16 липня в Україні набули чинності нові норми закону про державну мову, які стосуються, зокрема, демонстрації фільмів, проведення культурних заходів, видання книжок і надання туристичних послуг українською мовою. Проросійські сили в Україні транслювали меседжі російської пропаганди про утиски російськомовного населення, нібито спричинені даним законом. Партія “Опозиційна платформа — за життя” особливо активно просувала наратив про дискримінацію російськомовних, переконуючи, що лише вона зможе відмінити всі дискримінаційні закони та відновити “національне рівноправ’я”. Таким чином, ця політична сила намагається підвищити рейтинги серед цільової аудиторії та посилити російські наративи, що використовуються для виправдання агресії, зокрема.
21 липня США та Німеччина офіційно домовились про завершення будівництва російського газопроводу «Північний потік – 2». Українська сторона вбачає в цій угоді ризики зазнати політичних утисків з боку РФ. Втім, Джо Байден і Ангела Меркель попередньо узгодили накладання санкцій на Росію за умови використання газу в якості інструменту примусу. Проросійські медіа та актори просували позицію Кремля щодо «Північного потоку – 2», позиціонуючи проєкт виключно комерційним та заперечуючи його загрози для української безпеки. Однак, це не відповідає дійсності, оскільки Росія висуває маніпулятивні вимоги Україні з приводу газопостачання з метою утримання власного впливу ще з часів Помаранчевої революції, коли Україна вперше обрала західний, а не проросійський вектор.
21 липня президент Володимир Зеленський підписав закон, який визначає правовий статус корінних народів Криму та забезпечує їх гарантіями на повне володіння всіма правами і свободами людини. Проросійські сили поновили кампанію з дискредитації цього закону, просуваючи меседж, нібито він покликаний обмежити росіян у своїх правах на території України. Прокремлівські актори просувають наратив про розкол України та поділ українського народу на різні “сорти”, намагаючись продемонструвати нібито недемократичність української влади. Мета цих атак полягає у дискредитації української влади та посиленні наративу про утиски російського населення, яким країна-агресор користується для виправдання окупації.
