Понад пів століття дніпрянин Аркадій Гольдман займається дерев’яною скульптурою, через яку прагне пояснити світ. За гіркою іронією долі, у творчість скульптора нещадно втрутилася війна. Спочатку вона заповзла в його дитинство, а через десятиліття затьмарила поважні літа.
Дитинство з присмаком біди
Так сталося, що дитинство і війна для маленького Аркадія стали словами-синонімами. Майже всі його родичі воювали на фронтах Другої світової.
Батько Давид Григорович – бравий офіцер, кавалер ордена Червоної Зірки та медалі «За відвагу», закінчив війну в Австрії. Двоюрідний брат Леонід Гурвіц брав участь в обороні Києва і Сталінграда, звільняв Україну, Молдову, Румунію та Польщу, був нагороджений трьома бойовими орденами. Мати Євгенія Йосипівна рятувала життя поранених бійців у військовому шпиталі.
«Уся моя рідня воювала, – розповідає Аркадій Гольдман. – Брати, дядьки, тітки. Та й мене війна, як грізна дощова хмара, накрила з головою. Власне, справжнього дитинства не було. Спершу евакуація. Мене й старшого брата ні з ким було залишити вдома, тож мама брала нас на роботу. Шпитальні палати тхнули бідою і смертю. Радощів у моєму хлоп’ячому житті було небагато. Пам’ятаю страх. Навіть після перемоги, якщо чув гуркіт літаків, здавалося, що зараз почнуть бомбардувати. Голод, руїна, хліб за картками. Я дуже хотів, щоб батьки купили мені триколісний велосипед. Але ця мрія так і не здійснилася – в родини бракувало грошей на таку розкіш».
Через десятиліття в долю Аркадія Давидовича знову ввірвалася війна. Вона стала новою темою творчості – справи життя талановитого дніпрянина.
Чим притягувала його дерев’яна скульптура?
Кар’єристи нехай заздрять!
Як і годиться справжньому єврейському юнакові, після школи Аркадій вступив до інституту. Але, закінчивши навчання, не погнався за чинами та посадами. І хоча дипломований інженер-будівельник не надто високо піднявся кар’єрними сходами, але зумів «вирости у собі» – досяг внутрішньої свободи, вміння втілювати в життя найсміливіші задуми. Таке більшості кар’єристів і не снилося!
«До кар’єри я був байдужим, – констатує випускник Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту Аркадій Давидович Гольдман. – Особливо якщо кар’єрне зростання супроводжується утисками свободи. За пів століття пройшов шлях від кресляра до головного технолога, але ніколи не прагнув нагору. Стати великим начальником – не моє».
Вочевидь, не останню роль зіграла і схильність інженера-будівельника до творчості. Початок захопленню скульптурою поклала поїздка на Північний Кавказ. Ідучи ущелиною вздовж берега бурхливої гірської річки, Аркадій Гольдман уважно розглядав завали дерев і натрапив на коріння химерних форм. Перша робота «Страусеня» з’явилася невдовзі після повернення додому. У центрі міста Аркадій знайшов корінь, що нагадував птаха, і самим лише складаним ножем оголив сховану в дереві метафору.
Кажуть, що Природа розкриває секрети найобдарованішим. У правдивості цієї істини Аркадій Давидович переконувався неодноразово. Одного разу він натрапив на березі Дніпра на дивовижний корінь. Довго не міг зрозуміти, кого він у собі приховує. Але потім робота пішла з таким творчим піднесенням, що за короткий час ніби сама собою з’явилася композиція «Дівчина з дельфіном».
«Коріння та нарости, які є чудовим матеріалом для скульптури, підказують нестандартні пластичні рішення, – розповідає майстер. – Скульптурою з природного матеріалу можна підкреслити не лише пластику людського тіла, але й певні риси характеру».
Це чудово ілюструють роботи нашого земляка: «Клоуни», «Лестощі», «Хитрун», «Хапуга».
Та нерідко буває так, що тему композиції підказує реальне життя.
Знакові події в країні та світі стають скульптурами
Творчість для Аркадія Гольдмана – спосіб самовираження. Філософські роздуми про знакові події майстер ілюструє своїми роботами.
«Для батька скульптура – це сенс життя, його надзавдання, – розповідає дочка майстра Ольга Варламова. – Коли щось масштабне та доленосне відбувається в Україні чи світі, тато прагне переосмислити цю подію у своїх роботах. Так зокрема було, коли спалахнула епідемія коронавірусу. Зловісний образ смертельної недуги батько зобразив у вигляді дракона, який окільцював нашу планету. Одного разу цей дракон зжере сам себе».
Звичайно, останні вісім років одна з головних творчих тем для Аркадія Давидовича – війна.
«Ніколи не думав, що через десятиліття в моєму житті вона знову з’явиться, – говорить інженер-пенсіонер, – але це сталося. Звісно, як творча людина я не міг на війну-біду не відгукнутися. Перша робота антивоєнного циклу з’явилася відразу після окупації Криму. Нахабний ворожий чобіт навис над ласим півостровом. Усім зрозуміло, що головний винуватець анексії Криму – путін. Його образ втілив у роботі «Пекельний вилупок». Це не зовсім філософська та не найбільш глибокодумна робота, зате точна і зрозуміла. Російський диктатор – натуральний чорт з рогами, хоча відразу їх не побачиш».
Дуже виразна скульптура «Обличчя війни»: абсолютно зрозуміло, яким воно може бути – тільки жахливим й потворним, обличчям смерті.
Роботи автора: “Кінець імперії”, “Пекельне створіння”, “Півострів Крим” та “Планета у наших руках”
Остання поки що скульптура цього циклу – «Російський військовий корабель прийшов до місця призначення».
«Років зо 20 тому знайшов у лісі корінь ясеня. Усе не знав, де його використати. І ось випала нагода. Зробив з нього щось на кшталт фалоса, на якому знаходиться російський корабель. Там йому й місце!» – зазначає автор оригінального твору.
На правнука вся надія
Захоплення Аркадія Давидовича поділяють дружина, дочка та троє онуків. На жаль, ніхто з нащадків поки що не продовжив справу обдарованого майстра.
«Неодноразово після виставок до мене підходили незнайомі люди і дякували, – зазначає співрозмовник. – Це дуже приємно. Мої роботи – це мої думки, якими я хочу поділитися. Нам усім треба замислитись, що залишимо у спадок. Ми надто поспішаємо, і наші душі не встигають за нами. Нищимо Землю, спустошуємо надра, викачуючи з них нафту та газ, забруднюємо повітря й воду. Але кожна людина може посадити квітучий садок, хоча б на власній ділянці, й зробити його найкращим.
А тут ще й війна! Це найстрашніше, що могло з нами трапитись. Але вірю, що вона неодмінно закінчиться нашою перемогою. Хотілося б, звичайно, щоб це сталося якомога швидше. Але тут уже як пощастить. Я маю роботу «Імперські амбіції». Свого часу такі амбіції були в Сталіна та Гітлера. Нині подібні амбіції в путіна. Але всім тиранам рано чи пізно настає кінець. Сюжет скульптури «Кінець імперії» пророчий: український тризуб встромляють у двоголового російського орла. Так неодмінно станеться – імперію зла буде повалено.
Нехай наші діти, онуки, правнуки живуть у світлому, мирному майбутньому. Може, мій правнук Давид теж стане скульптором. Чому б і ні? Головне, щоб війна «не покатала» його на своїх гойдалках. Хай дитинство, юність та зрілість правнука будуть лише мирними».
Утім, поки що Давид про цю мрію свого талановитого прадіда навіть не здогадується. Малюкові лише дев’ять місяців.
Олександр Разумний, Дніпро
7.09.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS