У 2019 році на сцені Маріупольського Театру Ляльок відкрив свій перший сезон Перший недержавний театр Донеччини Terra Incognita. Пройшло два роки, і трупа знайшла і відремонтувала власне приміщення, проте російський напад на Україну змусив мистецьку ініціативу переїхати у Київ, де розпочався процес відродження театру.
Terra Incognita тяжіє до естетики постмодернізму, не боїться говорити на складні філософські та соціальні теми, і розуміє, що будь-яка війна, перш за все, це війна в головах.
«Зі сцени голосом акторів-біженців з Маріуполя ми несемо свій біль, досвід, втрати та відродження. Шукаємо відповіді на складні питання і віримо, що спільними зусиллями через культуру, освіту, медіа, мистецтво зможемо вести Україну від революції гідності до країни гідності», – говорить засновник та художній керівник театру, заслужений діяч мистецтв України Анатолій Левченко.
Коли в Леся Курбаса запитали, яким має бути театр, він сказав, що український театр має бути таким сьогодні, яким суспільство буде завтра.
«Ми хочемо, щоб це було не просто красивими словами, а щоб було насправді. І саме як Курбас ми бачимо театр як парламент і храм для осмислення нашої реальності. Так само він сказав про пробудження національності, самосвідомості, і ми віримо у це. Для наших акторів, що працюють з темами війни, болю, свободи, здатність перетворення реальності через гру є критично важливою. Адже вони дарують надію та віру в ідеальне, навіть у найтемніших обставинах», – додає Анатолій Левченко.
За рік з моменту процесу відродження, Перший недержавний театр Донеччини Terra Incognita підготував три вистави, які були показані на різних майданчиках. Прем’єра другої вистави «Postпісня» відбулась у вересні 2024 року у рамках міжнародного фестивалю театрального мистецтва «Мельпомена Таврії» у Миколаєві.
«Мені трапилася книжка якогось американського автора, який сказав, що на його думку «Лісова пісня» Лесі Українки – це перша в світі фентезі. Така думка мені сподобалась. Дійсно, фантастичні персонажі – все, що потрібно для фентезі, там є. І кохання, і героїка, і зрада, і таке інше. І от, власне, ми розпочинали до війни робити цей виставу», – згадує засновник та художній керівник театру Terra Incognita.
За його словами, війни завжди закінчуються, і людям потрібно замислюватися, як жити далі. А от чи є сенс у законах суспільства, у людських стереотипах, чи вони вже безглузді, якщо вони нас призвели до такого хаосу? Чи потрібно нам відновлювати те життя? І от коли це все закінчиться, ми будемо жити, як було. А чи потрібно жити, як було, якщо в нас це життя до того призвело? Це питання – визнає Анатолій Левченко.
Він підкреслює, що на театрі лежить додатковий тягар, адже статус не дозволяє спиратись на жодні державні інституції. Замість цього Terra Incognita активно шукає співпраці з іншими театральними інституціями та міжнародними фондами. В результаті з’являються як меморандуми, так і нові творчі задуми, над реалізацією яких колектив маріупольського театру вже працює.
