На якому етапі сьогодні передача об’єктів медицини громадам та як їм фінансувати об’єкти, якщо ресурсів не вистачає – про це та багато іншого обговорили учасники консультативного діалогу «Командна взаємодія: трансформація та розвиток регіональних мереж закладів охорони здоров’я».
Консультативний діалог відбувся у рамках ІV-го онлайн-форуму «Програма медичних гарантій: дев’ять місяців», який організовує ГС «Форум трансформації системи охорони здоров’я» спільно з Програмою USAID «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність» (DOBRE). Участь у консультативному діалозі взяли керівники та власники медичних закладів, національні та міжнародні експерти в сфері охорони здоров’я.
В’ячеслав Негода, заступник Міністра розвитку громад та територій України, зазначив, що 88% об’єктів передано у власність громад (ред.: на 3 лютого цей показник вже складає 92%) – це об’єкти різних сфер, зокрема, первинного та вторинного рівня медицини. Усі об’єкти, що раніше належали району мають бути повністю передані громадам, адже на районному рівні коштів на фінансування медицини не передбачено і утримувати лікарні вони не зможуть. Передача об’єктів громадам виходить на фінішну пряму, проте проблеми залишаються із тими територіями, де, за словами В’ячеслава Негоди, питання отримує політичний контекст.
“Є проблема в тому, що багато місцевих та районних депутатів не встигли зрозуміти свої обов’язки і що вони є системою влади. Вони не просто обрані для того, щоб перебувати там, – вони зобов’язані приймати рішення. І ці рішення повинні відповідати законодавству. Прийнятий довгоочікуваний законопроєкт №3651 зобов’язує районні ради передати ці об’єкти, а громади – їх прийняти”.
Подекуди громади говорять про те, що не мають ресурсу фінансувати лікарню, тому не хочуть приймати її у свою власність. Ірина Микичак, заступниця Міністра охорони здоров’я України, звертає увагу на те, що основна частина витрат лікарень (зокрема зарплати) фінансуються із держбюджету через НСЗУ відповідно до укладених договорів. Тож утримання місцевих лікарень великих видатків не потребує. Ті ж лікарні, до яких звертаються мешканці кількох територій, Ірина Микичак рекомендує фінансувати спільно.
“Ця мережа ще не є однорідною і не вся одного рівня надає ту ж інтенсивну допомогу. Тому ми спільно з Агентством США з міжнародного розвитку аналізуємо всю мережу, яка є, працюємо над формуванням спроможної мережі, можливо, треба буде провести певні трансформації на територіях, об’єднуючи лікарні, зокрема. Тобто можна визначити різні напрямки функціонування, – зазначила Ірина Микичак. – Надзвичайно важливо, щоби громади мали діалог і могли між собою домовитися. Тому що одна районна лікарня, яка перейшла в громаду, не має забезпечувати стаціонарною допомогою тільки цю громаду. Загалом чи не найголовнішим принципом реформи – є екстериторіальність надання медичної допомоги. І мені би хотілося, щоб керівники громад зрозуміли, наскільки ефективніше вони спрацюють і підтримають зі свого бюджету лікарню, до них прийдуть пацієнти не тільки з їхнього села, району, а з сусідніх територій, і за ними прийде додаткове фінансування”.
Копичинецька громада Тернопільської області якраз пішла шляхом співпраці із сусідніми громадами, щоб розвивати свою лікарню та надавати якісні послуги людям. За словами голови громади Богдана Келічавого, із сусідами вони заключили меморандуми, у яких зафіксували укладені домовленості.
“Наша лікарня обслуговує більше населення, ніж живе у нашій громаді. Тому, коли прийшов час приймати лікарні до нас, то ми вирішили піти шляхом співпраці з сусідніми громадами. Ми розробили проєкт меморандуму. Ми переконували, зустрічалися з іншими громадами для того, щоб вони утримували разом з нами лікарні в тій частині, яка не передбачена договором з НСЗУ. Ми обрали найбільш об’єктивний варіант – спочатку громада вирішує, які лікарні вона хоче співфінансувати і в якій пропорції до свого населення, і далі ми вже порахували відсоткове співвідношення. Із Хоростківською громадою ми підписали меморандум на 100% їхнього населення порівняно з нашим – ми приблизно однакові громади. А з Васильковецькою – домоволяємось 50 на 50”.
За словами голови громади Богдана Келічавого, меморандум допомагає зафіксувати укладені домовленості. На державному рівні також є інструмент – міжмуніципальне співробітництво, – який допомагає громадам задокументувати свою співпрацю та спільно розвивати свої громади в обраному напрямку.
За словами В’ячеслава Негоди, рівень співпраці громади можуть розвивати:
“Меморандум – це перший крок. Може бути також договір чи створення спільної системи управління такими закладами. Щоб кожна громада відчувала свою відповідальність за те, що вони розвивають муніципальний госпітальний округ або мікроокруг, де вони будуть надавати медичні послуги. Тут все буде залежати від того, наскільки якісні будуть послуги – на це впливає наявність обладнання, умов і персоналу. Якщо одна громада чи група громад матимуть відповідний рівень медицини, то до них будуть приїжджати люди з інших територій, і це лише піде на користь. Там почне вже працювати економіка. Видатки на комунальні послуги, зокрема, можуть покриватися навіть надходженнями від ПДФО або від інших, наприклад, платних послуг”.
Детальніше про підсумки діалогу читайте у лонгріді на сайті Українського кризового медіа-центру згодом.