Із початком повномасштабного вторгнення, Україна зіткнулася з серйозними викликами щодо повернення громадян, які перебували в місцях несвободи на окупованих територіях чи були вивезені до росії. Жорстоке поводження, катування, порушення прав людини — це лише частина проблем, з якими зіштовхуються ці люди.
Головні виклики та шляхи повернення цих громадян до України експерти обговорили під час брифінгу у Пресцентрі УКМЦ.
Як розповів предствник Офісу Генерального прокурора Олександр Зюзь, починаючи із 24 лютого 2002 року під час досудових розслідувань встановлено вже понад 27 тис. громадян, із яких 16 тис. дорослих та 11 тис. дітей, яких було примусово переміщено та депортовано з території Украни.
Наразі досудове розслідування за фактом депортації здійснюється у більше ніж 117 кримінальних провадженнях, і за результатами досудових розслідувань фактів депортації повідомлено про підозру 23 особам. До суду скеровано 10 обвинувальних актів стосовно 11 осіб.
За його словами, окупанти депортовували не тільки з місць несвободи, а й людей із психічними та інтелектуальними розладами з лікувальних закладів.
Представниця ГО “Захист вʼязнів України” Ганна Скрипка розповіла, що у листопаді 2022 року окупанти депортували до рф близько 2 тис. українських в’язнів. Протягом 2022-2024 рр. завдяки спільній роботі організації та міжнародній підтримці активісти змогли повернути в Україну 315 осіб. Ще 43 особи перебувають у Грузії й чекають документи на повернення в Україну.
“До 6 серпня 2024 року діяв гуманітарний коридор між Україною та росією, через який вдалося повернути 203 депортовані особи. На жаль, наразі цей коридор не діє через військові дії на тій териорії.
Зараз є лише два маршрути повернення – через Грузію та Білорусь. Через Білорусь їде дуже малий відсоток людей, адже туди можна потрапити тільки при наявності російського паспорту”, – розповіла Ганна Скрипка.
Також вона розповіла про умови утримання цих громадян в буферних зонах на шляху до України та проблеми з якими зтикаються активісти.
“Ми стикаємся із великими труднощами, бо половина із цих в’язнів, які потрапили у буферну зону, не бажають повертатися в Україну. Мотивують це несправедливим ставленням та відсутністю гуманітарної підтримки. Коли особа повертається в Україну, то від держави не отримує жодної гуманітарної підтримки, як це отримують, наприклад, цивільні заручники чи військовополонені, яких повертають”.
Окрім того, в ув’язнених, яких було повернуто після незаконної депортації, відсутній будь-який правовий статус. Також вони відмовляються повертатися в Україну через нові правила мобілізації.
“Не враховується стан здоров’я цих осіб. Вони були вивезені з лікарень, вони є туберкульозно хворими, але вони можуть навіть не доїхати додому, тому що ТЦК їх зупиняє і просто забирає. У цієї особис немає жодного документу, який би свідчив, що вона була жертвою воєнного злочину”.
Окрім того, цим особам, у яких ще не вийшов термін покарання, відмовляються зараховувати у термін покарання той час, який вона витратила, на дорогу до України.
“Ситуація із депортованими в’язнями – як “сліпа пляма” для міжнародних організацій, а також цими людьми нехтує українська влада, не сприяючи поверненню своїх громадян. Держава не створила механізм для повернення засуджених українців, що породжує численні проблеми. Процесом евакуації цих громадян займаються виключно правозахисні організації, які мають дуже обмежений ресурс”.
Представник European Prison Litigation Network Василь Мельничук підтвердив слова Ганни Скрипки про те, що держава ніяк не забезпечує юридичні права ув’язнених, які повернулися із депортації.
“Україна повинна вжити заходів, щоб створити механізми допомоги цим громадянам. Після їх звільнення їм потрібно надати фінансову підтримку для повернення в Україну, підтримку з виготовленням документів та підтримку при поверненні в Україну. А також зменшити рівень бюрократії.
Ці всі громадяни є жертвами воєнних злочинів та є потенційними свідками у міжнародних судах. А за умов, що багато з них не хочуть покидати, приміром Грузію, лишаються там, ми втрачаємо важливих свідків”.
Наталія Ящук із Центру громадянських свобод розповіла у чому росіяни обвинувачують незаконно затриманих українців.
“Ці звинувачення в основному полягають в підготовці терористичних актів, або в проведенні терористичних актів, або в шпіонажі. І в більшості, або навіть усі справи – були сфабриковані. Здебільшого українців звинувачують по декільком статтям. Звинувачють також в екстремізмі”.
Зізнання здебільшого вибивають погрозами чи тотурами, і знімають на відео під тиском.
Ативістка розповіла про суд над правозахисником Максимом Буткевичем, як приклад насильницького примусу до зізінання.
“Ми отримуємо повідомлення про те, що українці перебувають в буцигарнях рф та на окупованих територіях під постійним тиском, до них застосовують катування, тортури і нелюдське поводження. І насильно вибиті зізнання використовують задля пропаганди в ефірі російських медіа”.
кроки, які пришвидшать звільнення незаконно ув’язнених українців
Наталія Ящук висловила глибоке розчарування, що протягом трьох років повномасштабної війни міжнародний комітет Червого Хреста не зміг взяти на себе зобов’язання по захисту незаконно ув’язнених українців. Вона сподівається, що таки з’явиться якась країна, яка візьме на себе роль країни-покровительки, або ж Червоний хрест всетаки виконає свою функцію.
Про факти знущання над полоненими розповіла представниця об’єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України пресслужби СБУ:
“Українці, які потрапляють у полон, зазнають жорстоких катувань – застосування електричного струму, електрошокерів, імітації утоплення, натравлення службових собак, застосування відкритого вогню, фізичного та психологічного насильства, нелюдського поводження”.
Про депортацію і незаконне переміщення підопічних із соціальних місць несвободи розповів Владислав Єгоров із ГО “Україна без тортур”.
За його словами, станом на 24 лютого 2022 року 2161 особа перебувала у соціальних місцях несвободи на територіях Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей.
“Ці люди не можуть самостійно подбати про себе та потребують сторонньої допомоги. Саме тому важливо говорити про цю категрію громадян”, – наголосив він.
Докладніше – дивіться у відео з брифінгу.
