерів поруч з відвойованою багатомільйонною технікою облетіли соціальні мережі.
Цей населений пункт – колишній районний центр – розташовано у годині їзди від Миколаєва. Саме через нього увечері 1 березня хотіли пройти окупанти, однак, їм цього зробити не вдалось. Місцеві зустріли російських солдатів так, що ті побігли полями.
«Велика частина техніки повернулася через Снігурівку, у мене відео, де над цим сміються звичайні люди, – сказав по слідах цього епізоду війни голова військової адміністрації Миколаївської області Віталій Кім. – Зараз ніч, коли люди збирають техніку, збирають усе, що вони покидали на полях і складають собі в ангари, чекають, коли ті підуть».
То звідки такий бойовий дух у баштанців? Це питання задаю Олегу Требуху. Він директор місцевого краєзнавчого музею. Хто як не він усе знає про корені.
Виявляється, не все так просто. Ще на початку 19 століття до цих міст з Полтавщини переїхали нащадки козаків. Тому і село назвали Полтавкою. У сучасну Баштанку його перейменували лише у 1928 році.
«Люди, які тут заселилися, отримали статус державних селян. Вели себе мирно, але кожний навкруги знав, що чіпляти їх не можна – дадуть по зубах. Такий войовничий дух перейшов від батьків та дідів. У той час, як у сусідніх селах батрачили, тут казали: «Ми ніколи не були кріпаками», – зазначає Олег.
В історію України Баштанка ввійде пізніше – у 1919 році. Тоді цей край захоплять білогвардійці. Почнеться грабіж, терор, намагання повернути поміщицьке землеволодіння. І селяни збунтуються. Староста Полтавки-Баштанки Павло Тур та його брат Іван за підтримки місцевого населення спочатку організують перший загін з 50 чоловік. Потім повстанським комітетом буде оголошена мобілізація чоловіків віком від 18 до 35 років, і з’являться 5 загонів загальною кількістю 2000 чоловік.
Це назвуть Баштанським повстанням, а сама Баштанська республіка проіснує 2 місяця.
Хтозна, прочитай російські військові про це, можливо, і не ризикнули піти через пекло. Але ж вони малограмотні – три букви знають, і то пишуть їх не по-людськи.
Поки Генеральний штаб Збройних сил України рахував дані, отримані з усіх напрямів, тут вели підрахунок власних досягнень. На 7 березня Баштанська територіальна оборона повідомила про рекорд – за 10 днів спротиву захоплено три «Панцири». Залізли і інтернет пошукати, скільки ця залізяка коштує. І були здивовані. Вартість зенітно-ракетного гарматного комплексу «Панцир-С1» склала від 13 до 15 мільйонів доларів. Помножили на курс гривні – вийшло понад мільярд. «Оце так заробили», – сміялись баштанці.
Звертаючись до громади, її голова Олександр Береговий слів не підбирав: «Не перестаю дивуватися сильному духові нашого народу та героїзму людей Баштанщини. Сьогодні селяни Плющівки та Піски під керівництвом старости Анатолія Баранникова самотужки схопили, нейтралізували та взяли в полон з десяток російських окупантів. “Недовизволителі” цілі та неушкодженим були вже передані в руки Нацполіції. Користуючись нагодою хочу висловити щиру подяку безстрашним мешканцям двох місцевих селищ! Своїм прикладом Ви надихаєте інших, як треба відчайдушно охороняти рідний дім та свою землю!»
Його сторінку в соціальній мережі прикрашає картина Репіна «Запорожці». І не дарма. Відомий художник вважається російським, хоча народився у Чугуєві – місті Харківської області неподалік від кордону з ворогом. Свого не віддаймо – в цьому переконаний не лише Олександр, а й кожний українець.
Проте, на свою сторінку з початком бойових дій не заходить. Комунікує через групу у фейсбук. Там його короткі відео звернення до громади побачить більша кількість людей. Він менеджер військового часу, а це потребує постійно вирішувати складні питання життєзабезпечення громади. Бути разом з військовими, територіальною обороною, працівниками комунальних підприємств, волонтерами. Серед них – координаційний центр «Бункер». У Баштанці кажуть: у нашій громаді кожен воює на своєму фронті – на передовій, чи вдома. Неважливо, як ви підтримуєте Україну: в’яжете шкарпетки, печете пиріжки, патрулюєте вулиці, надсилаєте кошти, допомагаєте сусідам, виховуєте дітей, чи тримаєте в руках зброю.
Нещодавно «Бункер» допоміг організувати систему забезпечення сіл продуктами першої необхідності та ліками. Пішли перші поставки. В села громади передали ліки, борошно, крупу, засоби особистої гігієни, теплі ковдри, рушники. Люди, які не мали можливостей придбати продукти, отримали 163 продуктових набори.
«Наші земляки надають допомогу і військовим, котрі у лавах загонів територіальної оборони і охорони», – розповідає Василь Гонта. До війни редагував газету «Голос Баштанщини». Тепер встав на захист рідного міста. Особливі слова подяки адресує вірянам церкви «Жива вода», а також жителям навколишніх вулиць, які допомагають вірянам у приготуванні їжі власними силами і продуктами.
Український боєць сам по собі – страшенна сила, а коли ще нагодований, то будь-кого трощить. Як ілюстрація – знімок баштанця у формі територіальної оборони. Чоловік показує на провіант, і з усмішкою говорить: «За це сало положимо усіх».
Але гумор зараз рідкий гість на землі Баштанщини. Війна триває, і кожного дня приносить сумні звістки. Вранці 13 березня ворог здійснив авіаудари. Пошкоджені житлові будинки по вулиці Сазоненка. В одному з них знаходилися люди. Ціла родина зазнала жаху від “освободітельних действий руського мира”. Жінка та дочка не травмувалися, а ось батько опинився під завалами.
Людям боляче дивитись на те, що зруйновано, але вони налаштовані рішуче. Ситуація зараз контрольована. У місті потрохи відновлюють пошкоджені комунікації, роздають гуманітарну допомогу. Місцеві кажуть, що їх не скорити. Щоб не трапилось, вперті: «Та ми з Баштанки! Всі разом, в єдності!».
Автор Ігор Данілов