Понад 20 днів в Україні повномасштабна війна, яку розв’язала росія. Усі знають, що війна почалася вісім років тому з окупації та анексії Криму, але 24 лютого 2022 року путін остаточно з’їхав з котушок і уявив, що він може за два дні окупувати нашу країну, змінити владу, і навіть випустив медалі «за визволення Києва, Львова та Одеси».
Сьогодні російська армія у вигляді металобрухту та добрив уже завалила собою всі прикордонні регіони України, світ запровадив величезні санкції, росіяни б’ються то за цукор, то за табуретки в Ikea, їхні блогери плачуть, що їм відключили Інстаграмчик і монетизацію на Youtube, а російська влада так швидко почала закручувати своїм же гайки, що мрія про радянський союз уже майже перестала бути мрією. Хто з військових кмітливіші – здаються в полон, а хто кмітливіші з цивільних росіян – намагаються швидко злиняти з країни і прикинутися жертвою тоталітарного режиму. І якщо ідея здаватися в полон хоч і не дуже креативна, але здорова і характеризує російського окупанта, як істоту з деякими рештками мозку, то ідея «хорошого росіянина» видати себе за жертву війни і переїхати у Європу вимагає осмислення у своєму цинізмі. Тому є сенс її обговорити.
КУЛЬТУРА ЯК ПРОПАГАНДА
Російська пропаганда, яка десятиліттями велася за величезні гроші у всьому світі, завжди будувалася на м’якому фундаменті з так званої «культурної дипломатії». Саме свою культуру росія зробила інструментом впливу на країни Західної Європи. Саме через своїх кураторів, колективи, колекції та типу «незалежні» інституції росіяни лобіювали свої політичні інтереси та робили своїми адвокатами величезну кількість мистецтвознавців, науковців, цілі музеї, опери і театри. Спонсорство всіх цих культурних ініціатив велося за російські гроші, які вже після 2014 року були токсичними (наприклад, Газпрому), але це, скажімо чесно, бентежило дуже мало кого з культурного істеблішменту. Особливо такі зв’язки працювали у Франції, Австрії та Німеччині, а виставки у 2017 році до «100-річчя Жовтневої революції» вражали масштабом, як і списком художників, яких росіяни привласнили собі. Пам’ятаю одну таку виставку в Парижі, де французький куратор не бачив жодних проблем, що у виставці «забули» згадати про тиранію, Голодомор та репресії совка, зате понаставляли портретів усіх своїх тиранів.
ПРИКИНУТИСЯ ЖЕРТВОЮ
На щастя, сьогодні ситуація змінилася, і дуже багато країн і культурних майданчиків відмовилися від демонстрації російської культури та співпраці з російськими діячами. Це неймовірно правильне рішення, яке важко переоцінити у стратегічній перспективі! А росіяни, звичайно ж, не припиняють своїх спроб хоч тушкою, хоч опудалом пролізти на європейські гранти як сторона, що потерпіла. І тут погана новина – не так часто, як раніше, але ж таки є жалісливі (або ще вірячи в російський рубль) європейці, які таку можливість їм дають. От і канцлер Німеччини почав говорити, що в усьому винен один тільки путін, і почали з’являються гранти для «незалежних журналістів», «опальних художників» тощо.
Дуже важливо пам’ятати, що всі ці супер незалежні та опальні багато років чудово і комфортно жили і працювали в росії, мовчали в ганчірочку, а якщо й виходили на протести, то точно не проти війни у нас, у Грузії, Сирії чи за пригнічені завдяки росії протести у Білорусі, а проти своєї корупції чи за опозицію, яка вважає, що «Крим – це не бутерброд» чи «не все так однозначно». Ні, я не проти будь-якої мотивації для протестів, це внутрішня справа росіян – просто звертаю увагу, що за 8 років росіяни не зібрали жодного більш-менш пристойного антивоєнного мітингу. Адже Маріуполь, який зараз росіяни намагаються стерти з лиця землі, обстрілювали ще у 2015 році.
Тож я дуже рекомендую все ж таки не піддаватися на тиск і скиглення «хороших росіян», яке почалося тільки після того, як закінчилося сите життя та поїздки на гарні фестивалі з шампанським та устрицями. А хто дуже боїться, що світ дуже багато втратить без російської культури – у мене є чудова новина: якщо копнути цю культуру, то виявиться, що вона складається з українців, білорусів, литовців, євреїв, поляків, казахів, німців та, взагалі, із сотень тисяч анексованих імперією та совком талановитих людей з усього світу. Тож світ точно зможе продовжувати насолоджуватися прекрасними митцями та композиторами, позбавившись імперських претензій на них росії.
АНТИВОЄННІ НАСТРОЇ
Не треба плекати також ілюзій, що росіяни просто обдурені пропагандою люди, які, насправді, не хочуть убивати, але виконують наказ, не хочуть війни, але просто бояться відкрити рота. Після 2014 року рейтинг путіна зріс, як він виріс і у 2022 році. 71% сьогодні підтримують «спецоперацію», згідно з опитуванням ВЦВГД, та 65%, згідно з опитуванням фонду «Громадська думка». А ось і зовсім дика цифра: 86.6% росіян підтримують потенційний напад на країни ЄС, згідно з опитуванням Activegroup. Тобто виходить, що не тільки путін хоче крові й якомога більше, а він прямо виконує бажання свого народу. І ніякий він не тиран, а радше фюрер. В інтерв’ю з директором «Левада-центру» Львом Гудковим ми прямо читаємо, що рейтинг путіна ЗАВЖДИ зростає після початку воїн і конфліктів:
« – Чи можна тут ставити знак рівності між схваленням Путіна та схваленням безпосередньо війни?
– Безперечно, це є. Рейтинг Путіна завжди зростав під час таких військових кампаній, сплесків мілітаризму. Це було і напочатку другої чеченської війни, на хвилі якої він прийшов, і під час грузинсько-російської війни і, звісно, у ситуації анексії Криму. Знижується рівень критичності, піднімаються всі старі ідеологічні пласти радянського часу у поєднанні із запліснявілою імперською ідеологією».
ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ
Те саме і з воєнними злочинами в Україні. При всьому божевілля путіна та його людоїдськими амбіціями ми дуже добре бачимо сьогодні, що неможливо дати стільки наказів, і що дуже багато злочинів російський солдат робить із особистої спраги до крові, жорстокості та злочинного ентузіазму. Навряд чи путін особисто зателефонував тому виродку, який розстріляв чергу людей, які стояли за хлібом у Чернігові; дуже сумнівно, що пілот, який кидав бомбу на театр у Маріуполі, біля якого величезними літерами було написано «діти» (2 рази) сліпий чи не вміє читати; точно немає наказів ґвалтувати, розстрілювати машини з мирними сім’ями, знімати селфі з усмішкою, коли Гради б’ють по мирних районах. Над російськими дружинами та матерями теж навряд чи стоїть по чекісту, коли вони рекомендують своїм чоловікам та синам убивати побільше українців. Ми все це бачимо сьогодні! І треба бути дуже сліпим і цинічним, щоб думати, що злочинець лише один. Ні, це воєнні злочини всіх російських військових в Україні. І ніяке скиглення в полоні про «навчання» вже більше нікого не обдурить.
#NOTJUSTPUTIN
Висновок тут ми можемо зробити лише один. Не треба думати, що путін один розв’язав цю війну, і що його бажання крові не знаходять відгуку в душах його співвітчизників. Не треба сподіватися на «добрих росіян» та прирівнювати їх до жертв війни. Не треба вірити російським солдатам та їхнім історіям каяття в полоні. Ідеологія Росії просякнута мілітаризмом, імперським мисленням і шовінізмом. Після перемоги України дуже важливо провести повноцінний трибунал з усіх воєнних злочинів не лише путіна, а й його пропагандистів, військових, культурних діячів, які прямо підтримували анексію Криму та війну в Україні, політиків, які кричать про бомбардування Європи і що «не треба зупинятися на Україні» – всіх тих, хто своєю ненавистю та злобою заплювали сьогодні весь світ.
Автор: ExterUA
Першоджерело: Res Publica