5 березня дніпрянин Олександр Дубінін відсвяткував свій 53-й день народження. Удома, з дружиною та сином – найбільш рідними й дорогими йому людьми, яких він завжди підтримував і захищав.
А вже через день наш земляк прибув до військової частини, і це було його свідоме та виважене рішення. Олександр розумів, що він, висококласний спеціаліст із телекомунікації та зв’язку, потрібен армії й Україні. А захищати Україну – це боронити і свою родину. Бо сім’я = Україна.
Загинув молодший сержант Олександр Володимирович Дубінін 19 квітня у районі села Новосілка Донецької області.
Про те, яким був мужній захисник своєї родини і рідної землі, розповіла його дружина Тетяна Дубініна.
Любив природу від широких ланів до високих гір
Таня познайомилася із Сашком затишним літнім вечором на дні народження в знайомої. Улітку, коли небо здається вищим, а зорі – яскравішими. Так воно і було в ті роки.
Ми сиділи на подвір’ї за столом, і Сашко розглядав мене поверх затемнених окулярів. Справжній мафіозі! – розповідає Тетяна. – Робив вигляд, ніби дивиться кудись угору, а насправді дивився саме на мене. І як дивився! Ми танцювали під зорями і сперечалися, яка зірка яскравіша і де яке сузір’я. Потім проводжав мене додому і теж говорили про зірки, втім, не лише про них. А коли зустрілися знову, Сашко освідчився.
Кажуть, що дівчата обережніші та обачніші, ніж хлопці. Ті зазвичай поводяться як діти: хочуть здивувати чи розсмішити, намагаються справити незабутнє враження. Дівчата дивляться на ці спроби з певною поблажливістю – вони завжди трохи доросліші за залицяльників. Дівчата оцінюють знайомство комплексно, атмосферно. І не поспішають погоджуватися.
Чим же 25-річний випускник Дніпропетровської металургійної академії з першої миті припав до серця Тетяні?
Так, він мені відразу сподобався, – погоджується Тетяна Дубініна. – Хоч Сашко старший від мене лише на три роки, мені він здався дорослим. Думаючим. А ще справив враження надійної та цікавої людини. Трепетно ставився до всього живого. І головне, він обіцяв щастя! От я й подумала: чому б і ні? Інші роками зустрічаються, а потім все одно розходяться. Я погодилася вийти заміж на нашій третій зустрічі. Ми вінчалися у церкві, для Сашка це було важливо.
Щастя – це коли тобі довіряють
Не погоджуся з класиком, який стверджує, що всі щасливі родини схожі між собою. Кожне щастя особливе – має свої нюанси й відтінки. Сімейне щастя Олександра та Тетяни Дубініних також було неповторним. Для дружини Сашко став не лише надійним захистом й опорою. Він був одним із тих людей, які без красивих фраз роблять вчинки, іноді маленькі, майже непомітні, але дуже дорогі серцю.
Сашко дав мені свободу, про існування якої я й не здогадувалася, – констатує співрозмовниця. – Не було ревнощів, підозрілості, якогось диктату. Я зрозуміла, що щастя – це коли тобі довіряють, коли ти поспішаєш додому і на тебе там чекають. Чоловік підтримував будь-яку мою ініціативу і словом, і ділом. Ляльки-мотанки, букети з цукерок. Мріяла полетіти на повітряній кулі – Сашко з сином подарували мені цей політ. Хотілося поринути з аквалангом у глибини моря – Сашко склав мені компанію. Ми любили мандрувати автом, кожна подорож – це маленьке життя. Я вдячна долі за роки, проведені разом, у 2023-му могло бути 30 років, прожитих спільно та щасливо.
І, зрозуміло, найщасливішим моментом (у цьому справді всі сім’ї схожі) було народження сина.
Син став для батька другом та порадником
Звичайно, ми дуже хотіли дитину, – продовжує розповідь Тетяна. – Чоловікові було однаково, хто народиться – хлопчик чи дівчинка. А я чомусь була певна, що це буде син. У нас народився син Олексій. Нині йому 26 років.
Льоша став для батька другом і порадником. Треба сказати, що Олександр Дубінін був, як то кажуть, мастак, в якого руки на всі штуки. Від діда успадкував любов до різної техніки. Любив поратися з моторами, щось у них лагодити, налаштовувати. Умів ремонтувати автомобілі й мотоцикли, пилососи та мобільні телефони. Його робота, власне, і була пов’язана з мобільним зв’язком. З мобілками талановитий механік-електронник був «на ти»: міг налаштувати будь-який «хитрий» апарат, підібрати до нього відповідну програму. Усе, що знав і вмів сам, прагнув передати синові і був радий, коли Олексій у свою чергу щось підказував і йому.
Про рішення піти воювати Олександр та Олексій повідомили Тетяну разом.
Вони мені сказали: «Ти маєш зрозуміти і прийняти. Якщо так піде й далі, рано чи пізно ми підемо захищати країну, нашу родину й тебе. Змирись з нашим рішенням», – розповідає дружина дніпровського патріота. – Сашко пішов у військкомат. Він був упевнений, що його вміння та знання зв’язківця-практика обов’язково знадобляться на фронті. І мав рацію.
Дивно, що магнолії цвітуть, а твоєї коханої людини вже немає
Сказати і зробити – не одне й те ж. У соцмережах повно диванних патріотів, які гнівними постами «захищають» Україну. А от піти у військкомат – зовсім інша річ. Особливо якщо тобі за 50 і ти зовсім не військова людина. Чи намагалася дружина утримати чоловіка?
Звісно, я побоювалася. Було тривожно й страшно. Адже війна! Але у нашій родині поважають рішення одне одного. Це було його рішення. І я його поважаю, – говорить Тетяна.
СМС-листування бійців із близькими зазвичай коротке, небагатослівне. Слова-почуття – це потім, після Перемоги! Поки ж найпопулярніше – лаконічне «ок». І це зрозуміло: «ок» і «живий» – слова-синоніми.
Так спілкувалися і Олександр з Тетяною.
Сашко приїжджав всього двічі-тричі, завжди дуже серйозний, – згадує Тетяна. – Швидко збирав потрібні інструменти, вантажив до машини і квапливо махав рукою: «Все буде добре». Переважно спілкувалися есемесками, іноді коротко по телефону. А 19 квітня я не отримала від Сашка звичного «ок». 20-го відправила повідомлення, та бачу, що він не в мережі. Телефоную – тиша. Іду до магазину і не можу дійти, на півдорозі повертаю. Син каже: «Може, телефон вимкнено. Не хвилюйся!». Але такого не могло бути. Сашко сам начальник радіостанції. Ходжу й місця собі не знаходжу. На вулиці сонячно, магнолії цвітуть. А Сашка вже не було. Я потім думала: «Це так дивно, що магнолії цвітуть, а твоєї коханої людини вже немає».
Згодом з’ясувалося, що молодший сержант Олександр Дубінін загинув надвечір 19 квітня у Волноваському районі Донецької області біля села Новосілка. Сашко забезпечував зв’язок стрілецьких частин, коли оборону прорвала ворожа ДРГ на кількох БТРах. На жаль, Сашко загинув.
Його поховали на Краснопільському цвинтарі поряд із десятками побратимів, що полягли в боях з рашистами. На могилах загиблих встановлено українські прапори. Коли здіймається вітер, вони тріпотять, порушуючи цвинтарну тишу і нагадуючи, що після підступного військового вторгнення рф в Україну світ ніколи вже не буде таким, як раніше.
Молодшого сержанта Олександра Володимировича Дубініна нагороджено орденом «За мужність» третього ступеня (посмертно).
Олександр Разумний, Дніпро
12.07.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS