Черговим гостем проєкту «Навколо книги» став літературознавець, доктор філологічних наук, професор Микола Васьків. У 2009 році він випустив монографію «Романні форми в українській літературі 1920-30 років». Два роки потому під його авторством вийшла книга «Український еміграційний роман 1930-50 років». Визнанням внеску Миколи Васькова у перекладознавчу працю було присудження йому у 2019 році щорічної літературної премії Ars Translationis, заснованої редакцією журналу «Всесвіт».
«Я вважаю, що тепер струменем української літератури, хоча це і не відчувається, є мілітарна література. І воно буде на десятиліття після війни. Завдання літературознавців відповідно теж про це писати, популяризувати, доводити, чому це те, що нам саме зараз найнеобхідніше. Бо читач дуже часто йде за течією. Друкують багато літератури фентезійної. Молоді це цікаво. В нас дуже часто все зводиться до того, що релаксуємо і забуваємо про те, що щось же є і для інтелекту, для емоцій, почуттів, духовного світу. Цьому теж треба віддавати належний час», – заявив гість.
Ведучий Ігор Стамбол згадав, що в цьому ж залі нещодавно говорили про Максима Рильського, у творчості якого можна зустріти щось прорадянське та ідеологічне. Чи слід це вважати підставою для цензування, адже мова йде про цілий культурний пласт?
«Як на мене, існує загроза втратити через повне таке табуювання. Якщо я візьму цей текст і побачу там щось про Леніна і Маркса, можу посміятися. А непідготовлений читач, якому умовно двадцять років, буде вже не розуміти, про що йдеться. Дуже шкода буде, якщо багато геніальних речей просто можуть загубитися через отаке сприйняття», – пояснив Ігор Стамбол.
На думку Миколи Васьківа, робити купюри – це повторювати те, що вже було.
«Взяти Тичину. Колись виносили в шкільну програму його «Партія веде» чи «Дружба народів то правда жива» і таке інше. Звісно, можна сказати, що це така барабанна пафосна тріскотня. Між тим, за цим теж значна частка правди. Треба розказувати і пояснювати що і чому сталося. Воно мене серйозно не зачепило. Однак, я не знаю, як було, якби десь там, як тоді казали «пресанули», і що б тоді сталося зі мною, з моїми переконаннями. Є чудовий Рильський до середини 20-х років, навіть, до початку 30-х. Значно швидше зламався Тичина. От кажемо, що у Підмогильного немає якихось ознак радянського часу. Він теж був молодий, але прекрасно розумів, що краще цього не чіпати ніби його немає, за що його критикували. Він нічого антирадянського не писав, але й не оспівував те, що для нього не було прийнятне. Так довгий час було із Рильським», – зазначив літературознавець.
Ведучий запропонував зачепити тему Польщі, тим більше, що вона звучала у першій дисертації гостя.
«Історики, наприклад, відразу згадують певні сюжети. Волинь, зокрема, і ця боротьба політична внутрішня їхня, наративи і те, що назовні виходить, і певні звинувачення в наш бік. Якщо казати про літературні взаємини між українцями і поляками, то як їх можна охарактеризувати?», – спитав він у Миколи Васьківа
Той вважає, що політичні взаємини свій відбиток накладали і на них.
«Десь якесь певне упередження, можливо, з того чи іншого боку. Нам хочеться сказати, що оте упередження колоніального чи постколоніального народу має якесь виправдання під собою на відміну від шовіністичного намагання переконати, що ми культурніші і цивілізованіші. У поляків дійсно оця ідея, що ми даємо вам цивілізацію та освіту і ми вас, бидло, притягаємо до шкільної парти і так далі існувала. Ну а щодо українсько-польських літературних стосунків, то це безкінечна тема. Візьмемо Франка і Сенкевича. В якісь момент Франко був дуже толерантним до нього. Він абсолютно спокійно сприйняв публікації «Огнем і Мечем». Тим більше, що в останньому романі «Пан Володієвський» вже звучав мотив єднання українців і поляків проти османського завоювання», – відповів науковець.
Зацікавила Ігоря Стамбола і оцінка російської літератури. Чи дійсно її можна назвати великою, як кажуть самі росіяни?
«Вона є імперською, бо найчастіше її творили люди, які не були етнічними росіянами, – переконаний Микола Васьків. – Пушкін – араб Петра Великого, Лермонтов мав якісь шотландське коріння, Достоєвський з України перебрався. Ну мабуть Толстой більш-менш ісконнорусский тип. В імперії коли різні струмені збираються, все це потім подається нібито як одномасивна якась російська література, а вона дуже часто як синтез якихось кількох струменів».