Коли люди розуміють свою роль, призначення, відповідальність у найважчий час випробувань, тоді з’являється надія та спокій, зосередженість, впевненість й несамовито самовіддана праця.
Кожна громада України, кожне місто, село, селище й кожен хутірець нині, як ніколи, є важливими деталями потужної системи, яка створилася у боротьбі з окупантом. Однією з таких деталей є Новоселицька міська територіальна громада.
Окрім волонтерської допомоги армії та переселенцям тут продовжують укріплювати міжнародні зв’язки з європейськими країнами. Так, зараз, у час війни, новосельчани несподівано отримали нове братнє місто – Жерарме з Франції.
«Буквально декілька днів тому до мене зателефонували з французького міста Жерарме і висловили бажання встановити спільні зв’язки з Новоселицею», – розповідає Марія Нікорич, міська голова Новоселицької громади.
Свої добрі наміри французи підкріпили й гуманітарною допомогою – повний бус з медикаментами, обладнанням для лікарні, реанімаційними ліжками, продуктами вже прибув до громади.
«Якою була перша реакція? До мене зателефонували з невідомого номера, ще й з невідомим мені кодом країни. Відповіла. Це була Наталія Дефрану-Пятихачна,, колишня новосельчанка, яка вже багато років мешкає у Франції. Вона сказала, що всі французи стежать за ситуацією в Україні і дуже нам співчувають. І одразу висловила пропозицію мера Жерармера Стессі Спейсман налагодити співпрацю. Ба, більше. Вони захотіли побрататися з нами. Це для мене було як приємною несподіванкою, так і великою відповідальністю. Адже ми знаємо можливості місцевого самоврядування у Франції. Тому ми повинні гідно представити нашу країну в такому форматі міжнародних відносин», – каже очільниця.
Після широкого висвітлення наміру побрататися з французьким Жерармером до громади з пропозицією звернулися й зі Швейцарії. Це були наші громадяни України, які наразі працюють там, і вони сказали, що будуть звертатися до керівництва містечка, в якому живуть, щоби теж пов’язати співдружні зв’язки.
«Знаєте, зараз вся Європа зрозуміла, що її безпека залежить від безпеки України. Маю надію, що там відкриються серця між людьми, а через них відкриються зв’язки між містами, громадами. І там зрозуміють, що ми – європейці. Ми освічена, працьовита нація і нічим не поступаємось іншим європейським народам. Тому відкриють свої обійми й будуть більш лояльними до нас, українців», – каже Марія Нікорич.
Фактично всі іноземні партнери, з якими Новоселицька громада працювала до війни, залишилися хорошими друзями й нині.
«Вони розділяють з нами нашу важку долю», – каже міська голова.
Підтримку свою європейські союзники демонструють не лише словами. До прикладу, в Молдові, в Унґєнах, приймають переселенців. А міста-побратими Йонішкіс в Литві й Хуедін в Румунії з новосельчанами чи не на щоденному зв’язку і без зволікань відправляють допомогу, яку в них просять. Це те, що необхідно нашим хлопцям на фронті. Також вони приймають наших переселенців у себе.
«У перші дні війни з Йонішкіса прийшов нам лист з дитячими малюнками. Десятки кольорових картинок намальованих дітками в дитсадку! І всі вони щирі. У нас сльози виступили на очах, коли ми їх переглядали», – зазначає Руслан Майданський, заступник міського голови Новоселицької громади.
Зараз у Новоселиці працюють два волонтерських штаби. Один суцільно налаштований на роботу з гуманітарною допомогою, яку отримує громада. Тут волонтери сортують отримані речі, продукти, медикаменти і відправляють їх на потреби армії, до постраждалих громад, дещо залишають місцевим переселенцям. Інший волонтерський пункт займається плетінням захисних сіток, виготовленням захисного спорядження воїнам. Кожен сегмент добровольців має власний профіль доброчинства.
Понад 1500 офіційно зареєстрованих переселенців наразі мешкають в Новоселицькій громаді. Всіх дітей, які приїхали з інших міст, зареєстрували до місцевих шкіл і вони вже почали навчання. Дистанційне, але все ж навчання. Малечу намагаються розважати і в закладах позашкільної освіти.
«Ми працюємо з переселенцями за декількома напрямами. Перший, це ми їх годуємо. Зараз кількість людей збільшується. І нам треба чітко розподіляти харчування. Другий напрям, це надання гуманітарної допомоги переселеним людям. Всі повинні бути зареєстрованими, тільки тоді вони зможуть отримати необхідні речі, продукти тощо. Третій напрям, це прийом і переправлення допомоги військовим і в постраждалі території. Тут також все робиться під запис і звіт. І висвітлюється в соцмережах», – розповідає координаторка волонтерського штабу Аделіна Руснак.
За місяць війни волонтери бачили як сумні події, так і радісні. Було, що померла старша жінка, яка приїхала з північної України, а в її внучки ні копійки за душею, то новосельчани допомагали спорядити її в останню дорогу.
«А ще якось приїхала сім’я з маленькою дівчинкою і кицькою. І тут кішка кудись втекла. Дитина голосить, переживає. От ми і всім волонтерським штабом ходили Новоселицею, шукаючи кота. І таки знайшли», – розповідає волонтерка Аделіна.
Вимушені переселенці мешкають в гуртожитку медичного коледжу й в одному з міських ліцеїв. Додаткові місця для ночівлі підготовлені і в інших школах. Багато приїжджало людей в Новоселицю транзитом. Ніч чи дві переночували і далі поїхали закордон, або в інше місто.
Ті переселенці, які вирішили залишитися у громаді, найчастіше стають волонтерами. Вони приходять до пунктів допомоги й всіляко долучаються до роботи.
«Розумієте, в громаді немає багато місць, куди б могли влаштуватися переселені особи. Очікуємо, що до нас переїдуть деякі підприємства з постраждалих районів, і тоді відкриються нові вакансії», – зазначає Марія Нікорич.
У Новоселицькій міській територіальній громаді мешкає 30 тисяч осіб. Окрім Новоселиці до складу входять ще 13 сіл. Населення тут переважно румуномовне. Але. Це територія України. І в час війни люди згуртувалися й стали на захист своєї території. З автоматом в руках, з ящиком гуманітарної допомоги, чи з підписаним листом про міжнародну співпрацю – тут кожен робить все для спільної перемоги.
Автор – Максим Козменко