Нещодавно Росія оголосила про створення агентства міжнародного розвитку. Ініціативу анонсував голова Росспівробітництва Євген Примаков. Він повідомив, що МЗС РФ розробляє федеральний закон, який дозволить запустити російський аналог USAID. За його словами, мета реформи – підвищити ефективність проектів міжнародного впливу Росії та зменшити бюрократичну складову в роботі відомства.
Дана новина з’явилась на тлі дискусії, яка останнім часом розгорнулась в російських експертних колах, щодо поточної ролі Росспівробітництва. Нагадаємо, що станом на сьогодні Федеральне агентство Росспівробітництво є однією з ключвих інституцій «м’якої сили» Москви та оперує мережею з 96 представництв у 80 країнах світу.
Отож Група аналізу гібридних загроз вирішила з’ясувати – чому Кремль замислився над реформою цього інструменту гібридного впливу в глобальному вимірі?
За визначенням керівництва Росспівробітництва, діяльність агентства зводиться до «демонстрації гуманітарної присутності»: проведення культурних заходів та підтримки діяльності «Російських будинків» за кордоном. При цьому Примаков визнає, що стара модель була малоефективною: «Ми живемо в активному світі і повинні бути активними». Далі керівник агенції ретранслює бачення кремлівського керівництва, відповідно до якого дипломатичні інституції РФ (до яких належить Росспівробітництво) «за визначенням політичні». В перекладі з чиновницької мови це означає, що всі підрозділи російської дипломатії мають діяти у фарватері протистояння із Заходом, в тому числі у сфері пропаганди та дезінформації.
Пріоритетом для нового агентства оголошено країни пострадянського простору (так зване «ближнє зарубіжжя»). Варто зауважити, що ще у 2020 році була ініційована реформа Росспівробітництва – в центральному апараті з’явилося управління з питань міжнародного розвитку та гуманітарних програм, а стратегія змістила акцент на проекти у сфері освіти та соціального розвитку.
Найбільшою вимогою часу, на узгодження з якою будуть направлені анонсовані зміни, є потреба підвищити ефективність інституції в умовах дефіциту коштів. Для розуміння масштабів: бюджет Росспівробітництва становить близько 5,5 млрд рублів на рік, при цьому лише приблизно 25% цих коштів йде безпосередньо на проєктну діяльність (решта – утримання центрів, персоналу, догляд за пам’ятниками, постачання книг за кордон тощо). Для порівняння, бюджет USAID до недавнього скорочення перевищував $50 млрд. Отож в умовах наростання дефіциту бюджету у зв’язку з війною проти України, в Кремлі намагаються «оптимізувати» структуру державних інституцій гібридного впливу за кордоном.
В інтерпретації російських ідеологів «підвищення ефективності» інституцій м’якої сили Росії має полягати у активізації роботи з експертним середовищем та лідерами громадської думки. Через них росіяни намагаються впливати на широкі міжнародні аудиторії. Також російські пропагандисти, зі слів Примакова, планують розвивати формат «некомерційних організацій без кордонів». Він полягає у допомозі російським НКО в мережуванні з іноземними організаціями та відправці за кордон росіян для реалізації «соціально корисних проектів».
Примаков також запевняє, що російська агенція розвитку сфокусується на практичних результатах, а не кількісних показниках. Він відмовився оцінювати ефективність «Російських будинків» за кількістю проведених заходів: важливіше – кого ці заходи залучили, який суспільно-політичний ефект досягнуто і як його виміряти. Кожне представництво Росспівробітництва тепер мусить відстоювати план своєї роботи з точки зору очікуваної аудиторії та впливу, а також обґрунтовувати економічну ефективність, адже коштів в російському бюджеті обмаль.
Оголошення про створення російського «USAID» викликало пожвавлену дискусію серед політиків та коментаторів у РФ. Більшість провладних голосів підтримали ініціативу, хоча з різними конотаціями.
Ідею очікувано схвалили представники політичного істеблішменту. Чимало коментаторів подали новину як логічну відповідь Росії на багаторічну діяльність USAID. В російському інформаційному просторі USAID часто зображують як «підрозділ спецслужб США». Негативний образ агенції використовується для обґрунтування необхідності власного аналога – мовляв, якщо США десятиліттями через міжнародну допомогу «обманювали світ» і просували свої інтереси, то Росії треба мати подібний механізм. Примітно, що у промовах російських посадовців і коментаторів простежується ідея «симетричної відповіді». Наприклад, пропагандист Олег Царьов (екс-депутат ВР України, який перейшов на бік РФ) підтримав створення російського USAID як своєчасний крок і обговорював його у контексті посилення «м’якої сили» РФ.
Окремо наголошується на морально-ідеологічній перевазі російського підходу. Так, Сергій Марков, відомий політолог з прокремлівського табору, зазначив, що Захід пропонує світу такі цінності, як свобода, демократія, технологічний розвиток, а Росія повинна чітко сформулювати, що вона пропонуватиме. На його думку, ідея Росії як носія «консервативних традиційних цінностей» має потенціал, але поки що не оформлена остаточно.
Російські спостерігачі, які дистанціюються від Кремля, оцінюють ініціативу неоднозначно. З одного боку, відзначається її значущість в контексті налагоджування політики Росії у сфері м’якої сили. З іншого боку, лунають серйозні застороги щодо того, як саме буде реалізовано задумане. До прикладу, Telegram-канал «Грані», коментуючи заяву Примакова, назвав її «важливим поворотом» у побудові м’якої сили РФ, але застеріг, що факт появи нової структури не гарантує ефективності, а результати залежатимуть від кадрової моделі нової установи.
Справді, попередній досвід російських гуманітарних проєктів на пострадянському просторі не надто втішний. «Грані» зауважують: розширення повноважень існуючих відомств частіше призводило до імітації бурхливої діяльності, ніж до реального впливу. Іншими словами, заходи проводилися «для галочки» – внутрішнього звіту.
Ініціатива щодо створення російського аналога USAID свідчить про усвідомлення Москвою важливості «м’якої сили» на міжнародній арені. Після років пасивної культурної дипломатії Росія намагається вибудувати більш проактивну і структурувану політику через проєкти міжнародного розвитку. Російські пропагандисти і чиновники загалом вітають появу нового інструменту. Втім, поряд з ентузіазмом лунає і доза скептицизму. Критики зазначають, що без зміни підходів – без відкритості до недержавних партнерів, чіткого ціннісного меседжу і самокритичного погляду – російська «м’яка сила» ризикує залишитися «вітриною» для внутрішнього користування, не завоювавши справжніх симпатій за кордоном.
Микита Кузьменко