У видавництві «Темпора» вийшов дебютний роман Пилипа Білянського «Луни», в вже встиг опинитись у фокусі літературної критики.
«Перегортаючи останню сторінку роману «Луни», хочеться накинутись на цю книжку з усією силою порівняльного літературознавства, глибинної психології та постмодерністської іронії з купою цитат із попкультури, якими так кортить ілюструвати твір Пилипа Білянського», – написала про нього оглядачка та арт-критикиня Анастасія Герасимова.
«Цей роман не розказує, а показує, – стверджує на сторінках «Українського Тижня» Ілля Рудейко. – Тому тут не натрапиш, наприклад, на констатації діагнозу чи смерті, натомість натрапиш на натяки: емоції, що супроводжують ситуації, візуальні деталі, що оточують персонажа певної миті, думки й враження, які тоді виникають. Та водночас суть того, що відбулося, лишається для читача прозорою і зрозумілою».
Сподіваючись на те, що відповіді на багато питань надасть сам автор, Ігор Стамбол запросив його в Український кризовий медіа-центр для участі у проєкті «Навколо книги».
«Якщо одним словом, то ця книга про самотність, – відзначив Пилип Білянський. – Це те, що переслідує людину у будь-якій кризовій ситуації. Переїзд, вимушене переселення, війна, ковід, локдаун – завжди вона може залишитись наодинці зі своїми проблемами, і це веде до депресії».
Виникнення депресії у дитини, досвід її подальшого пережиття стали другої темою роману. Через неї письменник намагався знайти вихід або прийняття самотності як невід’ємного факту існування.
«Якщо ви ставили за мету донести це, то кому?», – запитав ведучий.
«В першу чергу, це для себе, – зізнався гість. – Взагалі я не був на сто відсотків впевнений, що воно дійде до публікації. Це сублімація власних переживань. Вона прийняла форму, яка може бути цікава людям зі схожими проблемами. Там немає відповіді на те, що з цим робити, але є розуміння: якщо ти один, то багато таких як ти».
На думку Пилипа Білянського, в дисфункційних сім’ях люди, які не мали можливості нормально навчитися соціалізації, виростають, однак, залишаються в цьому стані дітей, які начебто хочуть до когось примкнути, стати частиною ком’юніті, але не вміють. В них формується тривожний розлад.
«Мене як людини в романі немає, але на рівні емоцій я тут присутній. Я з родини людини з алкоголізмом. Це призвело до певних змін і формування мене як особистості. Дитина в «Лунах» як промінь світла, який від чогось відображається, але не є самостійним. Пошук цієї самостійності є пошуком самого себе», – сказав автор, торкаючись теми використання у творі власного досвіду.
Ігор Стамбол поцікавився, чи згоден він з тими, хто вважає «Луни» філософським текстом?
«В певній мірі. На тему риби дивлюсь і як з точки зору дарвінізму, тобто еволюції до людини, так і з точки зору релігії. Образ риби в християнстві дуже яскравий, і тут я намагаюсь їх поєднати», – відмітив письменник.